Андрій Самійлович Малишко народився в місті Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця.
Рід Малишків прославився чоботарством. У сім’ї виховувалося 11 дітей. Уже з дитинства Андрій допомагав батькам, заробляв тим, що топив груби в крамарів.
З малих років хлопчик усотав і виніс у серці любов до народних мелодій і рідного слова, до рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для майбутнього поета матуся. Від матері йому передалося глибоке відчуття народної пісні й тонке розуміння краси народної поезії.
У школі він навчався під час громадянської війни. Закінчивши семирічку, обдарований юнак вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка).
Початок творчості А. Малишка позначений сумлінним навчанням. У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши в 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши рік в армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.
Перша книжка творів письменника «Батьківщина» вийшла 1936 року. Упродовж 1938–1940 рр. Андрій Самійлович видав збірки «Лірика», «З книги життя» (1938 р.), «Народження синів» (1939 р.), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зореві дні», «Жайворонки» (усі – 1940 р.). У цей же період написав поеми «Трипілля» (друком вийшли тільки уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».
Андрій Малишко в роки Великої Вітчизняної війни (1941–1944) працював військовим кореспондентом у газетах «Красная Армия», «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941 р.), «Україно моя!» (1942 р., виходила двічі), «Понад пожари» (1942 р.), «Слово о полку» (1943 р.), «Битва» (1943 р.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 р.). Твори циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавали щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» – одне з найяскравіших поетичних явищ років війни.
У 1944–1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 р. з’явилася збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом із групою діячів культури.
Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається з середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.) – «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) – «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.
Протягом 1961–1970 рр. вийшли збірки «Листи на світанні» (1961 р.), «Прозорість» (1962 р.), «Дорога під яворами» (1964 р.), «Рута» (1966 р.), «Синій літопис» (1968 р.), «Серпень душі моєї» (1970 р.).
17 лютого 1970 р. Андрій Малишко помер.
За своє життя поет видав близько 40 збірок. Однак найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.
Аналіз поезії «Вчителька»
Андрій Малишко у своєму вірші майстерно зображує образ учительки, який втілює не лише професійну діяльність, але й глибоку емоційну значущість. Вірш передає відчуття тепла, вдячності та поваги до вчительки, яка відіграє важливу роль у житті учнів.
Історія написання: поет написав вірш «Вчителька» в період після Великої Вітчизняної війни (1960р.). У цей час тематика освіти та виховання була особливо актуальною, оскільки важкі часи війни та повоєнної відбудови порушували нові виклики перед суспільством. Вірш висловлює вдячність та повагу до вчителів, які продовжували навчати та виховувати молоде покоління навіть у складних умовах.
Жанр: пісня з елегійними мотивами.
Тема: звертання до вчительки зі словами вдячності за її сумлінну і відповідальну працю, якій вона присвятила все своє життя.
Ідея: возвеличення невичерпної доброти, уваги героїні, її мужності в подоланні життєвих перешкод.
Основна думка: учитель – людина, яка допомагає молодому поколінню пізнавати світ та реалізувати себе, як особистість.
Художні засоби
Епітети: зоре світова – учитель, найвища посада на землі. Як зоря, він несе світло знань, добра і миру; слово «світова» асоціюється водночас зі світлом і світом;
постаті несхилій – цей епітет підкреслює незламність, силу характеру вчительки, яка знайшла в собі мужність після пережитого горя знову прийти до дітей, навчати їх добра, наставляти на розум; чорна злива – епітет «чорний» у складі метафоричного вислову (слова, вжиті у переносному значенні) нагадує про жах війни; партизанська ніч – згадка про мужніх захисників вітчизни, які ціною неймовірних зусиль, а то й самого життя наближали в тилу ворога перемогу над фашистськими загарбниками; може, й героїня вірша, наражаючись на смертельну небезпеку, допомагала партизанам; непожата нива – асоціюється з горем, лихом, що спіткало господарів цього поля і завадило зібрати найцінніше – хліб; в молодій весні, в колосистім полі – ці епітети створюють образ юності, адже школу закінчують звичайно навесні; колосисте поле символізує щедрість і повноту життя, його розквіт.
Також автор використовує такі епітети: «зошитки малі», «молодій весні», «тяжкий мороз», «постаті несхилій»,«рідний край», «Вкраїні милій», які допомагають створити місткі, яскраві й разом із тим зворушливі, задушевні поетичні образи – щирої й мужньої вчительки-наставниці, юних випускників – надії та майбутнього країни, образи рідного краю; нагадують епітети й про тяжке воєнне лихоліття.
Метафори: сонечко встає, роботи час проганяє втому, двох синів узяли фронти, впала чорна злива, щебече юнь,
Порівняння: посивіла ти, як в тяжкий мороз непожата нива;
Риторичний оклик: раднице моя на Вкраїні милій!
Звертання: вчителько моя, зоре світова;
Риторичне запитання: «Де тебе питать, Де тебе зустріти?»
Зменшено-пестливі слова: зошитки, сонечко;
Повтори – і дзвенить дзвінок, летять-летять;
Слова в переносному значенні: і роботи час проганяє втому; узяли фронти, впала чорна злива тощо.
