У нашій республіці століттями в мирі та злагоді проживає чимало національностей, які вже ідентифікують себе як єдине ціле –придністровський народ.
Сусідять і два старовинні звичаї – слов’янська Масляниця (Масниця) та молдавський Мерцішор. Їх об’єднує ідея: перше свято проводжає зиму – важку, холодну (нині вона для всіх нас була саме такою); друге зустрічає весну, з якою пов’язані надії на щедрий урожай, а значить – на благоденство. Символічно, що в Рік придністровського народу звичаї основоположних національностей зустрілися на одному тижні. І не тільки росіяни, українці, молдавани – всі ми печемо млинці та пригощаємо одне одного, даруємо мерцішори, радуючи ними дорогих людей, а широкі гуляння на Масницю торують дорогу республіканському фестивалю мистецтв.
«Традиція – це передача вогню, а не поклоніння попелу», – вважав відомий австрійський композитор Густав Малер. Суть цих прекрасних слів у тому, що народ зберігається завдяки вихованню нових поколінь у пошані до своєї історії та культури. Щоб дізнатися, як передаються одвічні звичаї юним придністровцям, нумо, шановні читачі, завітаємо до наших навчальних закладів.
Часом можна почути думку, що старовинні звичаї віджили свій вік. Насправді ж вони повертають нас до духовного й історичного коріння. Масляниця та Мерцішор – два свята, що слідують одне за одним, нагадують про вікові традиції міжнаціонального єднання в придністровському краї. Такі фундаментальні цінності не можуть застаріти, вони вічні й дбайливо передаються з покоління в покоління.
Масляниця зиму проводжає…
У Кам’янському політехнічному технікумі це свято є одним із найпопулярніших. Тут навіть склався тижневий цикл, який у чомусь повторює традиційний, і разом із тим – самобутній. Понеділок – «Зустріч»: викладачі та студенти побачилися після вихідних, вітають одне одного зі святом, а на заняттях, яка не була б тема, – згадують про його витоки.
Як одвіку повелося, сім святкових днів розділені на два періоди. Вузька Масниця – підготовчі роботи. Кожна група зі своїми наставниками придумує, чим дивуватиме товаришів: стравами, піснями, танцями. Оформляють стінгазети, репетирують номери художньої самодіяльності. Скільки буває приготовано та з’їдено «тренувальних» млинців – ніхто й не пробував рахувати!
Зате в четвер, коли починається Широка Масниця, у вестибюлі КПТ розгортаються справжні гуляння: барвисті народні костюми, весела музика, запальні частівки, хороводи, пригощання всілякою смакотою! Головна страва на святковому столі – млинці та налисники. Здається, що спекти їх не так складно. Проте не даремно кулінарію вважають не тільки наукою, а ще й мистецтвом. Щоб у страві гармонійно поєднувалися смак, користь і краса, потрібні знання, творче ставлення і креативний підхід до справи.
«Освоєння професії кухар. Технічне оснащення організацій харчування. Процес приготування кулінарних напівфабрикатів, підготовка до реалізації» – це теми лекцій у розкладі 25 групи КПТ. Тут студенти осягають «Поварську та кондитерську справу».
Проте «смачну» професію можуть освоїти не тільки студенти. Є в технікумі дуальне навчання. Нині оголошений набір на короткострокові курси: за 3 місяці можна вивчитися на кухаря або кондитера, за 4 – на офіціанта.
Кам’янський політехнічний одним із перших приєднався до республіканського проекту «Професійне навчання школярів». Цього року дві групи старшокласників опановують професії перукаря та кухаря. До дівчат і хлопців, які після шкільних уроків учаться готувати, й попрямували ми на практичне заняття.
«Вам у лабораторію!» – зорієнтували в головному корпусі КПТ. Так-так, вдома у нас є кухня, на виробництві – харчоблок, а в навчальному закладі це приміщення, обладнане для досліджень, має назву, яка походить від латинського дієслова зі значенням «працювати». Лабораторія, дійсно, є місцем наполегливої праці. Діана Євстратій знає про це ще з тих пір, як сама була студенткою КПТ. Потім здобула вищу освіту за фахом «технолог продукції громадського харчування», і з 2010 року викладає в рідному технікумі.
Діана Олександрівна радо показує нове кухонне устаткування, що з’явилося в навчальній лабораторії завдяки програмі розвитку. Розповідає, що тема нинішнього заняття – страви з тіста.
