Кожного року 9 та 10 березня світова громадськість відзначає Шевченківські дні − дати народження і смерті поета, який став українським пророком і народним символом. Його називають провісником нового життя, титаном духу, що ратоборствував за долю народу і залишив нащадкам духовний заповіт, який передається з покоління в покоління, від роду до роду. Духовну велич і красу українського слова він підніс на нечувану височінь.
Згадаємо, ким був Тарас Шевченко, та ознайомимося з маловідомими фактами з життя найвідомішого українського поета.
Письменник – автор кількох поетичних збірок, поем, драми «Назар Стодоля», російськомовних повістей.
Художник – випускник Петербурзької академії мистецтв; автор олійних полотен, портретів і автопортретів, акварелей, малюнків. Тарас Шевченко є основоположником побутового жанру українського живопису. Він створив ілюстрації до книги М. О. Полевого «Історія Суворова» (1841-42). У ній вміщений портрет Суворова, пейзажі та жанрові сцени, а також 43 автопортрети. Усього до нас дійшли 835 картин і малюнків в оригіналах і гравюрах на металі й дереві. Більшість зберігається в Національному музеї Т. Шевченка.
Офортист – за високохудожні твори 1860 р. удостоєний звання академіка з гравірування, один із перших у Російській імперії, автор офортів на класичні та власні сюжети.
Громадський діяч, просвітитель – «Почав Кобзарем – закінчив букварем», – сказав про вихід 1861 року «Букваря Южнорусского» – останньої прижиттєвої книжки Тараса Григоровича Пантелеймон Куліш. Книга, написана українською мовою, призначалася для навчання грамоти в недільних школах. Буквар Шевченка був найдешевшим із подібних підручників. Увесь наклад (10 тисяч примірників) оплатив сам Шевченко, а щоб знайти необхідні кошти, він розіграв у лотерею відомий нам з дитинства «канонічний» автопортрет у кожусі і смушевій шапці. Планував видати граматику, арифметику, географію. Популяризатор класичного мистецтва серед простого люду.
Основоположник нової української літератури – втілив у поетичній формі норми народнорозмовної мови, що стали основою української літературної мови.
Залежно від епохи образ Тараса Шевченка набував різних рис: це і бунтівник, і борець за долю трудового народу, і пророк, рядки з творів якого актуальні й донині.
Якою б геніальною не була людина, вона має свої чесноти й недоліки, як і кожен з нас: у Тараса Шевченка геніальність органічно поєднувалася з наївністю, а імпульсивність – з високими почуттями.
ДИТЯЧІ РОКИ ТА ЖАГА ДО ЗНАНЬ
Його назвали Тарасом через юліанський календар, за яким 25 лютого відзначають святого Тарасія. Значення імені: «неспокійний», «бунтар».
Історія життя Шевченка – це історія успіху кріпака. Він є людиною, що зробила себе сама. Єдиним способом вибитися в краще життя було стати художником, який малює ікони. У 12–15 років він ходив селами по 15–20 км, шукаючи собі наставника. Це історія про шалену жагу до знань. Основну освіту Кобзар здобував 2 роки в церковно-приходській школі.
У панських покоях він бачив елементи аристократичної поведінки. З-поміж інших хлопців Тарас умів читати й писати. Багатьма знаннями поет зобов’язаний баронесі Софії Григорівні Енгельгардт, яка навчила його польської та французької мов.
Улюбленим поетом Шевченка був Михайло Лермонтов.
Поет любив співати – він мав дзвінкий голос приємного тембру (тенор або баритон з високими теноровими нотами). В його репертуарі переважно були народні пісні центральної України, а під час співу він акомпонував собі на гітарі. Його улюбленими піснями були «Забіліли сніги», «Ой не шуми, луже!», «Ой ходив чумак молоденький сім рік по Дону».
За сучасними стандартами Т. Шевченко вважався б чоловіком середнього зросту, а саме «зріст рядового Оренбурзького батальйону Шевченка становив 2 аршини і 5 вершків, що приблизно дорівнює 164 см.
Шевченко дуже любив смачно поїсти та був гурманом. Серед улюблених страв поета були борщ, заправлений пшоном, гречані вареники, пельмені, ковбаса й шинка, кава і чай з ромом.
