З лекцією про діяльність Санкт-Петербурзької державної консерваторії імені М. А. Римського-Корсакова в роки Великої Вітчизняної війни та внесок музичної культури в досягнення Перемоги, виступила доцент кафедри «Теорія музики» Придністровського державного інституту мистецтв імені А. Г. Рубінштейна Олімпіада Дехтярьова.
У своїй доповіді викладач приділила увагу ролі музичного мистецтва в роки війни, розповіла, як викладачі та студенти, незважаючи на холод, голод і постійну загрозу смерті, продовжували вчитися, грати й творити.
«Музика була формою опору, моральною підтримкою для тисяч людей і символом того, що навіть у найскрутніші часи культура не вмирає, вона мобілізує, робить сильнішими», – зазначила доцент.
Урочисте відкриття першої в Росії вищої музичної школи – консерваторії – в Санкт-Петербурзі відбулося з ініціативи видатного піаніста, композитора, нашого земляка Антона Рубінштейна, а також за підтримки великої княгині Олени Павлівни 20 вересня 1862 року. Новий навчальний заклад, створений на базі класів Російського музичного товариства, ознаменував початок систематичної професійної освіти в країні.
Першим артистичним директором консерваторії, професором по класу фортепіано став Антон Рубінштейн, якому за наказом княгині був наданий чин дійсного статського радника. Серед професорів і вихованців закладу є імена прославлених композиторів, диригентів і режисерів опери, балетмейстерів, піаністів, вокалістів, оркестрових музикантів. У 1871 році на посаду професора однієї з кафедр запросили Миколу Римського-Корсакова, діяльність якого стала початком нового етапу у формуванні професійної композиторської та теоретичної освіти. Він виховав багатьох видатних музикантів, зокрема, став автором навчальних програм і підручників з гармонії й теорії композиції, актуальних і нині.
Заклад в усі часи приваблював талановитих виконавців, свою долю з ним поєднували музиканти європейських країн, привносячи нове у витки розвитку музичної культури.
З початком Великої Вітчизняної війни доля викладацького складу і студентів змінилася докорінно, відкривши в історії консерваторії драматичні сторінки. Щоб зберегти людські життя і музичну традицію, було прийняте рішення про евакуацію. Значна частина викладачів і студентів з блокадного Ленінграда евакуювалася в Ташкент, де їм виділили скромне приміщення для навчального процесу: всього 14 аудиторій. Навчання відбувалося у три зміни: вранці, вдень і навіть вночі, не припинялися репетиції, педагогічна робота. Концерти в госпіталях і на заводах підтримували бойовий настрій і віру в перемогу.
«Для тих викладачів і студентів, хто все ж залишився в Ленінградській державній консерваторії, почалися найважчі випробування – блокада, голод і холод. Людям мистецтва важко довелося в таких неймовірно жахливих умовах. У перші місяці війни був створений один із найяскравіших музичних символів часів блокади – «Сьома симфонія» Дмитра Шостаковича, яку ще називають «Ленінградською». У своєму легендарному творі композитор заглиблюється в духовний світ людини, звертається до образів природи, захоплюється мужністю захисників добра і справедливості. До кінця вересня вже були закінчені перші три частини. Піаніст писав кожну частину вночі, під гасовою лампою, в місті, яке щодня піддавалося артилерійським обстрілам і повітряним нальотам. Удень композитор разом з іншими ленінградцями виїжджав за місто рити окопи, оскільки він був бійцем протипожежної команди», – продовжила цікаву розповідь музикознавець.
Четверта частина музичного твору була завершена вже в Куйбишеві (нині Самара), куди важко хворого і виснаженого Шостаковича евакуювали разом із сім’єю. Симфонію вперше виконав оркестр Великого театру під керівництвом Самуїла Самосуда 5 березня 1942 року.
Композитор мріяв почути свій твір у рідному й улюбленому місті – Ленінграді. Його мрія здійснилася: 9 серпня 1942 року в обложеному місті відбулося героїчне виконання «Сьомої симфонії» під диригуванням Карла Еліасберга. Щоб монументальний твір пролунав у виконанні оркестру з величезним складом (120 музикантів), артистів відкликали з військових частин. Під час концерту місто захищали так, щоб вороги не змогли зірвати цей виступ: артилерія дала потужний загороджувальний вогонь по позиціях противника. Симфонія транслювалася по радіо, а також гучномовцями міської мережі. Її чули не тільки жителі міста, а й німецькі війська, розташовані вздовж лінії фронту.
Музика підтримувала моральний дух ленінградців в умовах непереборних труднощів і постійного страху. Сам же композитор дав відповідні назви частинам симфонії: «Війна», «Спогади», «Рідні простори», «Перемога», тим самим віщуючи закінчення трагедії та стверджуючи силу духу народу.
На просторах Радянського Союзу твір пролунав більш ніж 40 разів у різних концертних залах, госпіталях і майданчиках. Незабаром з-за кордону надійшли прохання вислати партитуру. Військовим літаком її доставили до Нью-Йорку, де за півроку симфонію зіграли кращі музиканти під керівництвом відомих на той час диригентів, зокрема Артуро Тосканіні та Сергія Кусевицького.
«Сьома симфонія» Шостаковича об’єднала людей, надихнула бійців і громадян на продовження боротьби, стала музичним символом віри в перемогу, а також назавжди залишилася як пам’ять про нескорене місто.
Ольга КВIТКА.
Фото автора.