Подарунок для матусі
Тарасикова мама – кравчиня. Вона шиє для людей одяг. Тарасик знає, що мама любить свою роботу, бо їй подобається дарувати іншим радість.
Відколи в нього народилася сестричка, мама працює вдома. До них приходить багато людей, які приносять тканину і розповідають мамі про свої маленькі мрії – нову святкову сукенку, тепле пальто або чудову блузку з мереживом.
Тарасик розуміє, що мамина праця досить відповідальна і надзвичайно кропітка, тому й намагається не заважати. Він тихенько сідає біля мами та спостерігає за тим, як під її руками звичайний відріз тканини перетворюється на нову річ. Іноді за роботою мама наспівує своїх улюблених пісень, яких навчилася від бабці. Каже, що вони допомагають їй залишатися спокійною і неквапливою.
Завершивши роботу, мама доручає Тарасикові позбирати в мішечок клаптики тканини, яким, на думку хлопчика, годі вже знайти якесь застосування. Як же він здивувався, коли на день народження отримав у подарунок рюкзак з безліччю кишеньок, пошитий із різнокольорових клаптиків грубої тканини. Він одразу ж упізнав мамину роботу; майстерність та любов неньки подарували йому неповторну річ, яку він дуже цінував.
Дякуючи мамі, хлопчик почув у відповідь такі слова:
– Щоб подарувати комусь радість, не завжди треба шукати щось велике та коштовне. Іноді варто уважно придивитися до потреб ближнього, а тоді подумати, як можна використати свій розум і таланти, щоби потішити його. І ще, – додала мама, – у цьому дуже допомагають усілякі дрібнички, адже найменша річ, зігріта любов’ю і працею, завжди перетворюється у справжнє диво.
Останні слова змусили Тарасика замислитися. Річ у тому, що наближалося Свято матері. Він дуже відповідально поставився до цієї події й заздалегідь почав відкладати гроші на подарунок для мами. У нього залишалося ще досить багато часу, щоб здивувати її справді великим і дорогим подарунком. Проте тепер хлопчик був змушений переглянути попередній намір.
– Що любить мама? – розмірковував він дорогою до школи. – Квіти? Так. Я можу придбати для неї чудовий весняний букет, але це буде не те. Як казала мама? Любов і праця – ось що насправді робить подарунок великим і дорогим. То що ж мені зробити?
Це не давало йому спокою. На уроці він був неуважним і ледь не схопив двійку з математики. Тетяна Григорівна попросила його залишитися після уроків.
– Що з тобою відбувається? – запитала вчителька. Усі діти дуже любили Тетяну Григорівну за чуйність і добре серце, тому Тарасик легко поділився з нею своїми проблемами. Вислухавши його, вчителька пообіцяла допомогти.
– Але зараз ти повинен допомогти мені, – мовила вона і заходилася пересаджувати великий кущ кімнатної фіалки з маленького вазона у значно більший.
Учителька пояснила, що з одного куща утворилося багато нових кущиків, яким стало затісно в маленькому вазоні. Вона обережно вийняла з землі фіалкового куща, і хлопчик побачив, що той справді складається з кількох менших, які змагалися за місце в маленькому горщику.
Тарасик старанно відділяв один від одного молоденькі кущики, а Тетяна Григорівна посадила їх у великий широкий вазон, залишивши один саджанець на підвіконні. Помінявши землю в маленькому горщику, вчителька помістила в нього останній кущик фіалки й з усмішкою на вустах простягнула його хлопчикові.
– От і подарунок для твоєї мами, – сказала Тетяна Григорівна, – якщо будеш з любов’ю його доглядати, він обов’язково розквітне до Дня матері.
…Минав час. За вікном буяла весна. П’янкі пахощі перших квітів зливалися зі свіжим подихом дерев і трав, а на шкільному підвіконні зеленіло молоденьке листячко фіалкового куща.
Тарасик старанно поливав його свіжою водою, ховав від яскравого сонячного проміння, беріг від протягів. Кожного дня він з надією заглядав до своєї квітки, сподіваючись побачити хоча б одного пуп’янка.
Ніби у відповідь на всі його старання кущик рясно вкрився маленькими фіолетовими бульбашками на короткому стебельці. З кожним днем, лускаючи від сонячного тепла, все більше бульбашок перетворювалося на чудові квіти.
Тарасик ніколи не забуде тієї миті, коли, вітаючи маму зі святом, він простягнув їй свій подарунок. У маминих очах побачив вдячність, захоплення і подив.
