У СВІТЛІ ТЕАТРАЛЬНОЇ РАМПИ
На сцені театру відбулася постановка казки «Гидке каченя». Автор ідеї, постановник і режисер вистави – заслужений артист ПМР Дмитро Ахмадієв. Він же грав у ній і «першу скрипку», поєднуючи акторську гру, танцювальне мистецтво та виконання музичних творів. А в партнерах у нього – актриса-початківець Юлія Ткаченко.
Проникливе виконання акторами пісні «Кохання втомлених лебедів» буквально прикувало увагу маленьких глядачів до сцени, а дорослих змусило весь час подумки повторювати рядки «Не можуть жити в розлуці лебеді», що стали лейтмотивом вокального твору. Для посилення емоційного впливу його виконання супроводжувалося хореографічним номером, що є танцем прекрасних лебедів. Доповнити та розкрити сценічні образи постаралися театральні костюмери – граціозні танцівниці були одягнені в легку білу тканину з розрізаними краями, схожими на лебедині крила.
В одному з попередніх інтерв’ю постановник дитячого спектаклю, який буде цікавим і дорослим, зазначав, що сюжет «Гидкого каченяти» приписують знаменитому казкарю Андерсену, проте фабула цієї історії настільки стара, що в ній чути відлуння давніх легенд та міфів різних народів. «Маленькі глядачі сприймають усе на якомусь підсвідомому рівні», – говорить Дмитро Ахмадієв.
А поки що на сценічних підмостках – перший акт, де демонструється «Пташиний двір». В епіцентрі – глава сімейства гусак, більше схожий на півня, та його дружина, які з погордою перераховують власне потомство. Кожен пернатий чимось примітний: один зі строкатим багатим оперенням, інший зухвало-дзвінко кудкудакає. І тільки цей був непоказний: і не собака, і не півень, з дошкульно-уїдливого зауваження глави сімейства «ну просто виродок» – ха-ха-ха.
Словесні діалоги перемежовуються на сцені піснями, переспівами, монологами, багатими на музичні варіації. Від цього все виглядає як мюзикл чи вар’єте: ритм, рух, яскраво, строкато. Головний акцент – на, мабуть, найважливішу деталь, яка викликала й у дітей, і в батьків підвищену увагу. Виявляється, мама – найголовніший у житті каченяти персонаж, «увесь його Всесвіт», – піддалася громадській думці й не стала на захист непоказної дитини, залишивши її. Ну, хоча б мама-качка пообіцяла, що вони колись зустрінуться з каченям, і що вона вірить у його майбутнє.
Далі глядачів буквально занурили в безжальне зовнішнє середовище, куди потрапило покинуте малятко. Під час знайомства воно випереджало серед оточення першу думку про себе, визнаючи, що є виродком. Однак, паралельно поступово відбувалося невидиме для погляду, несподіване перетворення невпевненої в собі істоти на високе створіння, яке, зрештою, стало прекрасним, одухотвореним лебедем, що співає.
Це казка про те, що кожне зернятко, посаджене в благодатний ґрунт, має прорости – дай йому лише час. В останніх актах ми вже бачимо гарного лебедя (знову ж таки низький уклін костюмерам, вони за допомогою костюма передали його стать, шляхетність і чистоту). Мало того, перетворений персонаж постав ще й у союзі з іншим таким самим лебедем: прекрасне притягло прекрасне. Аж раптом… сімейство каченяти теж несподівано побачило його перетворення. Їм було ніяково, проте мати, не розгубившись, промовила: «Я вірила в нього, він став прекрасний». Пізно, але краще, ніж ніколи.
Поставлена трупою Придністровського театру драми та комедії хрестоматійна казка в інтерпретації Дмитра Ахмадієва – своєрідна казка-бувальщина про співіснування індивіда, особистості та більшості, оточення. Вона про те, що прекрасне всередині нас стає прекрасним зовні; що навіть найрідніші та близькі можуть перестати вірити в тебе і приєднатися до засуджуючої більшості. Тільки сама людина мусить «плекати сад своєї особистості», своєї душі, беззавітно вірити в себе.
Протягом усієї вистави юні глядачі співпереживали головному герою, полюбили його з перших хвилин, не виявили критичного мислення та властивого дорослим створення «першого враження про суб’єкта з його зовнішності». Тому що, «пильне одне лише серце, найголовнішого очима не побачиш», казав ще один улюблений персонаж з іншої повчальної казки «Маленький принц».
Режисер-постановник і головний режисер республіканського театру резонно зазначив у розмові з нашим кореспондентом:
«Скільки в житті є таких «гидких каченят», які завдяки поштовху ззовні, при певній вірі в себе перетворюються на прекрасних лебедів. Відкрийте дітям душу, і вони відгукнуться у відповідь. На цих вічних життєстверджуючих принципах має зростати нове покоління. Якщо вас зворушує дитячий спектакль, то ваша душа жива».
P.S. Перегляньте театральну афішу, в березні стільки цікавих вистав, які стануть справжнім ренесансом душі після тривалої зими.
Світлана МАТРЮК.