ПРО ВИКУП З НЕВОЛІ
За викуп Тараса з кріпацтва віддали 2 500 рублів – еквівалент 45 кг срібла, а нині це 40 000 до-
ларів. Заробив таку фантастичну суму Карл Брюллов, написавши портрет Василя Жуковського і продавши його на аукціоні. Кажуть, що частину грошей надала імператорська сім’я: 400 руб. – імператриця Олександра Федорівна і по 300 руб. – спадкоємець престолу Олександр II та княгиня Олена Павлівна.
В Академії мистецтв у Петербурзі величезну увагу приділяли античним і біблійним сюжетам. Український митець із великою жадобою слухав лекції в академії, багато читав, користувався бібліотекою Брюллова, писав вірші, відвідував театр, виставки, музеї – швидко здобував знання. Крім того, весь час самонавчався: слухав курси наук: зоології, фізики, фізіології, історії Греції та минувшини України, відвідував Ермітаж, розмовляв з іншими художниками.
Тарас мав три срібні медалі другого ступеня, але мріяв про золоту медаль першого ступеня. Тоді за державний кошт можна було б поїхати в Італію, проте ця мрія залишилася нездійсненною.
За життя Кобзаря більше цінували як художника, ніж як поета. Він був улюбленим учнем К. Брюллова, а 1860 року за гравюру за картиною Рембрандта «Притча про робітників на винограднику» удостоєний звання Академіка гравіювання від Імператорської академії мистецтв. До кінця життя самовдосконалювався у гравюрі й робив значні нововведення. Після заслання сказав, що не хоче займатися олійними портретами, почав учитися у гравера Федора Йордана, якого називали російським Рембрандтом за манеру передавання світлотіні.
Найвідомішій книзі Шевченка – «Кобзарю» – в Черкасах присвячений цілий музей. Збірка перекладена більш ніж 100 мовами. За життя поета «Кобзар» перевидавався 4 рази, а за часів СРСР його тираж налічував 8 млн екземплярів.
Неймовірно, але перший наклад «Кобзаря» (1 000 примірників), який вийшов у 1840 році, розкупили менш ніж за 2 тижні.
Найменше у світі видання «Кобзаря» має розмір близько 0.5 мм2, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий. Гортати сторінки збірки можна кінчиком загостреного волоска.
ПРО ГРОШІ
Хоча він походив із сім’ї кріпаків, його батьки були достатньо заможними. Мати була вільною селянкою до заміжжя. Батько чумакував (як на новий лад, був «далекобійником»), тому гроші в родини були.
Перші гроші Тарас заробив, коли був помічником священика, на похоронах. Хлопець відспівував небіжчиків.
Попри літературний талант, найбільше Шевченко заробляв малюванням. Після звільнення з кріпацтва він писав портрети заможних людей і отримував за це солідні кошти. Гроші в митця ніколи не трималися: він любив робити дорогі подарунки рідним і друзям.
ЖІНКИ ТА КОХАННЯ В ЖИТТІ КОБЗАРЯ
Усе життя Шевченко мріяв створити сім’ю. Проте ідилія «вишневого садка коло хати» так і залишилася мрією, хоча він зустрічав симпатичних жінок на життєвому шляху, закохувався. Серед них були односельчанка Оксана Коваленко, польська швачка Дзюня Гусиковська, натурниця Амалія Колберг, княжна Варвара Рєпніна-Волконська, дружина полковника Ганна Закревська, Анна Ускова. Після повернення з заслання Тарас закохався в 14-річну актрису Катерину Піунову, а останнім коханням його стала 20-річна служниця Ликера Полусмак. Під час відвідин малої батьківщини Шевченко зустрічався з донькою священика і збирався одружитися з нею. Феодосія відповідала йому взаємністю, але батьки дівчини були категорично проти шлюбу, як їм здавалося, з нерівнею – колишнім наймитом. Феодосія так і залишилася самотньою.
Взаємини з жінками мали свої наслідки, зокрема вірш «Мені 13 минало» присвячений його першому коханню – Оксані Коваленко, з якою він ріс в одному селі. Через кохання Шевченко вивчив польську мову. Перебуваючи у Вільнюсі, він закохався в польку й мав намір їй освідчитися, проте суспільні канони не дозволяли шлюбу кріпака й вільної селянки.
Княжна Варвара Рєпніна допомогла Тарасу влаштуватися вчителем малювання в Київський університет, адже була закохана в нього. На жаль, через соціальний статус юнака вони так і не змогли бути разом.
ХВОРОБА. ЗАПОВІТ. ПАМ’ЯТЬ
В Україні поет за все життя провів15 років. Чотирнадцятирічним він виїхав з поміщиком Енгельгардтом, якому прислужував із дитинства, і потім приїжджав на батьківщину лише погостювати.