– Я виростив його сам, – мовив хлопчик тремтячим від хвилювання голосом.
А трохи згодом додав:
– З любов’ю…
Олена МАЦЬКIВ.
Наші мами
Пам’ятаймо, милі діти,
Пам’ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі
Найдорожчі – наші мами!
Нам, маленьким і дорослим,
Все дають вони з любов’ю:
Ніжне серце, світлий розум,
Сили нашому здоров’ю.
Як ставали ми на ноги,
Перший крок наш був – до мами!
Радість маєм чи тривогу –
Серце мами завжди з нами.
Де сини її та дочки,
Завжди там вона думками.
Пишем в класі ми на дошці
Наше перше слово – мама!
Найдорожчі мамі діти.
Дітям мама їх – так само.
Треба вчитись і робити
Так, щоб радувати маму!
А як вивчитесь з літами,
Вдячні мамі за турботу,
І поїдете від мами
В інший край десь на роботу –
Хай усі запам’ятають:
І листи, і телеграми
Шліть туди, де їх чекають,
Виглядають ваші мами!
Степан ОЛIЙНИК.
Листівка для бабусі
Наступного дня Жанночка сама побігла до чарівної скриньки з папером, ножицями та клеєм.
– Хочу літо, – сказала маленька мамі.
– Може, бабусі листівочку до свята зробимо?
– Так, так!
На аркуш незабаром гіркою лягали стрічечки жовтого, червоного, синього, зеленого, рожевого і бузкового кольорового паперу.
Цього разу папірці вперлися, і ніяк не накручувалися.
Жовті стрічечки намагалися втекти з-під пальців, а червоні не хотіли крутитися.
– Невже вони не хочуть ставати квіточками та метеликами? – спитала в розпачі матуся, але відразу ж після цього смужечки стали слухняніші.
Жовті стрічечки за кілька хвилин перетворилися на сонечко. І коло з шістьма промінцями лягло у верхньому куточку. Жовті смужечки раділи, що яскравіші за ті, за вікном.
Сині стрічечки стали трьома волошками, червоні – двома маками, а бузкові… Гарненьким бантиком збоку.
– А, давай, ми ще й метеликів на квіти посадимо.
І над квітами присіли чотири барвисті метелики з закрученими ріжками.
– Гарненько як! – раділа дівчинка.
Тут через кватирку подув вітерець, і вусики заворушились. На якусь мить Жанночці здалося, що той, крайній, рожево-жовтий метелик, ось-ось змахне крилами й полетить…
– Треба й вусики приклеїти, щоб вітер не підхопив, – сказала мама, виводячи донечку з казки.
– Не треба, так цікавіше! – вона й далі спостерігала за ворушінням крихітних вусиків.
А ти як думаєш, бабуся зраділа такому подарунку?
Марія СОЛТИС-СМИРНОВА.
Неня
– Розкажи-но, онучку, нені, що ми сьогодні бачили в гаю, – попросив Дмитрика дідусь Демид.
– Якій нені? – питає Дмитрик. – Де вона?
– Он збирається вечерю нам варити.
– Так то ж мама.
– Вона і мама, і неня.
– Мамо, ти неня? – допитується в мами Дмитрик.
– Так, синочку, – усміхається мама.
– Вона ще й матінка, матуся, – додає дідусь Демид.
– Чому так багато? – дивується малий.
– Бо така багата мова українська. Це ж гарно, Дмитрику.
– Гарно, – каже хлопчик, – і неня, і матінка, і матуся – це моя мама.
Андрій М’ЯСТКIВСЬКИЙ.
Кросвордик на тему «ПОРИ РОКУ»
Запитання до слів-відповідей, розташованих за вертикаллю та горизонталлю: 1. Сильний дощ у травні. 2. Найтепліший місяць весни. 3. Весняне християнське свято. 4. В ньому тридцять днів. 5. З них навесні з’являється листя. 6. День весняного …
7. Коли весною вода падає з дахів і дерев. 8. Підвищення температури повітря вище нуля. 9. З’являється відразу з-під снігу. 10. Розлив річки під час танення снігу. 11. Місце, де розтанув сніг і відкрилася земля. 12. Перший місяць весни. 13. Рух льоду за течією річки. 14. Навесні всі рослини стають цього кольору. 15. Вона залишається після дощу.
Сторінку підготувала Сільвія РОГУТ.
Фото rc-centre.ru