Вже давно відгриміли бої,
І окопи травою покриті,
Тільки думи мої, тільки серце моє –
У широких степах, де солдати убиті…
Минають роки, десятиліття… Проте ніколи не зітруться в людській пам’яті героїзм і мужність тих, хто поліг у битвах із гітлерівськими полчищами, хто своїм життям дав простору дорогу повоєнним поколінням, яких могло й не бути, якби не жертовність племені сорокових років
ХХ століття.
Морозов Михайло Георгійович народився 9 травня 1923 року в с. Берізки Ольгопільського району Вінницької області. У 1941р. закінчив середню школу. Мріяв стати інженером-будівельником, але почалася війна. З кожним днем фронт наближався з заходу на схід. З 5 серпня 1941-го по 31 березня 1944 року Вінницька область була окупована ворогом.
З перших днів війни 809 жителів Ольгопільського району мобілізувалися до лав Червоної Армії. 27 липня 1941-го німецько-румунські війська окупували райцентр. Діяло гетто, куди нацисти насильно зганяли євреїв для «компактного мешкання». За 33 місяці окупації закатували та спалили живцем 95 осіб із мирного населення, а 41 жителя селища було вивезено на примусові роботи до Німеччини.
Настав тяжкий час: територією управляла фашистська Румунія. Німецько-румунські фашистські вояки вдиралися в будинки, брали все, що їм сподобалося в оселі, та відправляли додому в Румунію. Скрізь панували свавілля та насильство. Зібраний урожай також відправляли до Румунії. Окупанти насильно залучали до сільськогосподарських робіт навіть молодь. Люди ненавиділи ворога, вони організували партизанський рух.
Михайло Морозов став у загоні партизанським зв’язківцем, дав клятву служити Батьківщині. Незабаром на Михайла надійшов донос до сигуранці. Його сім’я ледве встигла втекти до лісу. Батьківський будинок вороги спалили дотла, тому Морозови змушені були жити в лісі в землянці.
Після звільнення Вінницької області у квітні 1944 року юнака призвали до лав Червоної Армії. Він зі шкільних років захоплювався малюванням, кресленням, виробив гарний почерк і був направлений до школи військових топографів. Після її закінчення курсанта призначили до штабу армії на відповідальну посаду топографа, він готував топографічні карти майбутніх боїв, оформляв штабні документи.
Перемогу солдат зустрів у румунському місті Ясси. Прослужив в армії до 1949 р. у Кишиневі. Учасник партизанського руху, особа, причетна до військової таємниці, Михайло Морозов нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня та багатьма медалями. Після служби родина переїхала до Тирасполя. Знання, здобуті у школі військових топографів, професійні навички та уміння, напрацьовані досвідом на військовій службі, стали в нагоді відставному солдатові. У мирний час Михайло Георгійович працював техніком-копіювальником, потім – інженером у БТІ міста Тирасполя.
Матеріали про героя зберігаються в музейній кімнаті, відкритій з ініціативи Людмили Михайлівни Пшатової, яка очолювала первинну організацію № 13 Ради ветеранів Тирасполя. З сімейного архіву їх надала дочка ветерана Неллі Михайлівна Делі, секретар цієї організації. Вона народилася у червні 1944-го, після визволення краю від окупантів, а батько, Михайло Морозов, погнав ворога від рідного порогу, щоб вона росла на вільній землі та у мирі.
Правнучка ветерана Оля Козак у четвертому класі писала:
«Дякуємо діду за Перемогу! Я пишаюся, що мій прадід Михайло під час Великої Вітчизняної війни був партизаном. У партизанському загоні він був зв’язківцем. До кінця війни прадідусь служив у штабі в місті Ясси. Помер він 13 червня 1971 р. ще зовсім молодим, у 48 років, бо через війну у нього було хворе серце. Я його люблю і пам’ятаю його подвиг».
Саме так і переходять від батьків до дітей найбільш значущі, найвищі духовні поняття і цінності.
Олена СТЕФАНЮК.
Фото з сімейного архіву.