Шевченко прожив у Петербурзі 17 років, проте й разу не сказав, що місто йому подобається. У своїх творах він писав, що любить Київ.
У засланні Шевченко брав участь в експедиції на Аральське море (1848-49), як картограф, топограф і гідрограф: робив замальовки й опис узбережжя та островів, заміряв глибини, тобто готував матеріали для створення карт-лоцій, які використовувалися ще в 60–70 роках ХХ ст. На жаль, морські подорожі підірвали здоров’я Шевченка через велику скупченість людей, антисанітарію на шхуні, воду, їжу поганої якості та перманентне перебування в мокрому одязі.
У поета взагалі не складалися стосунки з володіннями Нептуна. Ще 1842 року під час морської подорожі до Швеції він важко занедужав, але дістав досить поживи для роздумів, щоб оцінити, наскільки хоробрими були козаки, які плавали на своїх чайках Чорним морем.
У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста Самойлова. Застудившись, захворів на запалення легенів. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося вмирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Перемагаючи хворобу, ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли страшні для молодої людини слова: «Як умру, то поховайте…».
Вірш був сповнений революційного змісту: побувавши в палацах і в мужицьких хатинках, він зробив висновок: «…вставайте, кайдани порвіте».
Уперше поезія була надрукована під назвою «Думка» в збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка» (Лейпциг, 1859). Загальновідома назва «Заповіт» з’явилася у виданні «Кобзаря» 1867 року.
Шевченко важко хворів і помер 10 березня 1861 року у віці 47 років.
ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ
Достеменно невідомо, скількох хлопчиків назвали на честь великого Кобзаря, а от топоніми порахувати легше. Існує 25 варіацій назв міст, селищ і сіл, присвячених Шевченкові: Тарасівка, Шевченкове, Тарасівці, Тарасо-Григорівка, Кобзар тощо. Всього ім’я митця мають 352 населених пункти, понад 20 – у Росії. Село Шевченківка – у Рибницькому районі Придністров’я.
У світі встановлено 1 384 пам’ятники Т. Шевченку. З них 1 256 в Україні та ще 128 у 35 країнах світу. Перші встановили 1881 р. в місті Форт-Шевченко і в Україні – в садибі Алчевських у Харкові.
Перший пам’ятник Т. Шевченку в Тирасполі встановили 10 березня 1961 р. біля корпусу Тираспольського педінституту, а приурочили знаменну подію до 100-річчя з дня смерт Кобзаря. У м. Кам’янка, що на півночі нашої республіки, гранітне погруддя Тарасу Григоровичу відкрили з ініціативи голови української громади Кам’янського району Миколи Стасішена.
У Форт-Шевченко можна доторкнутися до лави, виготовленої з каменю черепашнику самим Тарасом, а пройшовши парком, побачити вербу, яку 150 років тому посадив сам поет; якщо зібрати всі дерева, посаджені з гілок цієї верби, вийде цілий ліс.
ІДУ ДО НЬОГО, ДО ЖИВОГО
У часи Шевченка було модно носити грубий кожух та велику шапку. Він любив фотографуватися в такому образі. Шевченко був досить прогресивним чоловіком свого часу. І красенем, говорячи сучасною мовою, деякою мірою хіпстером, кажуть його дослідники. Навіть стильнішим від Пушкіна: «Погляньмо принаймні на автопортрети Кобзаря. Не кожен чоловік може похвалитися такою приємною зовнішністю. Витончені риси обличчя, пишні вуса, довга борода, – сучасні хіпстери можуть тільки позаздрити його образу! Шевченко приваблював дівчат. Не секрет, що він був надзвичайно вродливим молодим чоловіком та мав свій неповторний шарм».
Фрази «Геній української літератури» чи «Кобзар», якими називають Тараса Шевченка, не охоплюють постать цілком. Натомість, про нього можна говорити як про «селф-мейд-мен» або «людину, яка зробила себе сама».
«Ми маємо говорити про нього, як про живу людину. Це не так важко зробити, бо Шевченко є в усіх сегментах культури: від думок про те, що він – ікона і пророк, до мемів у соціальних мережах. Треба тільки зрозуміти, які сенси вчитель хоче донести дітям, і пристосувати факти з його життя», – впевнений завідувач Літературно-меморіального будинку-музею Т. Шевченка, кандидат історичних наук Мирон Гордійчук.
Олена СТЕФАНЮК.