ДО 80-РІЧЧЯ ПОЧАТКУ БУДІВНИЦТВА
Дубоссарська ГЕС у радянську епоху стала символом енергетичного прогресу Молдавської РСР. Матеріали про неї експонувалися на ВДНГ, її включили до збірки Всесоюзних туристичних маршрутів як електростанцію досить високого ступеня надійності та автоматизації. Час показав, що така оцінка була більш ніж справедливою: її обладнання функціонує досі.
Ця електростанція відіграла головну роль у розвитку регіональної економіки та змінила як долю міста Дубоссари, так і навколишній природний ландшафт. Після будівництва греблі в Придністров’ї з’явилася Ягорлицька заплава, що згодом перетворилася на унікальний науковий заповідник «Ягорлик».
Місце для ГЕС обирали ретельно, розпочали ці дослідження ще до Великої Вітчизняної війни. Фашистська окупація Молдавії перервала підготовчу діяльність. Однак уже 1945 року робота продовжилася. Цей рік і вважається офіційною датою початку будівництва Дубоссарської гідроелектростанції (ГЕС).
Її історія починалася в той момент, коли Радянський Союз приходив до тями після найбільш руйнівної війни в історії людства. Потрібно було відновлювати економіку, підвищувати рівень життя людей. У Молдавії для цього потрібна була передусім системна електрифікація. У перші повоєнні роки основними джерелами електроенергії тут були енергопоїзди, але їхніх ресурсів не вистачало для запитів народного господарства республіки, що зростали з кожним днем.
Тоді й згадали, що ще до Великої Вітчизняної війни планувалося освоєння водної енергії річки Дністер. Підняли технікоекономічні доповіді 1940 року, підготовлені підприємством «Укргідреп», про можливість будівництва гідроелектростанції у басейні Дністра. Згідно з цими документами, існували два альтернативні плани: звести ГЕС у районі Дубоссар або на 100 км південніше, на околицях села Спея, розташованого у Григоріопольському районі.
У 1945 році вибір був зроблений на користь Дубоссар. Чому саме тут вирішили будувати греблю? По-перше, цьому сприяли умови рельєфу місцевості: у разі появи водосховища збитки від затоплення територій були вдвічі меншими, ніж у районі Спеї. По-друге, вартість будівельних робіт була набагато меншою, ніж за альтернативним планом. По-третє, Дубоссари мали логістичну перевагу географічного положення: це місто опинилося в самому центрі майбутньої енергетичної системи республіки.
«Вирішальним став той чинник, що внаслідок будівництва станції затопленню підлягала найменша кількість сіл та колгоспних полів. Досить важливим було й те, що Дубоссари були географічним центром енергосистеми Молдавської РСР, що будувалася. Звідси до Кишинева 45 км, до Котовська – 60 км, до Тирасполя – 65 км, до Рибниці – 65 км. Виходило все ідеально, краще не придумаєш: джерело електроенергії розташовувалося точнісінько в самому центрі енергосистеми», – розповів у своїх спогадах про те рішення Анатолій Ситник, який працював директором Дубоссарської ГЕС у 1986–2007 роках.
Генеральним проектувальником первістка великої електрифікації Молдавії був Харківський НДI «Укргідропроект». За задумом його вчених, конструкція станції повинна була являти собою руслову ГЕС, стан греблі якої контролювався завдяки побудованому під річкою тунелю, що залягав на глибині 10 метрів. Сьогодні працівники ГЕС називають це місце «дубоссарським метро».
Саме будівництво розпочалося 1950 року. Його генеральним підрядником став трест «Дубоссари ГЕСбуд». Начальником будівництва призначили Iллю Шутикова, досвідченого фахівця, який брав участь у спорудженні цілого ряду великих електростанцій СРСР. Після завершення відновлювальних робіт на Запорізькій ГЕС йому запропонували очолити будівництво першої ГЕС на Дністрі. Він погодився і приїхав у Дубоссари не сам, а з колективом найдосвідченіших фахівців, починаючи з головного інженера та закінчуючи асами-монтажниками і навіть головним бухгалтером.
Не можна не сказати, що на будівництві цієї ГЕС працював багатотисячний інтернаціональний колектив, який представляв понад тридцять національностей. Приїжджали сюди навіть сім’ями. Пліч-о-пліч працювали українці, молдавани, росіяни, євреї, чехи, татари, башкири. За спогадами ветеранів, вони жили, як одна родина. Не було жодного випадку міжнаціональних конфліктів. Молодь у вільний від роботи час навчалася на курсах зварювальників, монтажників та електриків, здобувала загальну середню освіту в Дубоссарській вечірній школі.
