У межах проекту «Діалог на рівних» у Палаці Республіки під такою назвою відбувся черговий відкритий урок з історії, присвячений 80-й річниці Перемоги над фашизмом у Великій Вітчизняній війні.
Представник Адміністрації Президента Лариса Крижановська у форматі лекції розповіла курсантам Тираспольського Суворовського військового училища, студентам закладів середньої професійної освіти, вихованцям Республіканського навчально-виховного комплексу ім. А. С. Макаренка про те, як на території нашого краю розгорталася підпільна і партизанська боротьба у 40-і роки минулого століття.
Дослідниця історичного минулого поділилася інформацією про організацію боротьби з румунськими окупантами:
«Уже влітку 1941 року з’явилися підпільні організації. Осередки опору діяли в усіх районах. Форми та методи опору були різними: інформаційна війна, диверсії, саботаж, порятунок військовополонених.
Підпільникам доводилося діяти у важких умовах у глибокому ворожому тилу, де розміщувалися військові гарнізони, працювали каральні та розвідувальні органи противника, був налагоджений зв’язок із Центром. Усе це вимагало від підпільних організацій ретельного дотримання конспірації, обмежувало ведення будь-якої документації».
Група Віктора Паніна дізнавалася про новини з повідомлень Радінформбюро (інформаційне відомство в СРСР, утворене 24 червня 1941) по радіо. Якимось дивом підпільникам вдалося дістати радіоприймач. Апарат вмонтували в бездіяльну грубку в будинку Паніна. Зробили приховану проводку і за допомогою навушників слухали повідомлення з Москви.
Патріоти писали листівки, щоб через них повідомляти населенню про становище на фронтах, закликали не впадати у відчай і чинити опір. Для зручності розповсюдження Тирасполь був розбитий на сектори. За кожним із них був закріплений член підпільної групи.
Листівки зазвичай писали від руки, потім кожну запечатували в яскраво-червоний конверт. Інформацію вони поширювали два-три рази на тиждень, здебільшого в базарні дні: в неділю, середу і п’ятницю. Методи розповсюдження вигадували різні. Наприклад, один із підпільників закладав листівку в горіх, акуратно заклеював дві половинки шкаралупи, а потім роздавав ці горіхи на ринку. Його мати – мешканка Суклеї, діяла ще простіше. У дно молочника підпільники закладали їй горіхи, краї заливали воском. Зверху на два-три пальці наливали молоко. З таким «глечиком молока» їй з легкістю вдавалося дістатися міста, і там у зручному місці вона розкидала такі «інформаційні» горіхи.
Окупанти не залишали спроб затримати членів підпільної організації. Восени 1943 року їм вдалося заарештувати понад 10 підпільників, серед них і керівника районного комітету підпільної партійної організації (м. Кам’янка) Якова Кучерова. У Рибницькій в’язниці арештовані зазнавали жорстоких тортур, але не промовили жодного слова про причетність до підпілля, а патріоти, що залишилися на волі, продовжували діяти: влаштовували диверсії, поширювали листівки, порушували зв’язок, знищували ворожу техніку і живу силу противника. Коли стало очевидно, що окупаційному режиму настає кінець, фашисти вчинили ще один жахливий злочин. У ніч із 19 на 20 березня 1944 р. вони розстріляли та спалили 270 патріотів, які перебували в катівнях Рибницької в’язниці, серед них були й кам’янські підпільники на чолі з Яковом Кучеровим.
На завершення відкритого уроку Лариса Євгенівна зазначила, що дослідницька робота відкриває доступ до правдивої інформації, розповідає наступним поколінням про героїзм підпільників, які разом з усім радянським народом перемогли фашизм.
Віталій МАЛЬОВНИЧИЙ.
Фото автора.