Так, це були люди
з чистою совістю!
І про них, про їхнє життя і діла варто розповісти.
П. П. ВЕРШИГОРА
Петро Петрович Вершигора був видатною особистістю, чиє життя та діяльність залишили слід в історії Радянського Союзу. Після війни він продовжував писати та публікувати свої твори. Його книги про партизанську боротьбу та героїзм радянських солдат стали справжніми бестселерами, які уславлювали подвиги народу в роки війни. Він розказував про маловідомих героїв, їхню відвагу та самовідданість, надихаючи молоде покоління прагнути до високих ідеалів. Його ім’я стало символом героїзму та боротьби за волю. Всі, хто знайомий з його трудами та досягненнями, пам’ятають видатного воєначальника, талановитого письменника та відданого патріота.
Петро Вершигора – учасник радянського партизанського руху в роки Великої Вітчизняної війни, генерал-майор, Герой Радянського Союзу.
Петро Петрович, відомий актор та кінорежисер, народився 16 травня 1905 року в селі Северинівка Ольгопольського повіту Подільської губернії (нині Кам’янський район Придністров’я) в родині простого сільського вчителя. У ранньому віці хлопець залишився без батьків і з дванадцяти років йому довелося самому піклуватися про себе. Спочатку був пастухом, а потім влаштувався працювати на млин.
Після революції 1917 року п’ятнадцятирічний Петро вирішив покинути рідне село та вирушив у містечко Рибницю. Поступив до агрономічної школи в 1920 році, однак у 1921-му він захворів на тиф, що завадило йому закінчити навчання.
Після одужання Вершигора працював на різних посадах. Він був головою комітету незаможних селян, секретарем сільради, завідувачем будинку-читальні та режисером драмгуртка. Крім того, почав виступати у складі сільського духового оркестру, де грав на барабанах. Це дозволило йому розвинути свої музичні навички та вивчити основи диригування.
У 1925 році Петро Вершигора добровільно пішов служити до Червоної Армії, де згодом став барабанщиком у 51-ій Перекопській дивізії. Під час служби вивчав мистецтво диригування, був призначений старшиною музичної команди. Це дало йому можливість глибше розвиватися у музичній царині.
Після служби в армії Вершигора вирішив продовжити свою освіту і в 1927 році вступив до інституту імені Бетховена на відділення режисури. Закінчивши інститут, став режисером Вседонецького та Іжевського театрів робітничої молоді. Організував пересувну трупу, яка подорожувала різними містами та селами.
У 1933 році Петро Петрович переїхав до Удмуртської АРСР, у місто Іжевськ, де продовжував жити та працювати. Там він відкрив для себе нові можливості для творчості, продовжив розвиватись як актор і режисер. Здобувши диплом кіноакадемії у Москві, почав працювати на Київській кіностудії.
Однак, із початком Великої Вітчизняної війни життя Петра Вершигори змінилося. Він став спостерігачем місцевої протиповітряної оборони в Києві. У липні 1941 року був призначений інтендантом ІІ рангу розвідуправління Брянського фронту. У серпні того ж року брав участь у битві за Київ, обіймаючи різні посади у 264-й стрілецькій дивізії аж до командира батальйону. Причому особисто брав участь у всіх боях, разом із підлеглими відбивав атаки та водив їх у контратаки. Але ж він не мав бойового досвіду!
Перший бій дивізії, в якому брав участь Вершигора, відбувся 2 серпня в районі села Степанці, західніше Канева. Саме в цей день у Москві в нього народився син Євген. Після кількох днів боїв дивізія змушена була відступити на лівий берег Дніпра. Вершигора з декількома бійцями прикривав переправу біля Канева, розташувавшись на горі поряд з могилою Тараса Шевченка. У сутінках, під обстрілом німецьких військ, їм вдалося переплисти Дніпро на підручних засобах. Однак, Петро Петрович був поранений.
Після одужання його перевели в роту резерву командного складу, яка потрапила в оточення біля міста Лубни. Попри складні обставини, Вершигорі з групою бійців вдалося захопити німецьку вантажівку і прорватися до лінії фронту, проїхавши за добу більш ніж 100 кілометрів окупованою територією. Завдяки відвазі та рішучості, вони вибралися з оточення біля Богодухова.
З вересня 1941-го по квітень 1942 року Петро Петрович працював воєнкором та фотокором політвідділу 40-ї армії. Знімав фронтові будні бійців та бої, в яких ті брали участь. Та все ж його більше вабила реальна діяльність. У травні-червні 1942-го він став резидентом розвідувального управління Брянського фронту. Справжня слава прийшла, коли його перекинули за лінію фронту, в партизанську зону у Брянських лісах правобережжя Десни. Його група здійснила декілька успішних диверсій через наведення радянської авіації на тилові комунікації. Там Петро Петрович став заступником командира з розвідки партизанського з’єднання С. А. Ковпака.
Причому до Ковпака Вершигора приєднався за власною ініціативою, взяв свою радистку та без дозволу керівництва попросив Ковпака взяти його до себе.
Вершигорі дали групу партизанів з оточенців. Він створив із неї боєздатний підрозділ, який активно брав участь у всіх акціях Сидора Артемійовича.
Особливо гарно Вершигора проявив себе в українських Сарнах. Там його бійці знищили всі мости, що на півтора місяці перервало просування ворога тиловими комунікаціями.
