Вкладення в об’єкти та інфраструктуру відновлюваних джерел енергії називають інвестиціями в майбутнє. На превеликий жаль, ми розпочали впровадження «зеленої» енергетики тільки після того, як «грім грянув», точніше газова криза. Проте краще пізніше, ніж ніколи.
Після всіх несприятливих подій, що відбулися на самому початку року, вже нікому не потрібно доводити, нікого не треба переконувати в тому, що впровадження альтернативних джерел енергії – це безальтернативний варіант. Суспільство мусить усвідомити, що це надзвичайно важливо, необхідно і… надійно, адже джерела одержання енергії відновлювані. Безумовно, на початковому етапі витрати на впровадження сучасних технологій вилучення енергії з сонця, вітру та води будуть, до того ж чималими. Як би не було, а ці перші, часом важкі, кроки необхідно робити, якщо ми всерйоз маємо намір забезпечити енергетичну безпеку держави, а отже, і кожного з нас на довгострокову перспективу.
Необхідно вивчати та впроваджувати досвід тих, хто вже не перший рік використовує альтернативні джерела енергії для забезпечення теплом, гарячою водою та електрикою. Ця необхідність пов’язана насамперед із нестабільністю енергетичних ринків, зі зниженням рівня надійності постачання основних копалин енергоресурсів, волатильністю цін на них, тим більше, що у віддаленій перспективі вони взагалі можуть вичерпатися.
Є надія, що вагоме слово в цій галузі скажуть представники бізнес-спільноти. Пряма вигода підприємців полягає в тому, що, впровадивши у виробничо-технологічний процес використання альтернативної енергетики, вони зможуть знизити витрати на виготовлення одиниці власної продукції, а отже, зменшити її собівартість і ціну, отримавши при цьому великий прибуток. Зрештою, внаслідок цього їхні товари стануть більш конкурентоспроможними як на внутрішньому ринку, так і на зовнішніх. А хіба не в одержанні якнайбільшого прибутку полягає увесь сенс підприємництва. Тож зацікавленість у розвитку цього напряму для бізнесу очевидна. Більше того, на виробництві альтернативної енергії (теплової, електричної) можна ще додатково заробити. Зокрема, за сприятливих погодних умов у підприємця, який виробляє енергію, необхідну для виробничого процесу або надання послуг з відновлюваних джерел, може утворитися її надлишок. Отже його технічно можливо направити в мережі держпідприємств «ЄРЕМ» і «Тирастеплоенерго», фактично продавши її та отримавши за реалізовану державі енергію гроші. Таким чином, існуючий енергетичний ринок, на якому енергія, чи то електрична, чи теплова, стане повноцінним товаром, таким, як, наприклад, сорочка чи метал, має всі шанси дістати «друге дихання», новий розвиток.
І поки бізнесмени тільки починають поступово виходити на авансцену такого перспективного напряму як «зелена» енергетика, там уже давно працюють ентузіасти-подвижники (про деяких із них ми розповідали в попередніх номерах нашої газети). Однак тепер громадська думка вже не судить про них, як про якихось диваків або блаженних, тепер вони – «піонери науково-технічного прогресу» та «новатори». У цьому ряду і працівник когенераційної станції «Тиротекс-Енерго» Володимир Яковенко. Якщо більшість його колег-ентузіастів екологічно чистої альтернативної енергетики сподіваються на сонячне світло, встановлюючи відповідні панелі, то Володимир для автономного енергопостачання «приборкує вітер». Звичайно, важко повірити в те, що його основна спеціальність не наклала відбитка на хобі, захоплення, а там хто знає, може й справу всього життя – це, як кажуть, апріорі. Експериментальним майданчиком для технічних пошуків стала власна дача на околицях Тирасполя. Практичній реалізації проекту передувало накопичення теоретичних знань з ВДЕ, вивчення досвіду інших інженерів. Виготовлена власними руками та змонтована за допомогою друзів і колег на 12-метровій щоглі
вітроустановка функціонує з 2022 р.
Її потужність – до 7,5 кВт. Вітри, що дмуть на рівнинному Слободзейському районі, примушують механізм обертатися та виробляти електроенергію. Коли швидкість вітру перевищує 10 м/с, вітростанція виходить на максимальні показники, при 4-5 м/с вона генерує 3-4 кВт, у безвітряну погоду – ще менше. Тож як тут не згадати хрестоматійні віршовані рядки: «Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться…»
«Серцем» установки можна назвати електродвигун місцевого виробництва, виготовлений на «Електромаші». Вітер, що дме, обертає вітроколесо, механічна енергія передається на вал електродвигуна, змушуючи його виробляти електричний струм. Виходить, хіба що фізичний процес навпаки: замість споживання електроенергії, він її генерує. Цікаво, що все необхідне для домашньої вітростанції Володимир Яковенко придбав у республіці. При цьому придністровський Кулібін не задовольняється малим, він постійно модернізує установку для вироблення альтернативної енергії, щоразу підвищуючи її продуктивність: допомагають йому в цьому знання та навички електромонтера.
І нехай таких як Володимир Яковенко у нас іще мало, проте досвід першопрохідників альтернативної енергетики, ефективність їхніх винаходів свідчить: усе можливо, якщо є бажання, підкріплене фінансовим інтересом, – навіть приборкати вітер, сонце та воду. Тож можна не сумніватися, що в ентузіастів зеленої енергетики обов’язково з’являться послідовники. Тоді енергетичний суверенітет республіки підкріплюватиметься такими прикладами.
P.S. І ці приклади не змусили на себе довго чекати. Придністровські пабліки рясніють відео- та фото з сонячними панелями прямо на фасадах багатоповерхових будинків. «Зелена» революція по-придністровськи продовжується…
Микола КОЛЕСНИК.
Фото IA «Новости Приднестровья».