Ліна КОСТЕНКО: «Мені потрібне слово, а не слава…»
Уже більш як півстоліття тріумфально йде вона тією дорогою, що звуть Поезією. Усім стилем свого життя й творчості Ліна Костенко заслужила всенародну любов і повагу: безмежно талановита, світового рівня, якій підвладні всі стилі, всі жанри, всі форми.
Її Муза, строга і вишукана, повсякчас нагадує нам, що письменниця – одна з-поміж небагатьох, кого ми називаємо аристократами духу, хто протягом усього життя зберігає горду поставу й не хилиться під нещадними вітрами історичних зламів та кон’юнктур.
У часопросторі, окресленому «берегами вічної ріки», де «душа тисячоліть шукає себе у слові», під високим небом духовності творить Ліна Василівна свій «сад нетанучих скульптур».
ДИТИНСТВО. СВОБОДА. МРІЇ. ВІЙНА
Ліна Василівна Костенко народилася в родині вчителів 19 березня 1930 р. у місті Ржищеві на Київщині. Усього шість років прожила в ньому майбутня поетеса, та воно назавжди залишилося в її серці. Весь навколишній світ був для маленької Ліни казкою, в яку дівчинка вірила беззастережно. А згодом ці спогади стали хвилюючими поетичними мотивами. Саме в бабусиному саду маленька Ліна зустріла Бузинового царя («Бузиновий цар»): «Бабуся заборонила мені туди вглибину ходити, бо там велика гущина, і там сидів Бузиновий цар. «Очі різні, брови грізні / Кігті в нього як залізні». Я його навіть бачила, він так і світив із бузини очима». Той період поетеса називає свободою, і прагнення до особистої свободи та гордої незалежності родом із дитинства маленької Ліни.
У ранні роки дівчинка мріяла стати льотчицею. Бажання було настільки сильним, що вона змайструвала собі саморобний парашут зі старої маминої парасолі та простирадла, піднялася з ним на горище і стрибнула. Тоді маленька Ліна ледве не загинула, тому з мрією дитинства було покінчено.
Батьки майбутньої поетеси з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування. На все життя Ліна мала перед собою приклад батька Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога від Бога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі. Одного страшного дня його було заарештовано та забрано від сім’ї на цілих десять років. Маленька Ліна просто не могла змиритися в душі: за що і чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї та матері.
Мама поетеси також учителювала, викладала у школі хімію. Отже, Ліна наслідувала ті батьківські риси, завдяки яким сформувалася її обдарованість як геніальної поетеси.
А потім була війна, жахливі й сумні «біженські мандри». Тоді Ліні було всього одинадцять років. Вона пройшла важкий шлях дитини війни, та, мабуть, ці ранні випробування лише гартували її душу.
«Мені було одинадцять. Ішов бій за Дніпро. Ми сиділи в окопі. Все гупало і сипалось», – згадувала поетеса. У темряві люди плакали й молилися. А Ліна знайшла якусь гілочку і почала водити нею по стіні. Раптом від вибуху стіна впала – разом із віршами…
Навчалася Ліна зі справжнім натхненням. «О, наша дівчинка прийшла!» – вітали її бібліотекарі й відразу ж підставляли драбинку до верхніх полиць, де стояли книги, якими рідко хто цікавився. У 15 років вона вже читала Дідро, Гельвеція, Платона, Аристотеля… Писати Ліна почала в літературній студії при журналі «Дніпро», якою опікувався Андрій Малишко, друкувалися її твори, коли юній поетесі було 16 років.
Середню школу вона закінчила з медаллю. Згодом успішно навчалася в Київському педагогічному інституті (нині це Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова). Проте через деякий час студентка забрала свої документи з цього закладу й успішно пройшла досить прискіпливий відбір, навіть не маючи обов’язкової на той час рекомендації Спілки письменників, і вступила в 1952-му до Московського літературного інституту імені О. М. Горького, який в 1956-му закінчила з відзнакою.
Через роки Ліна сформулювала своє кредо: «Моя свобода завжди при мені».
ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ
Письменниця була двічі заміжньою. Перший шлюб з Єжи Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко – письменниці Оксани Пахльовської, тривав недовго, бо вони не зійшлися характерами.
Згодом Ліна Василівна мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.
У досить важкі часи Бог послав їй споріднену душу, людину, яка стала вірним її супутником – Василя Цвіркунова. Разом вони прожили 25 років, аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя. За спогадами Ліни, її чоловік був справжнім воїном, втратив на фронті ногу, але продовжував воювати, відстоюючи справедливість у мирні часи. Він працював директором Київської кіностудії імені О. Довженка, захищав і підтримував молодих прогресивних і талановитих митців, у тому числі С. Параджанова.
ТЕРНОВИЙ ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Одразу після навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій «Проміння землі» (1957). У цій книжці молода поетеса тільки «вирізьблювала» свої образи, тільки пробувала голос, часом несміливо й обережно. Проте він виділявся виразністю і несхожістю на інші. Уже проступала багатошаровість, багатовимірність твореного нею художнього світу. Отже, заявка робилася серйозна і надовго.
Далі були «Вітрила» (1958). Перші збірки викликали значний інтерес у читачів та критики, а книга «Мандрівки серця» (1961) не тільки закріпила успіх, а й утвердила ім’я Ліни Костенко серед визначних майстрів української поезії.