Влітку 1943 року Вершигора, який на той час уже очолив розвідку Ковпака, брав участь у Карпатському рейді.
Під командуванням Петра Петровича дивізія в 1944 році здійснила марш до Польщі та Німанський рейд. За три місяці походу партизани пройшли 2 100 кілометрів, знищили 5 160 ворожих військовослужбовців, 24 ешелони, 75 одиниць бронетехніки, 196 автомобілів, 5 літаків, 1 завод з виробництва артилерії, 2 залізничних станції, 6 мостів.
На знак визнання успіхів Петра Петровича та особливих заслуг у розвитку партизанського руху в Україні, 6 серпня 1944 року Петру Вершигорі було присвоєно звання генерал-майора, а вже наступного дня Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».
За роки партизанської діяльності він встиг ще увічнити образи народних захисників, їхнє життя в лісах та боротьбу з ворогом, зробив багато фотознімків. У 1946 році випустив книгу «Люди з чистою совістю», яка була удостоєна Сталінської премії. Петро Петрович продовжував писати спогади. Вони лягли в основу фільму «Від Буга до Вісли».
Помер Петро Вершигора у 1963 році в Молдавії.
«Люди з чистою совістю»
У документально-белетристичному творі «Люди з чистою совістю» автор майстерно описав початок Великої Вітчизняної війни, свою службу фотокореспондентом, партизанські будні (Белетристика – термін літературознавства, твори художньої літератури взагалі, художня проза). Він створив яскраву картину героїчної боротьби з німецько-фашистськими загарбниками народних месників під командуванням С. А. Ковпака. З великою теплотою та правдивістю подав образи людей, з якими ходив у партизанські рейди тилами ворога за Дніпро, в Карпати, на Сан і Віслу.
Аналіз твору
Жанр: документальна повість.
Тема: боротьба радянських партизанів у тилу німецьких військ, їхня самопожертва заради визволення Батьківщини.
Iдея: уславлення моральної чистоти та високих ідеалів борців за свободу, людей з чистою совістю.
Художні засоби: автор використовує детальні описи, емоційні роздуми, діалоги, що робить розповідь живою та переконливою.
Вершигора не просто документує події, а й передає дух епохи, показуючи, як звичайні люди ставали героями. Його стиль – захопливий, насичений деталями, що дозволяє читачеві глибше зануритися в атмосферу партизанської боротьби.
Композиція: твір автобіографічний, побудований у формі спогадів, містить реальні події та особисті переживання автора.
Сюжет. Письменник знайомить читача з партизанським загоном, його учасниками та умовами боротьби. Описується атмосфера війни, труднощі, які доводилося долати партизанам.
Партизанський загін здійснює рейди в тил ворога, веде бої, організовує диверсії. Важливу роль відіграє взаємодія між командирами та бійцями, їхні моральні дилеми.
Найбільш напружені моменти – битви, складний вибір, який змінює хід подій, коли загін опиняється в критичній ситуації.
Автор підкреслює моральну чистоту героїв, їхню відданість ідеалам.
Герої твору – рядові партизани, реальні люди різних професій і характерів. У необхідні для Батьківщини моменти вони ставали солдатами, розвідниками, саперами, командирами й виконували свій обов’язок до кінця.
Проблематика твору
• Моральний вибір у війні – як люди залишаються вірними своїм принципам.
• Героїзм і самопожертва – готовність боротися за свободу.
• Взаємодія людини та суспільства – роль партизанського руху в історії.
У своєму творі «Люди з чистою совістю» Петро Вершигора не лише описує події партизанського руху, а й формує образ борця, для якого ідея свободи та справедливості є вищою цінністю. Повість показує, що героїзм часто народжується у звичайних людях, які у критичних ситуаціях роблять вибір на користь честі та принципів.
Основна думка твору – це утвердження моральної чистоти, як ключового аспекту особистості та боротьби радянських партизанів у тилу німецьких військ. Вершигора демонструє, що партизани не просто воювали, але й захищали власну гідність, залишаючись вірними своїм переконанням.
«Люди з чистою совістю» – твір автобіографічний. Вершигора показав не тільки на долях своїх бойових товаришів, а й на особистому прикладі, як далекі від військового мистецтва люди загартовувалися, проходили «партизанську академію» Ковпака, а потім перевершували ворога не тільки в мужності й хоробрості, а й у стратегії, в тактиці маневру.
Твір не тільки документує історичні події, а й спонукає до роздумів про моральний вибір, силу духу людей з чистою совістю.
ЗАПИТАННЯ ДО ТЕКСТУ
1. Яке значення має назва книги «Люди з чистою совістю»?
2. Чому Петро Петрович Вершигора вирішив написати книгу після війни? Які мотиви могли його надихнути?
3. Як автор описує роль партизанів у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками?
4. Як у творі відображається процес становлення людини як бійця?
5. Чому особливе значення приділяється не лише військовій майстерності, а й моральному обличчю героїв?
6. Як історичні події впливають на долі реальних людей, про яких пише Вершигора?
7. Які риси характеру були найважливішими для партизанів під командуванням Ковпака?
8. Як у тексті розкривається значення спільної боротьби, дружби й товариства серед партизанів?
Ольга ШАПОВАЛ.