Вісточки надії трикутної форми. У них – тривога за сім’ю, рідних та друзів, за все, чим жили солдати на війні. Кожен лист від рідної людини, що боролася з фашистами, був справжнім святом для сім’ї, що залишилася вдома.
Двадцять три солдатські трикутники від свого батька-фронтовика Матвєєва Дмитра Васильовича дбайливо зберігає тираспольчанка, ветеран педагогічної праці Галина Дмитрівна Таранова. А до цього листи чоловіка з фронту перечитувала й шанувала її мати в м. Ачинську Красноярського краю.
Саме там, у Сибіру, 1912 року Дмитро Васильович народився, звідти добровольцем у червні 1941 р. пішов бити ворога. Його донька Галина народилася лише через місяць, 21 липня, а батько її так ніколи й не побачив.
На фронті Дмитро Матвєєв служив у розвідці, а після тяжкого поранення став мінометником. Пройшов усю війну, дійшов із боями до самого Берліна. День Перемоги зустрів у ворожому лігві, а вже після 20 травня 1945 р. зв’язок із ним перервався.
Протягом 30 років воїн вважався зниклим безвісти. Знайшли його останки та впізнали за солдатським медальйоном лише через три десятки років, коли розбирали старі будівлі на берлінських вулицях. Поховали радянського червоноармійця в Берліні на центральному цвинтарі. На той час його дружині Надії був уже 61 рік, і за станом здоров’я вона не змогла відповісти на запрошення – поїхати на церемонію поховання останків чоловіка.
Листи написані хімічним олівцем у польових умовах, на колінах. Від однієї звістки до іншої жила молода дружина Дмитра, яка чекала на народження дитини. Кожен такий лист був справжнім святом, а головне – підтвердженням того, що чоловік живий!
У цих листах передавалося і гаряче дихання мінометного бою, і туга за дружиною та новонародженою дочкою, яка з’явилася на світ уже без нього, і пекуча ненависть до ворога, і впевненість у перемозі. Ці листи не вкладалися в конверт, їх складали в трикутники та безкоштовно надсилали з солдатських окопів у їхні рідні домівки, де не спали, важко працювали та з надією чекали. Чекали вісточки з фронту, чекали повернення своїх солдатів, захисників Вітчизни.
Галина Дмитрівна один лист передала (подарувала) музейній кімнаті ветеранської первинної організації № 13. Раніше ці згорнуті аркуші, звістки з фронту, знала лише родина. Процитуємо рядки з деяких трикутників – фронтових привітів дружині та донечці.
«Пише вам чоловік Матвєєв Дмитро Васильович.
Шановна дружина Надя, посилаю вам листа і повідомляю: я перебуваю в діючій Червоній Армії з 22 червня 1941р. У розвідроті 17 липня я потрапив в оточення, де пробув до 20 липня. А 22 липня знову знайшов свою частину. І тепер я громитиму ворога, ніякої пощади йому не буде, бо я, Надя, на власні очі бачив, як вони (фашисти) знущалися з наших мирних жителів…
30 липня 1942 р.»
«Надя, вибач, що довго не писав, бо не було певного місця. Пролежав у шпиталі 9 місяців. Мої рани загоїлися добре. А 5 листопада, Надя, я вже вступив у бій. І били ми німців! 21 листопада я знову був поранений у цю ж саму ногу, але без пошкодження кістки. І з цим пораненням я до шпиталю не пішов, а залишився воювати. Після поранення я свою спеціальність змінив: пішов із розвідки і тепер б’ю німців із міномета.
29 листопада 1943 р.
…Ще прошу вас, Надю, більше наглядати за донечкою Галиною. Особливо в наш час, бо вона хворіла. Більше не допускайте повторення. Ще велике спасибі татові та матусі за допомогу у вихованні дочки Галинки. Незабаром скінчиться війна. Я батьків не кину, не забуду. Ну, Надя, поки що до побачення. Тисну міцно руку і міцно цілую вас разом із Галочкою.
…Надя, не забудь, тепер скоро справа до кінця. Скоро приїду. І будеш жити по-новому. Поки що чекаю на відповідь із нетерпінням.
Ваш чоловік. 17 березня 1945 р.»
Частина листів потрапила під аварійне затоплення кімнати. Залишилося лише 23 трикутники. Листи Дмитра Васильовича з фронту передала Галині Дмитрівні її мама вже перед смертю.
Доньці радянського воїна, яку він так ніколи і не побачив, а в листах ніжно називав «Галочкою», на сьогодні вже 83 роки. Галина Дмитрівна проживає в Тирасполі, вона 25 років пропрацювала у міському УНО інспектором із дошкільного виховання. Має внучку Марину, правнучку Марію, правнуків Олексія та Максима.
Триває життя радянського солдата, розвідника та мінометника Матвєєва Дмитра Васильовича, у чотирьох поколіннях. І 23 фронтові трикутники, листи найріднішим людям з окопів та шпиталів, передаються і будуть передаватися з покоління до покоління.
Листи в редакцію передала Людмила ПШАТОВА.
Матеріали до друку підготувала Валентина ОСАДЧУК.