Ім’я Віталія Глєбова назавжди вписане в історію створення, захисту і розвитку придністровської державності.
У його біографії – біографія країни
На яких високих державних посадах не працював би Віталій Іванович, він ніколи не відривався від турбот і сподівань звичайних людей. Усе його життя пов’язане з сільським господарством та державним управлінням. Агроном за фахом, державний управлінець і лідер за покликанням, який ніколи не боявся йти проти течії та спільної думки. Все це про Віталія Глєбова.
Де б не мешкав цей чоловік, куди б не закидала його доля, він завжди прагнув на малу землю – до Придністров’я, у Слободзейський район. Час та місце народження Віталія Глєбова – селище Слободзея, МАРСР, що входила тоді до складу Української РСР, наклали відбиток на все його подальше життя. Де б він не працював, куди б не посилала його воля партії та народу, він завжди повертався до рідного Придністров’я. Народився він у селянській сім’ї, і це теж стало знаком, провіщенням долі в його насиченій біографії, оскільки він ніколи не відривався від землі-годувальниці.
Ази професії нащадковий аграрій почав осягати в Кишинівському училищі виноробства та виноградарства, після закінчення якого працював бригадиром у винрадгоспах Ростовської області. Згодом потяг до знань привів до Кишинівського сільськогосподарського інституту, де Віталій освоїв найбільш земну спеціальність – агроном. Після закінчення інституту працював за фахом, секретарем парткому навчального господарства в Криулянському районі. Там Глєбов дослужився до заступника начальника районного управління сільського господарства. Однак Придністров’я покликало до себе. 1972 р. Віталія Івановича обрали секретарем Дубоссарського райкому партії, а 1973-го – головою Слободзейської районної ради колгоспів.
Далі кар’єрне зростання розгорталося по партійній та профспілковій лінії: з 1976 р. – перший секретар Котовського РК КП, з 1978 р. – голова Вулканештської районної ради колгоспів. 1980 р. обирається першим секретарем Тараклійського РК КП. У листопаді 1986 р. – секретар Молдавської ради профспілок – голова Республіканського комітету профспілок працівників АПК.
Член ЦК КП Молдавії (1976–1991 рр.), депутат Верховної Ради МРСР чотирьох скликань, делегат ХХVІІ з’їзду КПРС та ХVІІІ з’їзду ВЦРПС.
З початку введення в Молдові націоналізму в ранг державної політики В. Глєбов рішуче став на бік народу Придністров’я, послідовно обіймаючи посади заступника Голови Тимчасової Верховної Ради, начальника республіканського управління сільського господарства, першого заступника глави держадміністрації Слободзейського району.
У грудні 1995 р. його обрали депутатом Палати Представників Верховної Ради, а на першій сесії вищого законодавчого органу влади другого скликання – Головою Палати Представників, заступником Голови Верховної Ради.
Віталія Івановича можна сміливо характеризувати як людину енциклопедичних знань: доктор економічних наук, професор, академік Міжнародної академії інформатизації, Української академії наук з економічної кібернетики, РАПН. Він добре розумів важливість і необхідність нових знань у період руйнування віджилого і зародження нового в суспільстві.
Глєбов був нагороджений радянськими орденами Октябрської революції, Трудового Червоного Прапора, придністровськими орденами Пошани та Республіки.
І це не просто відзнаки на лацкані парадного піджака, це мала дещиця подяки суспільства цій неординарній людині за самопожертву заради свободи та незалежності рідної землі.
Часи не обирають, час вибрав їх
Створення власної держави, її захист, формування з нуля органів влади, правової бази молодої республіки – особливий період насиченої біографії Віталія Івановича.
На відміну від більшості тих, хто наприкінці 80-х – на початку 90-х створював республіку, у Глєбова за плечима вже був значний досвід роботи у виконавчих та представницьких органах влади. Він був депутатом Верховної Ради МРСР трьох скликань. Завдяки такому досвіду, він і виявився затребуваним молодою республікою. Коли настав час нових виборів, Глєбов балотувався від округу «Ново-Тираспольський». У той період неоціненну підтримку йому надали аграрії.
89-го він підтримав боротьбу придністровців проти дискримінаційних законів про мови. Логічний розвиток тих історичних подій завершився тим, що на 2-му з’їзді депутатів усіх рівнів було прийнято рішення про створення Тимчасової Верховної Ради. Делегати запропонували кандидатуру Глєбова на посаду заступника Голови, а він, не роздумуючи, погодився. Та хіба ж міг він відмовитися, коли йому повірили, довірилися соратники зі спільної боротьби з націоналізмом.
До складу вищого на той час керівництва республіки входило 50 осіб. 4 вересня відбулося перше засідання Тимчасової Верховної Ради, на якому Головою обрали Iгоря Смирнова.
Для Глєбова і багатьох тисяч придністровців це була нова справа у складний, переломний час. Адже ніхто з когорти першопрохідців не знав, не відав, як це будувати державу. Практичного досвіду розбудови держави не було ні в кого, люди прийшли у владу від верстата, від сохи, були й керівники підприємств. До складу нового державного органу увійшли представники Об’єднаної Ради трудових колективів (ОРТК). І це було природно та органічно, адже вони стояли біля джерел заснування республіки.