«За програмою вчимося готувати вареники, пельмені й оладки. Але як на Масляну обійтися без млинців?» – посміхається наставниця.
Ні, не даремно круглі, гарячі, рум’яні символи сонця стали традиційною обрядовою стравою. Сам процес приготування млинців – немов перехід від зими до весни. Сиплеться, як сніг, борошно; блищать, як крупинки інею, кристали цукру та солі; білою цівкою ллється молоко. Змішуючись, інгредієнти поступово жовтіють від яєць та олії. Пашить жаром плита, розжарюється сковорода – і біле тісто на ній перетворюється на золотистий коржик. Він буває м’яким і пишним або тонким, немов мереживо; він самодостатній, але може стати й основою для нової страви.
Школярі добре про це знають. Кожен уже готує начинку за смаком. У лабораторії атмосфера, як на посиденьках, на які збиралися наші бабусі з дідусями. Кожен приносив продукти, разом куховарили, а потім пригощалися. За роботою жартували, співали, розмовляли. От і в ХХІ столітті процес приготування їжі об’єднав учнів 9-10 класів із різних шкіл. Вони вже добре знайомі, навіть здружилися, діляться новинами та планами на майбутнє.
Несподіваним гостям раді й охоче погоджуються на бліц-інтерв’ю. Розповідають, що на курсах навчилися готувати найрізноманітніші страви: перші, овочеві та м’ясні, з круп та інших продуктів. «Сиплять» термінами, але і про справу не забувають. Чистять картоплю та цибулю, готують сирну начинку.
Мурат Давлятов, не відволікаючись від сковороди, на якій підрум’янюється черговий млинчик, розказує, що двічі на тиждень із задоволенням приїжджає з Хрустової, щоб освоїти нову страву. Думає поступати в технікум. Ідея опанувати затребувану професію з’явилася не в нього одного. Дев’ятикласниця Анастасія Шмульська теж планує поглибити знання з поварської справи.
Інші школярі вчаться готувати «для себе». «Навик корисний, а процес цікавий, – призналася Поліна Джолдошева. – Спочатку був цикл ввідних лекцій. Тепер теорія чергується з практикою. Ми вивчаємо технологію приготування різних страв і рецептуру, а потім закріплюємо знання біля плити. На минулому занятті знайомилися з м’ясними стравами. Я готувала зрази з начинкою з варених яєць та цибулі. Перший раз у житті! Вийшло смачно, матусі сподобалося».
Поряд оригінально загортав млинці Ярослав Пуртяну. Він у лабораторії вже не новачок. Торік відвідував курси кондитерів. Уже має посвідчення державного зразка. Млинчики в нього солодкі, зі смородиновим варенням. Оформлена страва так, що відразу видно досвід. Тепер юнак поширює знання та вдосконалює уміння. Зазначає, що млинці та налисники – універсальні: можуть бути закускою, основною стравою або десертом; смачні гарячими та холодними.
Діана Олександрівна з материнською гордістю слухає учнів, яких змогла зацікавити справою, яка їй самій до душі; спостерігає за тим, як справляються вони з посудом, кухонними інструментами й устаткуванням, як уміло подають готові страви. А думками наставниця вже у завтрашньому дні. На фольклорному святі, яке традиційно відбувається в Кам’янці в Прощену неділю. Технікуму там належить продемонструвати «млинцеві фантазії», які здивують навіть найдосвідченіших хазяйок.
Мерцішор весну зустрічає
Як не дивно, але точних даних про виникнення цього свята немає. Вважається, що з’явилося воно ще за часів Римської імперії. Тоді 1 березня святкували Новий рік, а сам місяць був присвячений Марсу. Всім відомо, що це бог війни, але мало хто пам’ятає, що він відповідав і за сільське господарство та землеробство. Ця подвійність відображена у червоно-білому символі свята, що поєднує кольори миру й боротьби.
Традиція проганяти сувору, обридлу зиму та зазивати теплу довгождану весну існує в багатьох країнах. Червоно-білі прикраси виготовляють у Румунії та Сербії, болгари та македонці цей символ весни називають «мартениці».
