Безперечний факт – визначальна роль у створенні республіки належить депутатам усіх рівнів. Вони стали справжніми повноправними представниками багатонаціонального народу Придністров’я, виразниками його інтересів у протистоянні націоналізму та розбудові власної держави.
Народні обранці різних рівнів не мирилися з несправедливістю, що допускалася по відношенню до придністровців. Сусіди з правого берега Дністра не бажали брати до уваги думку російськомовного населення – використання як державних і молдавської, і російської мов. Велику роль у консолідації придністровського суспільства відіграли в той час ради трудових колективів підприємств та організацій. Згодом усвідомили, що тільки власна державність може бути запорукою захисту прав і свобод придністровців. Організаційну і мобілізаційну діяльність, яка враховувала думки мешканців Лівобережжя та Бендер, їхні справедливі вимоги й опір націоналізму забезпечували депутати на місцях. Вона формалізувалася у скликання першого та другого з’їздів депутатів усіх рівнів, після чого і була утворена ПМРСР.
У лавах небайдужих до долі рідного краю першопрохідників був і Віктор Карамануца, нині суддя Конституційного суду.
Він згадує:
«На той час я був кандидатом у депутати Верховної Ради ПМРСР першого скликання, куди пізніше був обраний. Зустрічався з Борисом Бризицьким – депутатом Верховної Ради МРСР у виборчому окрузі, до якого входили села Кіцкани та Тернівка Слободзейського району. Ми узгоджували та координували свої дії».
Перша сесія Верховної Ради ПМРСР першого скликання відбулася 29 листопада 1990 р.. Ця дата вважається днем народження законодавчого органу республіки. До його складу після вільного волевиявлення придністровських виборців, а у виборах взяло участь 81 % включених до списків для голосування, увійшли 60 народних обранців. Вони заклали основи державності Придністров’я, почали формувати його законодавчу основу.
«Складнощі були викликані тим, що все створювалося «з нуля», у тому числі правова база. До цього ніхто не мав досвіду законотворчості. Але якщо ми створили власну державу, то в ній мають бути власні закони. Ми не могли жити за молдавськими законами, адже вони не відповідали сподіванням придністровців», – пояснив Віктор Карамануца.
То був час, коли Придністров’я ще існувало у складі СРСР. Тому в законотворчому процесі орієнтувалися на союзні закони, пристосовували їх до місцевих особливостей та специфіки. Не було на той час ні досвіду, ні напрацювань, ні законодавчої техніки, ні технічних засобів. Велику підтримку надали новообраним законодавцям юристи, які працювали на великих підприємствах, а також спеціалісти міських і районних Рад народних депутатів, виконкомів.
Повертаючись подумки в минуле, на десятиліття назад, Віктор Карамануца згадує про перипетії законотворчого процесу того часу. Позитивним моментом двопалатної Верховної Ради є, на його думку, те, що Палата Представників могла накласти вето на рішення депутатів Палати Законодавців. У Палаті Представників були депутати-практики, керівники підприємств та організацій, народні обранці з місць, які могли об’єктивно оцінити позитивні та негативні моменти законопроекту, а також спрогнозувати, працюватиме закон чи ні. Не рідкістю було доопрацювання багатьох законів. Отже, нинішня структура законодавчого органу, коли частина депутатів працює на постійній основі, а частина – на непостійній, довела свою життєздатність.
Відповідно до конституційних норм у ПМР представлені три гілки влади (законодавча, виконавча, судова) – самостійні, незалежні, у кожної свої функції. Законодавча тим і відрізняється від інших, що її головне призначення – формування законодавчої бази, якою живе держава, суспільство. Змінюється життя – змінюється правова база. Вона має оперативно перетворюватися, щоб реагувати на сучасні виклики та погрози. Для нашої республіки, з огляду на не зовсім дружнє ставлення до Придністров’я найближчих сусідів, це одне з найактуальніших завдань.
Олександр ЗАВЕЛЯ.
Фото прес-служби Верховної Ради.