Зазвичай надовго запам’ятовували радянські воїни бойові шляхи-дороги, якими йшли до Перемоги у роки Великої Вітчизняної війни. Відтоді залишалися вони в пам’яті протягом усього життя. Та війна – не просто історичний період, вона стала епохою небачених випробувань, мужності та героїзму, назавжди змінила долі мільйонів людей.
Мешканець с. Незавертайлівки Костянтин Генчев – особистість неординарна. Народився він 1914 року в с. Яськи Біляївського району, що на Одещині. Генчеви переїхали до Незавертайлівки, коли Кості виповнилося п’ять років. Тут він закінчив початкову школу, потім семирічку.
Коли хлопцеві було 16, у Незавертайлівці з’явився перший трактор. Тоді Костянтин твердо вирішив стати механізатором. Разом з іншими односельцями його направили на курси трактористів до сусіднього Ананьєва. Проте юнака ніяк не хотіли приймати, мовляв, молодий ще. А він не здавався, пішов до секретаря курсів. Ним виявився колишній сільський учитель Репіда, який свого часу викладав у Незавертайлівці. Земляк поручився за Костянтина, і того взяли на курси. Навчання давалося йому без особливих зусиль, і незабаром юнак успішно завершив курси. Костянтин працював у колгоспі трактористом. Одним із перших у селі став комсомольцем. Серед його громадських доручень було читання молоді газет, журналів, книжок, ліквідація безграмотності.
У колгоспі 1933-го організували комсомольську бригаду для збирання черешні. Керівництво нею доручили Костянтину. Він дуже старався, у результаті комсомольці посіли перше місце в соціалістичному змаганні, а бригадира направили на зліт ударників комуністичної праці, який відбувся в Тирасполі 1934 р. З 1937-го і до початку 1940 року Костянтин Генчев працював у Слободзейському райкомі комсомолу. Згодом навчався в Одесі на спеціальних курсах комсомольських працівників. Після утворення Молдавської РСР ЦК комсомолу Молдавії направив його секретарем до Синжерейського райкому, потім – у Бельці.
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, Костянтин твердо вирішив іти на фронт добровольцем, хоч був комісований як інвалід по зору. Згодом він згадував:
«З перших днів війни я просив райком, щоб мене направили на фронт. Звернувся до військового командування, яке дислокувалося в Кам’янці, але мені відмовили: зір був слабкий. Однак я не здавався, звернувся до секретаря Єдинецького райкому партії Трофименка, потім до секретаря ЦК Компартії Молдавії Альошина. Тільки після цього мене взяли в армію. Направили до Запоріжжя на курси політпрацівників. Після трьох місяців навчання вирушив на фронт…».
У грудні 1941 р. політпрацівник дістав важке поранення. Після одужання в його біографії була оборона Ленінграда. Майже 900 днів і ночей чинило опір обложене місто. І вистояло!
Однак, до Перемоги було ще далеко. Довго йшов Генчев фронтовими дорогами крізь вогонь і смерть. У боях за село Блаженик Волинської області Костянтин Іванович відзначився і був нагороджений орденом Червоної Зірки.
Як свідчать нагородні документи, «командуючи вогневим взводом 120-міліметрових мінометів 220-го стрілецького полку 4-ї стрілецької Бежицької дивізії 69-ї армії, старший лейтенант Генчев вогнем мінометів знищив два дзоти, спостережний пункт противника, два кулемети та 50 гітлерівців, що найкращим чином посприяло у відбитті атак противника».
Через деякий час нашого земляка нагородили орденом Вітчизняної війни І ступеня. В нагородному листі з цього приводу написали: «Під час форсування р. Вісла з 4.08.44 на 5.08.44 у районі с. Кемни-Котецька Пулавського повіту Люблінської губернії під сильним вогнем противника т. Генчев без втрат переправив особовий склад взводу та матеріальну частину з двома боєкомплектами мін. За час перебування на західному березі р. Вісла т. Генчев вогнем свого взводу знищив п’ять кулеметів противника, дві мінометні та зенітну батареї, а також 50 гітлерівців».
Згодом на території Німеччини Генчева відзначили другим орденом Червоної Зірки. Цього разу «за виявлену мужність та вміле керівництво особовим складом під час бою за населений пункт Клесін. Костянтин Генчев був поранений, але не залишив поля бою доти, поки не виконав поставлене завдання». Довгождану Перемогу доб- лестний воїн зустрів у Берліні.
З сімома бойовими нагородами на грудях повернувся капітан запасу Генчев до рідної Незавертайлівки, туди, де починалася його комсомольська юність. У 1949-му він знову навчався, цього разу вже у вищій партійній школі, яку закінчив із відзнакою. Потім працював у Баймаклійському райкомі партії. Не хизувався ветеран бойовими нагородами, тільки казав:
«Подолав усе, що здавалося непереборним. Допомагала мені віра в нашу Перемогу. Так було у роки війни, так було й у мирні трудові дні. Запалений у ранній юності комсомольський вогник не згас протягом усього життя».
Довгі роки Костянтин Генчев працював бригадиром у колгоспі ім. Карла Маркса. У Незавертайлівці його знали всі – від малого до старого. За активну участь у військово-патріотичному та духовно-моральному вихованні молоді був також нагороджений знаком «Відмінник народної освіти Молдавської РСР».
Усе життя Костянтин Іванович впевнено крокував дорогою, яку обрав у юності. Ним пишалися односельці, захоплювалися сучасники, які добре знали мужнього воїна, активного громадського діяча та прекрасну людину.
Олег ГАВРИЛЕНКО.
Фото з сімейного архіву.