Ми звикли до молдавської назви мерцішори. Щоб долучитися до їх виготовлення, завітаємо в Кам’янську СШ № 1. Уже 95 років вона є осередком молдавської культури в місті та в районі. Тут традиційно проводять шкільний фестиваль «Мерцішор», запрошують на нього гостей з інших навчальних закладів і населених пунктів, щиро діляться з глядачами своїми знаннями й талантами, любов’ю до рідного слова і народної творчості.
У перший березневий день школу прикрашають не тільки мерцішорами, а і малюнками, плакатами, ікебанами. Кожен клас придумує та виготовляє весняні композиції з квітами, птицями, комашками. Техніка – найрізноманітніша: бісероплетіння, квіллінг, інші види декоративно-ужиткового мистецтва. В одній із таких творчих майстерень дружно працювали учні початкової ланки під керівництвом Юліани Паладій. Малювали вітальні листівки, створювали аплікації. Тема – весна у всьому її розмаїтті.
З червоного та білого паперу діти робили великі мерцішори, щоб у своїх класах створити святкову атмосферу. Якою душевною вона буде, можна зрозуміти з першого ж погляду на обстановку кабінету, в якому відбувався творчий процес. Одну стіну вже прикрашало панно: посміхалося золоте сонце, зверхньо поглядаючи на хмари, що розкидали останні сніжинки. На обличчях цих крихіток зацікавленість: куди ж вони летять. З’ясувалося, що до первоцвітів: білих, рожевих і червоних. Гарно оформлені й інші кабінети: від навчальних до вчительської, а також вестибюлі та коридори – словом, усе навколо.
Народилася красива молдавська традиція зустрічати весну з легенди. Учні молдавської школи знають безліч її варіантів, тому що, починаючи з першого класу, вивчають щороку по одному: спочатку на уроках читання, потім – на літературі. На прохання розповісти улюб-
лену легенду відгукнувся Костя Горох:
«Коли молода Весна прийшла на нашу землю, Мороз украв її і закрив у своєму замку. Пташки перестали співати, люди забули, що таке радість і сміх. Хоробрий Фет-Фрумос захотів врятувати Весну. Цілий рік він шукав замок Морозу, а коли знайшов – викликав його на бій. Добро перемогло, і Весна була звільнена, ожила природа, люди стали щасливими. На жаль, відважний хлопець був поранений. Його кров розтоплювала сніг, з-під якого з’явилися підсніжники. У пам’ять про це люди сплітають з білих та багряних ниточок мерцішори».
До бесіди залучаються інші діти, розповідають свої варіанти легенди, суть яких залишається незмінною: добро перемагає зло. Другокласниця Настя Сапега ділиться спогадами про емоції, що відчула торік, коли побачила на шкільному святі інсценування легенди: співпереживала красуні Весні, первоцвіту Гіочелу, який страждав від підступності Зими.
Вдома дівчинка разом із матусею майструє бутоньєрки, в яких обов’язково будуть білі підсніжники та коралові намистинки. А може – сніжинки та квіточки, адже під час виготовлення мерцішорів політ фантазії безмежний. Символи весни Настуся збирається подарувати рідним і друзям, улюбленим вчителям.
«Носитимемо мерцішори біля серця весь місяць, а потім прикрасимо ними гілочки фруктових дерев у шкільному садочку, щоб був багатий урожай і вдалий рік», – діляться планами діти.
Школярі середнього і старшого віку тим часом вивчають вірші та балади, репетирують танці та пісні. Народні твори, які збирали декілька поколінь учителів молдавської школи, на святі завжди сусідять із сучасними – про природу, що прокидається, про красу рідної землі, про ті радісні почуття, що пов’язані з приходом весни. У шкільному залі, який перетворюється на каса маре – найсвітлішу і найкрасивішу кімнату молдавського будинку, лунатиме сирба та кружлятиме хора, розгорнуться гуляння, як у давнину.
«Фольклорні фестивалі присвячуємо не тільки Мерцішору. У школі давно існує традиція знайомити дітей із національними обрядами, які супроводжують молдаван упродовж життя. Є у нас осіннє свято врожаю і цикл зимових звичаїв, – розповіла заступник директора Кам’янської СШ № 1 Тетяна Шеремет. – На цих заходах і на уроках учимо школярів розуміти й цінувати красу та багатство національної культури в усіх її проявах: від народного вбрання, узори якого здатні розповісти не менше, ніж історичне дослідження або літературний твір, до страв молдавської кухні».
Ніна ПАНАЇДА.
Фото IA «Новости Приднестровья».