У травні, коли природа остаточно пробуджується після тривалого зимового спокою, а навколо розцвітають маки, святкове вбрання українців збагачується яскравими вишиваними узорами.
Свято вишиванки – особливий день: у третій четвер травня тисячі людей по всій Україні та далеко за її межами одягають вишиті сорочки.
Вперше заговорили про свято у 2006 році, коли студентка Чернівецького національного університету запропонувала своїм одногрупникам прийти на заняття у вишитих сорочках. Ініціативу підтримали і викладачі, й студенти всього навчального закладу. Кілька років подія відзначалася тільки у стінах університету, а потім її підхопили в інших містах України. Так народилася традиція.
Як святкують українці? Оскільки це не є державним святом, то й якихось спеціальних заходів не передбачено. З огляду на те, що четвер – звичайний робочий день, люди самі собі придумують, щоб таке цікаве зробити. Вони приходять на роботу, а діти у школи в сорочках, які вишивали їхні мами, бабусі або навіть вони самі. Посмішки, фото, флешмоби. Та головне – тепло в серці.
До речі, найбільша кількість людей у вишиванках, що зібралася в одному місці, була зафіксована в День Незалежності 2011 року в місті Рівному. На центральному майдані міста тоді було понад 6 570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.
Символ вірності та кохання. За традиціями українського народу, кожна наречена мала вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові. Під час створення орнаменту, дівчина нашіптувала спеціальне заклинання. Вважалося, якщо вишиванка втратить білизну під час прання, то наречений невірний своїй коханій.
…Я піду в неділеньку на гулянку,
Подарую милому вишиванку…
Сердься, мій соколику, чи не сердься,
Будеш ти носить її коло серця!
Вишиванки для новонароджених. Один із цікавих фактів про вишиванку для дітей полягає в тому, що цей одяг оздоблювався орнаментом та дарувався новонародженим з метою захистити дитину від хвороб та злого духу. Така традиція виникла не просто так, а через віру в те, що вишиванка є оберегом від біди.
Колір ниток. До появи штучних барвників, ниткам надавали потрібний колір за допомогою природних фарб. Це могли бути відвари кори, квітів, плодів. Наприклад, майже всі відтінки жовтого отримували з пшеничної соломи, а «золотими» нитки ставали після запікання їх у печі в житньому тісті.
Унікальність та єдність. Кожен регіон України має свій унікальний стиль вишиванок. Сорочки різняться за фасоном, техніками та орнаментами оздоблення. Однак у цьому різноманітті можна побачити й єдність українського народу. Колір сорочки та символізм орнаменту є однаковим у будь-якому куточку України. Наприклад, калина символізує незламність українського духу, а грона винограду – сімейне щастя та благополуччя.
Вишиванка – не повсякденний одяг. Багато людей вважає, що наші пращури носили вишиті сорочки мало не щодня, однак це твердження є хибним. Так, вони не носили вишитих сорочок щодня, а берегли для свята. Буденне життя проходило в простому вбранні, що ще раз підкреслює цінність кожного шва, кожної краплі поту, вкладеної у виготовлення вишиванки.
А як у нас? Українці Придністров’я також знайомі з новою традицією і беруть участь у заходах, їй присвячених: влаштовують виставки власних вишивок, картин, рушників, сорочок, серветок.
У школах, де вивчається українська мова, учні, одягнені у вишивану сорочку, декламують вірші українських авторів, співають пісні, роблять знімки та показують їх у соцмережах. Дівчатка дарують своїм друзям та учителям невеликі серветочки, вишиті кольоровими нитками. Мила традиція.
У кожному стібку – своя історія, у кожному візерунку – своя надія. І хочеться вірити, що й наступні покоління знатимуть: одягти вишиванку – це не про моду. Це про збереження власної історії та культури, якою ми можемо пишатися.
На фото праворуч – директор навчального закладу Валентина Боднар.
Фото з архіву гімназії.