ЗАМІСТЬ НЕКРОЛОГА
Час швидкоплинний і невблаганний… На світанку першого лютого, «солдатського місяця», пішов із життя останній член інтернаціонального авіаційного полку «Нормандія-Німан», учений-ґрунтознавець і письменник Iгор Ростиславович Iльїн.
Президент Вадим Красносельський високо оцінив внесок Ігоря Ростиславовича у формування позитивного іміджу республіки:
«Він був не тільки учасником Великої Вітчизняної війни – механіком авіаційного полку «Нормандія-Німан», а й ученим-ґрунтознавцем, журналістом, письменником, чия діяльність залишила слід у придністровській культурі.
Його талант, патріотизм і невпинна праця в різних царинах, зокрема в науці та літературі, служать прикладом для багатьох.
Пам’ять про його мужність, заслуги та внесок у розвиток Придністров’я завжди житиме в серцях тих, хто його знав і поважав».
Ми пам’ятаємо, як ветеран Великої Вітчизняної війни нещодавно гідно (хоча через стан здоров’я і не публічно) відзначив сторічний ювілей: до цієї знаменної дати вийшла двомовна поетична збірка Ігоря Ільїна «Вспоминаю годы фронтовые». Звичайно, незрячому поетові допомогли віддані друзі, Спілка письменників та Держслужба з культури та історичної спадщини Придністров’я.
Пам’ятаючи, що нинішній 2025-й у республіці проголошений Роком придністровського народу, і народ відзначатиме значущі для нього 80-ту річницю Великої Перемоги та 35-ту заснування республіки, невгамовний солдат і патріот не залишився осторонь. Знову ж таки за допомогою друзів і колег, були відібрані, а деякі перекладені французькою, вірші-роздуми, вірші-поради та заповіти нащадкам, що вийшли друком у збірці «Промчалась сотня лет».
З-поміж них у розділі «Рідні й кохані» можна назвати присвяти батькові, матері, дружині Маргариті та сестрі Ользі. Поезії про нестримне юнацьке бажання якнайшвидше потрапити на фронт, про переломний 43-й, страшні картини бойових сутичок, про фронтову дружбу, зокрема з французькими льотчиками, про щоденні фронтові перемоги і втрати подані в книзі двома мовами. Очевидно, автор сподівався донести свою думку, її актуальність до найбільш широкого кола читачів. Довести, що у боротьбі з фашизмом у французьких і радянських солдат були єдині цілі, за них вони віддавали життя.
У розділі «Життя прожити – не поле перейти» поет розмірковував про те, як швидко, ніби птахи, пролетіли роки… А був він дитиною, хлопчиськом, робітником і колгоспником, солдатом і агрономом, уже й науковцем став. Всього довелося пізнати: навчався, воював і працював, ходив з автоматом, з портфелем і буром, бував серйозним, похмурим і веселим, завзятим, мав планів багато, а відповіді на запитання чи задоволений життям – так і не знайшов…
Невичерпним джерелом натхнення була для Ігоря Ростиславовича природа. Радувала його спекотна погода і мороз, гіркий полин і запах троянд, і низка невідкладних справ, які прагнув зробити, встигнути! Шукав відповідь на запитання: а що зробив для нових поколінь?
Ігор Ільїн був людиною чесною і вимогливою, в першу чергу, до себе. Він був уважний і доброзичливий до колег і друзів. Багато років дружили сім’ями Iльїни та Пшатови. Людмила Михайлівна – педагог з понад 50-річним стажем, громадський діяч і засновниця кімнати-музею бойової і трудової слави 13-ї ветеранської організації міста Тирасполя. Їй поет присвятив один з останніх віршів, написаний у березні 2024 року.
«Борці» – це яскраві, розумні особистості, для яких життя – боротьба, подолання перешкод і сумлінна праця: без них неможливий прогрес людства, засохнуть дерева і зав’януть квіти. Вітчизна шанує таких людей, а що думає з цього приводу читач? – цікавиться автор. Він завжди охоче спілкувався з молоддю, часто бував на зустрічах у школах Тирасполя, зокрема і в музейній кімнаті Людмили Пшатової.
Саме до молоді звернені рядки віршів з розділу «Роки мої, роки»: що залишаю вам, люди? Яким залишуся в пам’яті, чи прочитають мої книги і вірші? Старіють і йдуть ветерани, залишають свої труди молодим з вірою, що ті підтримають і приймуть естафету, «життя стане сонячним і прекрасним».
З огляду на стан здоров’я та прожиті роки, поет, звичайно, розмірковував про плинність життя, свій земний шлях, підсумовував і оцінював прожите й пережите. Надзвичайно складно коментувати й аналізувати проникливі рядки: поезія – це для читання, насолодження та роздумів. Зокрема рядки, написані в останні роки «Підсумки», «Прощання», «Дороги життя», «В урочну годину», «Останній акорд»:
Я в этой жизни сделал все, что мог,
Жизнь покидаю на коне.
Кавалер ордена Почесного легіону, історіограф легендарного полку винищувачів «Нормандія-Німан», солдат і вчений-аграрій, відзначений медаллю «За трудову доблесть» на сто першому році завершив свій земний шлях. Світла йому пам’ять і шана.
Валентина ОСАДЧУК.
Фото tirasadmin.gospmr.org