Персоніфікація: сонечко встає.
Інверсія: на столі лежать зошитки малі, І летять-летять в небі журавлі, в постаті несхилій.
Ліризм поезії
Ліризм поезії Андрія Малишка «Вчителька» проявляється через особисту й емоційну тональність. Поезія проникнута глибоким почуттям вдячності, любові та поваги до вчительки. Ліричний герой висловлює свої емоції безпосередньо, від першої особи, що робить вірш особливо зворушливим. Автор використовує яскраві образи, такі як «зоре світова», щоб передати свої емоції та думки.
Ці образи не тільки створюють живі картини, але й додають віршу глибину і зміст. Використання зменшувально-пестливих слів, епітетів, метафор і порівнянь створює мелодійність і ритмічну гармонію в поезії, що сприяє її ліричному звучанню. Ліричний герой постійно звертається до вчительки («вчителько моя», «раднице моя»), що підкреслює близькість і значущість їхніх стосунків. Ці елементи допомагають створити емоційний вплив поезії, виражаючи внутрішні переживання ліричного героя та підкреслюючи важливість і красу образу вчительки.
Поезія викликає у читачів почуття вдячності та поваги до вчителів, ностальгію за дитинством, патріотичні почуття та роздуми про свій життєвий шлях. Завдяки ліризму та глибоким образам, вірш стає справжнім шедевром української літератури, який залишається актуальним і сьогодні.
Вірш став піснею, та ще й народною, бо він мелодійний, із задушевними словами, які знаходять відгук у серці кожної людини.
Андрій Малишко створив понад 100 пісень, його називають «солов’їним серцем України».
Батько, щоб відвадити наполегливого сина від навчання, побив його чоботарським ременем та порвав зошити.
Найбільшим авторитетом-наставником, перед яким благоговійно схилявся поет, був Тарас Шевченко.
Державну премію А. Малишко отримав за збірку поезій «Дорога під яворами».
Андрій Самійлович є автором пісень: «Стежина», «Пісня про Київ», «Ми підем, де трави похилі», «Вчителька».
За фаховою освітою відомий поет учитель.
Кажуть, що всі професії йдуть від учителя, школи. Багато людей вдячні школі за ту мудрість, яку вони там здобули, за підготовку до подолання життєвих труднощів. Ці поетичні рядки ще раз нагадують, що школа – осередок усього доброго й світлого, тож треба цінувати її й тих, хто несе світло знань.
ЛІТЕРАТУРНІ ДИКТАНТИ
Усім відомий А. Малишко
1. Назва міста, де народився письменник. (Обухів.)
2. Яким ремеслом прославився дід поета? (Чоботарським.)
3. У сім’ї серед інших братів Андрій був… (Третім.)
4. Скільки років виповнилося майбутньому письменнику, коли він пішов до школи? (Вісім.)
5. Що було характерним для підручників Андрія-школяра? (Вони були чистенькі й охайні.)
6. Яку роботу виконував хлопець влітку? (Випасав корову з телятами.)
7. Музичний інструмент, який опанував Андрій. (Гармонь.)
8. Як називали Андрія Самойловича діти під час його на-
вчання в школі? (Дуся, Дусик, Базелик.)
9. Скільки пісень написав А. Малишко? (Понад сто.)
А. Малишко «Вчителька»
1) Про яку пору року йдеться у вірші «Вчителька»? (Про весну.)
2) Який час доби зображено в поезії? (Світанок, ранок.)
3) Яке дерево росте під вікном у школі? (Явір.)
4) Скільки синів було у вчительки? (Двоє.)
5) Що сталося з її синами? (Загинули на фронті.)
6) Як поет називає свою вчительку? («Зорею світовою», «радницею».)
7) Яких птахів згадує поет? (Журавлів.)
8) Які слова свідчать про працьовитість і наполегливість учительки? («І роботи час проганяє втому» або «А у тебе знов та ж доріжка в клас».)
9) Які предмети щоденного вжитку школярів згадуються у вірші? («Зошитки малі».)
10) Якими словами підкреслює поет незламність учительки, її мужність? («Постать несхила».)
11) Хто написав музику до вірша? (Композитор Платон Майборода.)
12) У чиєму виконанні «Пісню про вчительку» почули в усьому світі? (Народного артиста України Дмитра Гнатюка.)
Зворушливою піснею «Вчителько моя» А. Малишко низько вклонився всім учителям за їхню нелегку працю. Й досі звучить вона під час шкільних свят. Існує легенда, що вірш написаний за реальними подіями і присвячений Олені Павлівні Дзіваківській. Нібито повернувшись після війни в рідну школу, А. Малишко не впізнав улюбленої вчительки: ця ще не стара жінка виявилась сивою. Поет дізнався, що на фронті загинув її чоловік, а два сини-близнюки підірвали себе гранатою, щоб не здатись живими в руки ворогів. Від таких страшних життєвих трагедій вчителька не втратила природної доброти, педагогічного хисту, перелила свою любов на чужих діток. Автор схиляється перед героїнею, називає її єдиною порадницею, зорею, дякує за невтомну працю.
Ольга ШАПОВАЛ.