Як зароджуються легенди? Народ із вуст у вуста передає розповіді про важливі історичні події, про героїчні вчинки, про людей, які їх здійснили. Роки Великої Вітчизняної породили стільки героїв, чиї долі гідні балад, поем і романів! Про когось написані книги, про інших зберігають пам’ять рідні, передаючи сімейну історію з покоління в покоління. У Костянтинівці – маленькому селі на Кам’янщині – є легендарний земляк, про долю якого знає кожен.
Семен Хархалуп народився 30 вересня 1909-го у Валя-Адинці. Тут зростав, навчався в сільській школі. Закінчив, як і багато його ровесників, чотири класи. Відрізняла Семена з-поміж інших юнаків, які йшли торованою батьками-землеробами дорогою, мрія про небо. Піднімався він на вершини пагорбів, що оточують Глибоку Долину (так із молдавської перекладається назва села), й уявляв себе льотчиком.
У 14 років попрощався Семен з отчою хатою і вирушив у дорогу просторами нової великої країни, яка називалася Радянський Союз. Рубав і корчував ліс у Придніпров’ї, вкривав асфальтом дороги Криму, вантажив трюми пароплавів… Робітнича артіль провела його в 1929 році до лав Червоної Армії. Саме там юнацька мрія Хархалупа почала втілюватися в життя.
Він потрапив у частину аеродромного обслуговування. Служив і вчився в Луганській авіашколі. Освоїв професію авіамеханіка, а згодом був направлений до льотного училища. Одного разу його батьки, Іван та Марія, які вже мешкали в Костянтинівці – новому поселенні Валя-Адинкської сільради, одержали листа. В конверті була і фотографія молодого пілота.
Служив Семен Хархалуп в Одеському військовому окрузі. У відпустку приїжджав до батьків, і тоді послухати розповіді про те, що побачив на своєму життєвому шляху перший в окрузі льотчик, збиралася вся Костянтинівка. Заходили на вечірні посиденьки під розкидистим горіхом родичі та друзі з Валя-Адинки. Вже тоді Семен був знаменитістю, прикладом того, що потрібно сміливо йти за своєю мрією. З босоногого хлопчиська він виріс у справжнього билинного багатиря. У гарячі дні жнив брав у руки косу і вільно, широко крокував полем – не кожен, хто працював на землі все життя, міг встигнути за ним. «Якби не небо, – казав батько, – добрий був би з тебе, синку, хлібороб!»
Влітку 1940 року авіаполк, у якому служив старший лейтенант Хархалуп, був передислокований у місто Бельці. Спочатку Семен Іванович був ад’ютантом командира ескадрильї, літав на І-153. До травня 1941-го він освоїв МіГ-3 і був призначений командиром ескадрильї.
У Кам’янському комплексі меморіальних музеїв зберігаються спогади дружини Хархалупа – Ханіфи Ахметшівни – про перші дні війни:
■ «У молдавському містечку, де поблизу кордону розташовувався наш авіаційний полк, почався переполох. Радянські солдати героїчно відбивали атаки ворога. Семен з одного польоту прибував і в інший вилітав. На аеродромі бував, лише доки заправляли літак пальним і боєприпасами. Не встиг навіть допомогти мені запакуватися та провести на вокзал. Не знаю, як змогла б евакуюватися з трьома малюками на руках, якби довкола не було стільки вірних друзів і товаришів. У критичний момент, коли фашисти прорвали лінію нашої оборони, ми виїхали з містечка, що горіло, останнім поїздом».
В евакуації вона отримала всього два листи. У першому чоловік згадував своє бойове хрещення 22 червня над Бельцями та розповідав про ситуацію на кордоні:
■ «Встаємо о 3-й ранку і лягаємо о 23-й годині. За день кожен льотчик робить по 3-4 вильоти».
Написав це Семен Іванович 26 червня – після того, як прикривав наземні війська в районі річки Прут. Біля лінії фронту очолювана ним ланка МіГ-3 виявила групу винищувачів Me-109 і вступила з ними в бій. Незабаром з’явилися бомбардувальники Ju-88. Хархалуп направив свій літак у їхній бік і з першої атаки підпалив один з «юнкерсів». Потім пішов в атаку на другий. Часу на перезарядку зброї бракувало, і старший лейтенант ударив «юнкерса» лівою плоскістю своєї бойової машини. Пошкоджений літак він довів до своїх позицій і благополучно посадив.
В останньому листі Семен Іванович розповідає ще про один бойовий епізод:
■ «Учора, 28 червня, надвечір 12 ворожих бомбардувальників пересікли Дністер і взяли курс на українське місто Котовськ. Бій був жаркий. Тільки одному зі стерв’ятників удалося втекти. Не такий і страшний ворог, як у перші дні. Я в цьому бою збив два літаки. Обидва впали поблизу Рибниці».
Цей лист Ханіфа отримала одночасно з повідомленням про загибель чоловіка. Вранці 30 червня він вилетів на черговий повітряний бій – 52-й із початку Великої Вітчизняної! Журналіст Тудор Цопа описав його в книзі «Вогненні цитаделі», що вийшла у світ 1978 року.
■ «З півночі до села наближалися десять літаків «Мессершмітт-110». І раптом ворога перехопили три радянські винищувачі. Розгорівся нерівний бій. Задимилася перша ворожа машина, але вийшов з бою і «потягнув» на Рибницю один наш «яструбок». Інші ще відчайдушніше накинулися на фашистів. Вони ухилялися від ворожих атак і нападали самі. Підбитим упав ще один червонозоряний. Залишився єдиний МіГ проти дев’яти «Ме-110»…
Свинець ударив прямо в лоб, по фюзеляжу, плоскості. Спалахнув літак і, залишаючи широкий шлейф чорного диму в безхмарному небі, з ревом прокреслив над головами костянтинівців вогненний слід і врізався в землю за околицею. Всі побігли до місця падіння. Недалеко від літака обличчям униз, безсило розкинувши руки, лежав скривавлений льотчик. Хто ж він? Документи цілі… Бригадир тютюнників Олександр Бородінов голосно прочитав:
■ «Прізвище – Хархалуп Семен Іванович».
Літак упав на поле біля рідної для льотчика Костянтинівки. Серед селян, які спостерігали за битвою, були й батьки героя… Тепер на місці загибелі Семена Хархалупа є скромний обеліск. А в центрі села зведений пам’ятник – хвостова частина літака з написом «Погибшие в небе над Родиной становятся небом над ней». До нього земляки приходять 9 Травня, в річниці визволення Кам’янщини від фашистських загарбників, у пам’ятні дати, коли народився та загинув Семен Хархалуп. Історія його життя, немов легенда, передається з вуст у вуста, від покоління до покоління.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.