Є в березні дві дати, які знають не тільки літературознавці й не лише українці. День народження Тараса Шевченка, 9 березня, та день його пам’яті, 10-те, нагадують про коротке життя – всього 47 років – і про величезну спадщину митця, який здобув світову популярність.
Поет і художник, просвітитель і мислитель, основоположник нової української літератури, фундаментом для якої стала багатовікова народна культура… Іпостасі Шевченка можна називати довго, проте варто сказати, що був він усебічно обдарованим, що талант його до цих пір вивчають учені різних країн, що творчістю, особливо віршами, захоплюються на всіх континентах, а в меморіальні дати люди несуть квіти до пам’ятників, яких у світі близько півтори тисячі.
Кам’янчанам бюст Тараса подарували до 400-річчя міста від районного товариства української культури, що з моменту створення носить ім’я Т. Г. Шевченка. Розташований пам’ятник в одному зі скверів поряд із середньою школою № 2. Учителі й учні шефствують над цим затишним куточком, а в березневі дні, які навіть названі шевченківськими, першими приходять до Кобзаря.
Нині не тільки поклали квіти до бюста, а і згадували яскраві сторінки біографії Тараса Григоровича, читали його безсмертні твори. У них – віддзеркалення нелегкої народної долі та пророкування, яке можна пояснити лише Божим даром. Його вірші вселяють у слабких надію та віру, а сильних кличуть на подвиг. «Садок вишневий коло хати», «Зоре моя вечірняя», «Минаючи убогі села…» Рядки, навіки вписані у світову літературу, лунали біля пам’ятника, як освідчення в любові до рідного краю та свого народу.
«Вірші, які декламували сьогодні наші учні, – лише частина Тарасової спадщини, яку вони знають напам’ять. Знають не тому, що це передбачено шкільною програмою, а тому, що зацікавлено вивчають його творчість, – розповіла директор СШ № 2 Оксана Івасіва. – Традиційно школа бере участь у районній декаді української культури «Шевченківський березень», яку організовують Кам’янські РТУК та Управління народної освіти. Передбачено проведення кількох конкурсів, і учні, натхненні Кобзарем, із задоволенням висловлюють свої думки та враження в різних видах мистецтва: малюють і пишуть твори, дослідники життя Шевченка працюють над рефератами, читці записують на відео улюблені вірші. У кожній конкурсній роботі – ґрунтовні знання та майстерність виконання підкріплені щирою пошаною до невичерпної спадщини українського генія».
У самій школі на початку березня за традицією відбувається декада української та молдавської мов. У її межах – не тільки програмні заняття, що знайомлять школярів із фольклором і творчістю класиків національної літератури (серед яких представлений і Тарас Шевченко), з сучасними віршами та прозою, а і цікаві пізнавальні й виховні заходи.
Завдяки старанням і креативності вчителів офіційних мов, вестибюль перетворився на святкову кімнату – світлицю. Цікаво, що така сама кімната, призначена для зустрічі дорогих гостей, існує й у молдаван, лише за народною традицією, молдавани називають її «каса маре», що означає «велика хата». Та й предмети побуту, домашні прикраси давно стали частиною спільної придністровської культури. За століття сплелися в єдиний орнамент, доповнили одне одного національні символи, і на вишитих рушниках грона винограду сусідять із кетягами калини, на витончених мереживах розцвітають лілії та маки, на тканих килимах і доріжках пишні троянди обрамляють геометричні узори, на глиняному посуді зелені гілочки тягнуться до золотих зірок…
У цьому фольклорному куточку школярі, які вивчають молдавську мову, дарували наставникам і друзям мерцішори, зроблені власноруч, згадували легенди про їх виникнення, розповідали, що червоний і білий кольори символізують завершення зими й оновлення природи. Майстер-клас із виготовлення милих бутоньєрок змінився демонстрацією того, як плетуть українські вінки. Тут дрібниць немає: значення мають підбір квітів, намистин і стрічок, кольори прикрас і аксесуарів тощо.
Юні українці принесли на шкільне свято «жайворонків» і розповіли, що в давнину їх пекли в кожній родині. Форма обрядового печива нагадує пташок, що повертаються з вирію та сповіщають про теплу пору року. Представники обох народів прикрашали символами весни – мерцішорами та «жайворонками» – гілочки дерев, щоб рік був урожайним.
У «великій хаті» проходили музичні паузи. Народні та сучасні пісні виконували двома офіційними мовами. Молдавська хора, що символізує сонячне коло, змінялася українським «кривим танцем», який імітує струмочки, що біжать на всі боки після танення снігу, напоюючи землю життєдайною вологою.
Уроки теж були нестандартними. Інтелектуали брали участь у вікторинах і брейн-рингу. Знавці фольклору ходили з класу в клас із загадками, пропонували пригадати прислів’я та повторити, не збившись, скоромовки – якнайшвидше, звичайно ж. А домашнім завданням стало привітати матусь, бабусь, сестер із Жіночим днем – мовою, що вивчається в школі.
Не тільки теоретичні знання та практичні вміння, а і свої таланти діти змогли проявити в різноманітних конкурсах. Вони спробували себе в ролі письменників і поетів, вокалістів і читців. Юні фотографи знімали весняні пейзажі рідного краю, а ті, кому до вподоби селфі, роздумували над сюжетами світлин із дорогими матусями.
Декада офіційних мов допомогла школярам поринути у безкраїй світ традицій і звичаїв та зрозуміти, що, зберігаючи вікову спадщину, ми створюємо унікальну придністровську культуру, розвивати яку належить новим поколінням.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.