Поет Василь Симоненко, рецензуючи «Мандрівки серця», писав: «Ліна Костенко з однаковою граціозністю малює і найніжніші акварелі, й широкі полотнища, і з чарівною легкістю підноситься до філософських роздумів та узагальнень. Вона красива у своєму смутку і сліпучо осяйна у своїй радості. А до того ж вона безпощадна у своєму гніві, по-жіночому ніжна з коханим і друзями. Громадянство її знаходить свій вияв не в тріскотливій балакучості, а в жадобі до сьогоднішнього життя. Це та простота, яка в українській поезії йде від Шевченка, Франка й Лесі Українки. Це та простота, яка поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і вишуканий смак».
Історичний роман у віршах «Берестечко» Ліна Костенко присвятила змалюванню вікопомної трагічної події (поразки війська Богдана Хмельницького під Берестечком (1651 р.), осмисленню причин цієї поразки, її ролі в національній історії та духовному житті нації. Написаний ще в 1966-1967 рр., роман тривалий час доопрацьовувався і був опублікований уже в незалежній українській державі. Історична поема про Богдана Хмельницького розповідає не про перемоги, а про поразки героя, і це найменш поширений приклад у світовій літературі.
Письменниця була найактивнішою учасницею руху шістдесятників. Її збірка під назвою «Зоряний інтеграл» була заборонена цензурою. Поетесу не заарештували, проте довго не друкували її твори.
До широкого кола читачів поезія Костенко повернулася лише 1977 року збіркою віршів «Над берегами вічної ріки». А 1979-го був опублікований надзвичайної художньої сили історико-філософський соціально-психологічний роман у віршах «Маруся Чурай», який критика справедливо визнала енциклопедією духовного життя українського народу в XVII столітті.
Цей твір чекав свого виходу у світ 6 років. Переплетіння історичних фактів із фактами особистого життя головної героїні твору дало поетесі можливість відтворити широку етнографічну панораму життя в Україні, відобразити ментальність українців і показати проблеми українського суспільства. Навіть у серії «Романи й повісті» в м’якій палітурці й на газетному папері роман «Маруся Чурай» став раритетом. Коли ж він вийшов у подарунковому виданні, за романом у книгарнях стояла така черга, як у голодні роки за хлібом.
Ще через рік вийшла збірка поезій «Неповторність» (1980), а за нею – «Сад нетанучих скульптур» (1987), вірші для дітей «Бузиновий цар» (1987), поезії «Вибране» (1989).
У 2010 році був надрукований перший прозовий твір Л. Костенко – роман «Записки українського самашедшого». Останніми виданнями письменниці є збірка поезій «Річка Геракліта», що з’явилася в лютому 2011 року і збірка «Триста поезій. Вибране», яка вийшла у 2012 році у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Від того часу поетеса нічого нового не видавала, але якось зізналася, що працює над продовженням «Записок самашедшого» від імені жінки.
Твори Костенко перекладені англійською, польською, білоруською, естонською, італійською, німецькою, російською, словацькою та французькою мовами. Сама ж поетеса перекладала чеську й польську поезію.
Ліна Костенко нагороджена Державною премією України імені Шевченка, премією фундації Антоновичів, медаллю святого Володимира та премією Франчески Петрарки. Також Ліна Василівна є лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги, має звання професора Києво-Могилянської академії.
Після Чорнобильської катастрофи Ліна Костенко – єдина з українських письменників майже 20 років регулярно їздила до зони відчуження у складі експедицій, щоб рятувати культурні цінності, залишені в радіоактивно забрудненій місцевості.
У громадському житті поетеса перестала брати участь у 90-х роках. І навіть відмовилася від звання Героя України, пояснивши це так: «Політичної біжутерії не ношу, просто роблю свою справу». Тільки у 2004 році вона на деякий час повертається до громадського життя.
НА КРИЛАХ ПОЕЗІЇ
Поетичні твори увібрали дві найбільші людські доблесті – мужність і розум. Водночас – це поезія ніжної та прекрасної жінки, що володіє могутньою силою почуттів, їх витонченістю та аристократизмом.
Геніальна українка говорить до нас своїми творами, завжди актуальними та пронизливими. «Поет для епох», – так пише про Ліну Костенко письменник Іван Дзюба. Сама ж поетеса говорить про себе так:
Химерна, важка, вибухова,
яку вже ніхто не спасе,
а може, я тінь мого слова,
от тінь мого слова і все.
А може, я лиш аберація,
вібрація ритмів і рим,
а інше все декорація,
полуда, гримаса і грим.
За цим тимчасовим фасадом,
де стільки любові й тепла,
людиною, річкою, садом
я тільки у слові жила.
Та найкраще про поета може сказати його творчість – фрагмент тільки одного з віршів Ліни Костенко:
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
У сучасному світобаченні в поезії Ліни Костенко стверджується абсолютно духовна сутність краси. Насамперед, це любов до рідного краю і породжене духовною спільністю інтимне почуття.
Кожен вірш поетеси розкриває своєму читачеві філософську складову життя, що сповнене кохання:
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
Безсумнівно, творчість Ліни Костенко поза часом. У ній можна знайти розраду у важкі хвилини, підказку в складному виборі, натхнення, мотивацію, бажання жити, змінюватися і боротися. Її твори широко цитуються, рядки стають крилатими висловами, а ми практично живемо в художньому світі Ліни.
НАЙКРАЩІ ЦИТАТИ
► Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.
► І все на світі треба пережити, бо кожен фініш – це по суті старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…
► Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.
► Така любов буває раз в ніколи.
► Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором’язлива.
Галина КРИЖАНIВСЬКА.
Фото sshotam.infolina-kostenko-sviatkui