Коли єдині, тоді непереможні
Найголовніше, що було в Тимчасової Верховної Ради, – єдність. Це зовсім не означає, що народні обранці не висловлювали різних, часом протилежних, думок. Ні в кого з тієї плеяди державних і громадських діячів і на думці не було просто висунутися і, приховавшись народною довірою, обійняти посаду заради посади. Головним для них було працювати на благо держави. Саме тому народні обранці першої хвилі стали спільно й досить оперативно приймати рішення, необхідні та прийнятні для молодої держави, для всіх жителів Придністров’я. Рішення народних обранців того історичного періоду втілювалися в закони, створені задля зміцнення ПМРСР.
Різне було і різне траплялося на шляху здобуття Придністров’ям незалежності та міжнародного визнання, але ціль у всіх депутатів була одна – якнайшвидше створення законодавчої бази молодої республіки.
В одному з ювілейних інтерв’ю пресслужбі Верховної Ради з нагоди чергових роковин створення законодавчого органу Глєбов сказав: «Я вдячний долі за те, що був учасником тих подій».
Пізніше Віталій Іванович так характеризував той доленосний час:
«Восени 90-го року ми не могли вчинити інакше! Нас хотіли перетворити на ніщо! Найвищий рівень патріотизму, властивий людям на той час, був обумовлений величезним прагненням придністровців самостійно творити власне життя. Побудувати сьогодення заради майбутнього наших дітей, щоб вони росли у вільній державі, щоб ніхто і ніколи не забороняв їм говорити рідною мовою – це було нашим головним завданням та нашим основним призначенням».
Тимчасову Верховну Раду того періоду можна охарактеризувати як колектив, об’єднаний єдиною метою створення держави. Його депутати ухвалили понад 60 законів і постанов, що заклали правову базу молодої держави, зокрема про створення республіканського банку, формування республіканського бюджету, організацію невідкладних заходів для надання допомоги громадянам, а також вирішення питань матеріально-технічного постачання підприємств, забезпечення населення продуктами харчування і товарами широкого вжитку, про утворення ПДУ тощо.
Ухвалювати закони на користь держави та людей було нагальним завданням і для Глєбова. Найбільш небажаним у роботі органів державної влади Віталій Іванович вважав їхню роз’єднаність. Він був майстром компромісу і завжди намагався враховувати думку та позицію опонентів. Стримавши власну гординю, необхідно шукати точки дотику в будь-якій, навіть найскрутнішій, критичній ситуації – в цьому Віталій Іванович завжди був переконаний. І сам завжди, незважаючи на жодні обставини, дотримувався цього життєвого принципу.
Чи не політичним заповітом від Глєбова сьогодні звучать сказані ним одного разу слова:
«Я б побажав політикам ставити на чільне місце наступний принцип: якщо будуть розбрати, держави не буде! За нами спостерігають з боку, зокрема й наші вороги, ті, хто не хоче визнавати саме існування нашої республіки. Вони ж можуть і «підливати олію у вогонь». У такій ситуації особливого значення набуває єдність усіх гілок влади, монолітність усього суспільства. Цим придністровці відрізнялися завжди, і я впевнений, що так буде й надалі».
Не можна стверджувати, що перші будівники придністровської державності не припускалися помилок. Вони були, як у будь-якої людини. Та, як вважав один із найавторитетніших державних і громадських діячів, що стояли біля витоків утворення республіки, «людина, яка прийшла до влади, має залишити слід, слід добра і громадянської мужності». Всім своїм життям залишив слід на землі і В. Глєбов.
Якось журналісти запитали Віталія Івановича, що він зробив би у своїй політичній кар’єрі по-іншому, якби міг за допомогою машини часу повернутися назад? Він, як завжди, щиро відповів на це запитання, найбільше жалкуючи про розвал Радянського Союзу.
«Події тих років згадую з болем. Я пропрацював у шести районах МРСР, у тому числі у двох районах Придністров’я. І для мене всі, з ким довелося працювати, – рідні та близькі люди. Проте я не боявся трибун і відкрито виступав проти тієї вакханалії з законами про мови, які ставили людей у нерівне становище… В усьому має бути щирість, адже правді важко протистояти. Що б я змінив у житті? Постарався б зробити все для того, щоб Радянський Союз не розвалився. Адже був референдум про збереження СРСР, люди висловили свою волю, але до неї вже ніхто в керівництві великої колись країни не прислухався. Десь ми, мабуть, недопрацювали, що дали цьому відбутися. Все інше я б не змінив. Створення республіки, формування держорганів, законодавчої бази… Ми все робили правильно!».
Є ТІЛЬКИ МИТЬ МІЖ МИНУЛИМ ТА МАЙБУТНІМ
Друзі, однодумці, соратники, колеги, учні – всі, кому дорога ця неординарна людина, на початку нинішнього року сприяли виданню книги спогадів про Віталія Івановича під назвою «Віталій Глєбов: 30 років служіння Придністров’ю».
Символічно, що її презентація відбулася в головному науковому центрі країни, де багато років професор Глєбов очолював науково-дослідну лабораторію «Економічні дослідження», передавав знання та життєвий досвід студентам економічного факультету. Випуск книги за редакцією Миколи Смоленського та Наталії Голуб приурочили до 85-річчя від дня народження громадського діяча та 30-річчя початку його викладацької діяльності в університеті.
Серед авторів книги спогадів – перший та нинішній президенти республіки Ігор Смирнов і Вадим Красносельський, міністр держбезпеки Валерій Гебос, почесний президент ПДУ Степан Берил, депутат Верховної Ради Олег Баєв, соратники, друзі, однодумці, колеги, учні цієї неординарної людини.
І дуже добре, що частину екземплярів, нехай і невеликого тиражу, передали до всіх міст і районів республіки. Молоде покоління має знати таких людей, пам’ятати їх…
Олександр ЗАВЕЛЯ.