Незабаром ми відзначатимемо 35-річчя нашої республіки. За невеликий за історичними мірками час пройдено величезний шлях. Починався він з боротьби жителів лівобережжя Дністра за одвічні людські права та свободи: можливість говорити рідною мовою, жити за заповітами предків.
Наприкінці ХХ століття це були актуальні питання, адже Народний фронт Молдови, що став на той момент фактично правлячою партією, узяв курс на створення мононаціональної держави з подальшим її об’єднанням із Румунією. На противагу цій політиці офіційного Кишинева поліетнічне населення лівобережжя відтворило республіку, коріння якої сягало 1924 року, і стало розбудовувати власну державність.
Не випадково 2025-й оголошений Роком придністровського народу. У боротьбі за незалежність республіки, в сумлінній праці заради її розвитку мешканці краю стали єдиним цілим. Кожен із нас, без перебільшення, є однією з важливих фігур Року придністровського народу. Адже працюючи в різних галузях економіки, виховуючи молоде покоління, зберігаючи традиції предків, усі жителі роблять свій внесок у майбуття ПМР.
Проте особлива роль дісталася тим, хто стояв біля витоків нової країни. З цієї славної когорти був і Василь Никифорович Чорний. Корінний кам’янчанин усе життя прожив у рідному краю, працював на його благо. Професію обрав мирну – міське будівництво. З дипломом Кишинівського політехнічного інституту був призначений на посаду головного інженера Кам’янського комбінату комунальних підприємств. Півтора десятиліття присвятив роботі в реальному секторі економіки: в будівництві, промисловості, транспортній галузі. Заслужив авторитет серед земляків і був обраний головою селищної Ради народних депутатів (Кам’янка в ту пору мала статус селища міського типу).
Це був 1989 рік – непростий час, коли в деяких союзних республіках розгорнувся націоналістичний рух. В останній серпневий день Верховна Рада МРСР прийняла пакет мовних законів, що розкололи Молдавію за національною ознакою. Особливо відчутно ці нововведення вразили багатонаціональне лівобережжя. Тут розпочалися політичні страйки на підприємствах, збори в трудових колективах, сходи громадян у населених пунктах. За допомогою цих важелів люди намагалися добитися від кишинівської влади припинення національної та мовної дискримінації.
«У ті часи звання «народний обранець», як ніколи, відповідало істині. Ми бували у своїх округах щодня, радилися з людьми з усіх найважливіших питань, – згадував Василь Никифорович. – Кам’янчани негативно поставилися не тільки до законів про державну мову, а і до нової символіки, особливо до триколора, який був «близнюком» румунського прапора. Щоб досконально вивчити думку жителів, виконком селищної Ради ухвалив рішення про проведення анонімного опитування. Депутати відвідали кожен будинок, вручаючи виготовлені бюлетені мешканцям, які мали право голосу. Висловити свою думку погодилися 6 133 людини з 10 000. Створення автономної Придністровської республіки вважали доцільним 4 574 респонденти, ще 1 095 опитаних готові були підтримати цей крок у разі виникнення загрози об’єднання Молдови з Румунією. 5 830 жителів вважали неприйнятним вживання триколора на території Кам’янки. По суті, ми провели референдум, із тією лише різницею, що через відсутність коштів у бюджеті він відбувався на громадських засадах».
Аналогічний моніторинг громадської думки в тій чи іншій формі проводився в усіх населених пунктах, а його результати лягли в основу рішень доленосного II З’їзду депутатів усіх рівнів. Серед представників Кам’янщини був і Василь Чорний. Голосував, як веліло серце, – за створення Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки у складі Союзу РСР. На з’їзді була сформована Тимчасова Верховна Рада ПМРСР, до якої увійшло 50 осіб. Від Кам’янського району були обрані М. Карпенко, Л. Матейчук, В. Хлистал і В. Чорний.
«На засіданні першої сесії Тимчасової ВР для вирішення оперативних питань була обрана Президія, до складу якої увійшли ми з Леонідом Яковичем Матейчуком. На початковому етапі цей орган засідав по 3-4 рази на тиждень, як правило – вечорами, і вирішував абсолютно всі питання життєдіяльності Придністров’я, – ділився спогадами Василь Никифорович. – У першу чергу, активно формували виконавчі органи державної влади, готували законодавчу базу для проведення виборів до Верховної Ради республіки. Вони організовано відбулися 25 листопада 1990 року».
Попереду у Василя Никифоровича була непроста п’ятирічка в керівництві Кам’янщини. Спочатку він був заступником голови райвиконкому, потім – заступником глави держадміністрації. У період становлення молодої республіки які тільки питання не доводилося вирішувати! Переходили під юрисдикцію ПМР трудові колективи підприємств і установ, правоохоронні органи, створювалися підрозділи Республіканської гвардії, прикордонних військ і митної служби… Усі, хто стояв тоді біля керма влади, умудрялися поєднувати політичну діяльність із господарською працею, яка в умовах хронічного дефіциту коштів була досить складною.
Коли офіційний Кишинів розпочав збройну агресію проти Придністров’я, в районі був утворений комітет оборони. Василь Чорний входив до його складу, брав активну участь у формуванні Народного ополчення. Добровольці Кам’янщини створили два батальйони кількістю близько 1 500 чоловік. Вони охороняли народногосподарські об’єкти, несли варту на мосту через Дністер. У населених пунктах підтримували громадський порядок. А головне – звільняли Бендери, тримали оборону під Дубоссарами, на Кошницькому, Кочієрському та інших стратегічно важливих напрямках.
Понад 15 років працював Василь Никифорович в апараті районної Ради народних депутатів. Його внесок у становлення та розвиток ПМР був відзначений орденами «Трудова слава» та «За заслуги» II ступеня. Як і його соратники, що створювали та розбудовували Придністров’я, Василь Чорний був справжнім патріотом рідної землі, щиро вірив у майбутнє нашої республіки. Часто він виступав на заходах, зустрічався з юнацтвом, розповідав про історію ПМР, про єдність і згуртованість, які стали відмінними рисами придністровського народу.
Серце Василя Никифоровича перестало битися в день, коли жителі республіки відзначали 33-ю річницю створення Народного ополчення. Кам’янчани за традицією зібралися на мітинг біля будівлі, в якій формувалися батальйони НО. Квіти, що лягли 17 березня до меморіальної плити, встановленої в пам’ять про ополченців, стали й символом вшанування заслуг Василя Чорного.
Тетяна ГРИЦЮК.
Фото автора.