У нашій родині живе історія, яку я зберігаю у своєму серці особливо трепетно. Вона стосується мого прадіда – Еюба Рзаєва, народженого 1899 року в мальовничому азербайджанському місті Шамкір. Він не просто предок з минулого. Для мене він справжній герой, приклад сили, мужності та любові до Батьківщини.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, прадід не чекав повістки – з перших днів пішов на фронт добровольцем. За даними Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації, Еюб Рзаєв служив у складі 416-ї Азербайджанської стрілецької дивізії – прославленого формування, яке відіграло важливу роль у багатьох військових операціях.
З 1942 року ця дивізія брала участь у запеклих боях на Північному Кавказі, визволяла Донбас і Крим, штурмувала Севастополь. У серпні 1944 року під час Яссько-Кишинівської операції, яка стала однією з найуспішніших наступальних операцій Другої світової, прадід пройшов через Молдавію, звільняючи села та міста. Це були надзвичайно жорстокі й виснажливі бої. Прадід розповідав своїм дітям, як переправлялися через Дністер під шквальним вогнем, як визволяли села й міста, де люди зустрічали їх зі сльозами та квітами, ділилися останнім шматочком хліба.
Після цього він брав участь у визволенні Болгарії, Югославії, Угорщини, а завершив бойовий шлях у Віденській операції 1945 року.
Про його мужність свідчить нагородний лист, збережений у базі даних «Пам’ять народу»:
«Солдат Рзаєв Еюб під час штурму укріпленого району супротивника в районі м. Бая-Маре (Румунія) проявив виняткову хоробрість – вогнем свого автомата знищив двох ворожих кулеметників, забезпечивши просування підрозділу».
За цей подвиг його нагородили медаллю «За відвагу».
Після Перемоги наш захисник повернувся до рідного Шамкіра, до мирного життя. Працював у колгоспі, виховував дітей, а згодом і онуків. Помер він у 1979 році, залишивши по собі добру пам’ять у серцях тих, хто його знав.
Мій дідусь, син Еюба, пам’ятав усі його розповіді. Коли подорослішав, здійснив давню мрію – побачити на свої очі землю, яку визволяв його батько. Він переїхав у Радянську Молдавію, оселився в Дубоссарах, побудував дім, створив родину. Придністров’я стало для нього другою Батьківщиною.
Я пишаюся тим, що мій прадід визволяв свою Вітчизну й інші народи Європи, що він ішов назустріч небезпеці, щоб світ міг дихати вільно. Його героїзм – це не лише участь у боях, це щоденна готовність віддати все заради інших. Завдяки таким як він, сьогодні я маю змогу жити в мирі, навчатися, мріяти.
Мені випала честь берегти пам’ять про нашого героїчного предка. Коли ми виходимо в колоні «Безсмертного полку», я несу його фото з гордістю і вдячністю. Його життя – це приклад справжнього патріотизму, мужності та любові до рідної землі. Мій прадід – мій герой. І я його не забуду ніколи, щоб одного дня розповісти своїм дітям і онукам про людину, яка подарувала нам Перемогу.
Айгюль ОРУДЖОВА, учениця 10 «А» класу Дубоссарської гімназії № 1.
Фото з архіву сім’ї.