Устаткування для станції привозили з усього простору Радянського Союзу: гідрогенератори зі свердловського заводу «Уралелектроважмаш», мостові крани та трансформатори з заводів Запоріжжя, кабельну продукцію з Саратова, електроустаткування – з Москви, Свердловська, Ленінграда, Чебоксар. На заводах Iркутська, Зуєва та Нової Каховки вироблялися спеціальні гідромеханічні агрегати. Будівельна техніка та будматеріали прибували з усіх без винятку союзних республік.
Будівництво гідроелектростанції стало потужним поштовхом для розвитку самого міста. Якщо до появи ГЕС у Дубоссарах проживало 6 тисяч осіб, то після завершення будівництва – вже близько 15 тисяч. Було введено в дію 3 дитсадки, ясла та 2 школи. Особливу увагу приділяли зведенню житла, яке будівельники, що прибували, заселяли в найкоротші терміни. Крім того, після робочої зміни та у вихідні дні їм було де цікаво і приємно провести дозвілля.
Важливу роль у цьому відігравав міський Будинок культури, розташований на території нинішнього парку Енергетиків. У ньому працювали кінозал та різні гуртки: хоровий, танцювальний, драматичний, крою та шиття. У теплу пору року відкривався літній кінотеатр. На цьому місці сьогодні дислокується швейна фабрика. Одночасно відбувалося зведення Будинку культури «Будівельник», зданого в експлуатацію наприкінці 1953 року. Тепер у цьому приміщенні розмістився Палац дитячо-юнацької творчості.
Відділ з робітничого постачання будівництва відкрив для будівельників чотири магазини та дві їдальні. Крім того, за заявкою виконробів, обіди возили прямо на будівельний майданчик. Забезпечували робітників і вугіллям, оскільки центрального опалення тоді ще не було.
Будівництво розгорталося у повній відповідності до всесоюзного плану IV та V п’ятирічок. Перші дві турбіни Дубоссарської електростанції були запущені 25–27 грудня 1954-го, третя та четверта – 28 червня 1955 року. Саме цього дня ГЕС вийшла на повну потужність із вироблення електроенергії – на той час 40 мегават.
Запуск Дубоссарської ГЕС та введення в дію ліній високовольтних електропередач Дубоссари – Кишинів та Дубоссари – Тирасполь поклали початок створенню енергосистеми та централізованого електропостачання в МРСР. Це дозволило завершити електрифікацію більшої частини населених пунктів регіону.
Основним призначенням гідроелектростанції стало вироблення електроенергії та регулювання стоку Дністра під час паводків. У січні 1975 року Дубоссарську ГЕС включили до складу підприємства «Східні електромережі». А у 2006-му її виділили в самостійне ДУП «Дубоссарська ГЕС». На сьогодні її основне завдання дещо змінилося – це надійне та безперебійне електропостачання незалежного Придністров’я, що забезпечує розвиток його економіки та соціальної інфраструктури.
Після закінчення будівництва Дубоссарської ГЕС Iллю Шутикова призначили начальником будівництва Кучурганської ДРЕС. Однак, разом із ним на це будівництво поїхала тільки частина будівельників. Більшості з них припало до вподоби місто Дубоссари, тому вони вирішили поєднати з ним своє життя та долю. Один із ветеранів того грандіозного будівництва Віктор Зайчук у книзі своїх спогадів «Були люди в наш час» написав:
«Усі підрозділи будівництва працювали злагоджено та відповідально. Керівництво робило все можливе, щоб робітники були всім забезпечені, комфортно почувалися і на роботі, і вдома. Той період був для нас і важким, і успішним водночас. Суттєві зміни способу життя та діяльності не вплинули на ефективність будівництва нашого майбутнього – Дубоссарської гідроелектростанції. I ми, ветерани, по праву пишаємося цим».
Сьогодні, в період енергетичної кризи, пов’язаної з припиненням подачі газу до нашої республіки, Дубоссарській ГЕС довелося збільшити вироблення електроенергії до 24 мегават, вона справляється з цим навантаженням і продовжує роботу в штатному режимі.
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото IA «Новости Приднестровья».