Пісня пливла над Северинівкою. У ній уродженець села Володимир Лефтій розповів про відважні походи партизанів-ковпаківців, про вдячну народну пам’ять, яка дбайливо зберігає імена всіх солдатів Великої Вітчизняної. Поет-пісняр присвятив твір Петру Петровичу Вершигорі, 120 років від дня народження якого урочисто відзначили в Северинівці.
«Нашому селу випала честь виростити героя, яким гордяться всі жителі Придністров’я, адже він став прикладом для нинішніх і майбутніх поколінь», – наголосила глава Северинівської адміністрації Алла Ткач.
За її словами, доля 12-річного сироти, який пройшов понад 80 кілометрів, щоб добратися з-під Балти до невеличкої хатинки тіточки Ксенії. Його вела надія, що в селі, де він народився і прожив щасливі дитячі роки, знайдеться куточок для безпритульного підлітка.
У Северинівці розпочався трудовий шлях Петра. Тут розвивався його багатогранний талант – артистичний і режисерський, який згодом підкріпили необхідними знаннями й уміннями викладачі Одеського музично-драматичного інституту. В рідне село П. Вершигора нерідко приїжджав за натхненням, зокрема, коли знімав перші короткометражні фільми про трудівників сільського господарства та етнографічний колорит краю; коли писав оповідання, повість «Чеколтан», книгу «Дуб Котовського». Творчу працю митця перервала Велика Вітчизняна.
«Війна для мене розпочалася на дахах Київської кіностудії, де я працював режисером», – напише Вершигора у своїй найвідомішій книзі «Люди з чистою совістю» після перемоги над ворогом.
Наприкінці липня 1941-го він уже був на передовій. Iнтендант і фронтовий кореспондент, розвідник і, нарешті, партизан – такий його бойовий досвід. Під командуванням Сидора Ковпака наш земляк не раз ходив у рейди тилами ворога. Під час легендарного Карпатського, коли партизани потрапили в оточення, він запропонував вихід: розділити з’єднання на шість груп і різними маршрутами рятуватися від німців.
Після цієї операції Петро Вершигора очолив Першу Українську партизанську дивізію, яка ще сім місяців рейдувала тилами ворога. Тисячі кілометрів пройшли з боями ковпаківці по Україні, Західній Білорусії, Польщі, Східній Пруссії, Чехословаччині й Австрії. Громили ворожі гарнізони, пускали під укіс ешелони, сіяли паніку серед окупантів. Декілька сотень командирів і бійців з’єднання були нагороджені орденами та медалями, а Петро Вершигора, Василь Войцехович, Давид Бакрадзе, Петро Брайко, Петро Кульбака, Андрій Цимбал, Олександр Ленкин і Семен Тутученко удостоїлися високого звання та зірки Героїв Радянського Союзу.
Глава державної адміністрації Кам’янського району Сергій Сокирка, виступаючи на ювілейних урочистостях, зазначив, що наш легендарний земляк став одним із символів народного опору під час Великої Вітчизняної війни:
«Він бився не за нагороди, а за Батьківщину, за людей. Його поважали бійці, й боялися вороги. Його книги – безцінне свідчення про подвиг народу, гімн людській честі. Сьогодні ми не просто згадуємо історію, ми звертаємося до пам’яті, яку зобов’язані передавати наступним поколінням, щоб вони знали, хто такий Вершигора, за що він боровся, чому навчав».
Пам’ять про безстрашного партизана та багатьох інших воїнів, життя яких є прикладом для наслідування, вже 60 років зберігає северинівський музей. Як він створювався, пам’ятають мешканці села. Однією з перших передала музею важливі експонати племінниця героя Ксенія Полонська. На урочистостях вона разом із братом Григорієм Косованом розповідали, як у перший повоєнний рік Петро Петрович приїхав відвідати людей, що стали йому у важкий революційний час сім’єю. Побачитися з героєм зібралося мало не все село. I кожен наступний візит ставав для жителів Северинівки справжнім святом – з музикою, танцями, піснями до зорі.
«Охоче приходив Петро Петрович у сільську школу, спілкувався з учнями, ділився спогадами, а головне – надихав на добрі справи в ім’я рідного краю. За його закликом почалася масштабна кампанія з озеленення Кам’янщини, а дуб, посаджений самим Вершигорою, до цих пір прикрашає райцентр, – поділилася шкільними спогадами Тамара Коржова. – Коли в село надійшла скорботна звістка про несподівану кончину Петра Петровича, піонери вирішили створити куточок Бойової слави. Під керівництвом ветерана Великої Вітчизняної, вчителя історії Пантелія Коржова вони організували листування з партизанами, письменниками, акторами, кінорежисерами. На адресу школи почали надсилати документи, фотографії, книги, спогади. На канікулах Пантелій Павлович їздив за матеріалами для майбутнього музею в Росію, Грузію, Україну, де мешкали однополчани Петра Петровича. Багато предметів побуту й етнографії, особистих речей передали його родичі».
Щоб розмістити експонати, ознайомитися з якими хотіли не тільки жителі Кам’янщини, а і численні екскурсанти здалеку, одного шкільного кабінету вже було недостатньо. Тоді радгосп імені Калініна, до складу якого належала Северинівка, виділив під музей окрему будівлю.
У ювілейний день з експозицією, присвяченою життю та діяльності Героя Радянського Союзу, партизана П. Вершигори та великому подвигу ковпаківців, ознайомилися школярі з Кам’янки, сіл Грушка, Кузьмин, Окниця. Про долю Петра Петровича, його режисерську, письменницьку та громадську діяльність натхненно розповідала гостям Тамара Коржова. Близько 40 років вона завідує літературно-меморіальним музеєм – науково-просвітницьким центром, який відіграє важливу роль у духовно-етичному та патріотичному вихованні молоді.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.