Хід «Безсмертного полку» у Слободзеї перегукувався з подібними акціями, що відбулися в багатьох країнах світу. У Західній Європі тільки уряд Австрії дозволив проведення «Безсмертного полку» у столиці.
Ми з братом Валерієм заздалегідь спланували приурочену до 80-річчя Перемоги поїздку європейськими країнами, де з боями пройшов наш батько – Гаврило Євстафійович Настасенко. Її завершальним етапом була наша участь у святкових заходах 9 травня в Австрії.
Місцем збору учасники «Безсмертного полку» у Відні обрали площу, названу на честь однієї з найбільш впливових правительок в історії Австро-Угорської імперії Марії Терезії. 9 травня 2025 р. біля підніжжя монумента імператриці розмістили імпровізовану сцену для проведення концерту, що передував проходженню «Безсмертного полку». Усім, хто прийшов на марш, прикріплювали георгіївські стрічки.
Головним символом святкових урочистостей став Прапор Перемоги – «прапор мужності, стійкості та пам’яті». Відкриваючи урочисту подію, її координатор, представник російської громади в Австрії Дмитро Коренєв сказав:
«У моїх руках копія Прапора Перемоги. Цей символ переданий спеціально для сьогоднішньої події з музею Перемоги у Москві».
Письменник і політолог, голова австрійської робітничої партії Тибор Ценкер, який виступив за ним, зазначив:
«Історична місія радянського народу та його Червоної Армії в розгромі фашизму безперечна. Радянський Союз вигнав окупантів зі своєї землі й погнав їх до Берліна, щоб назавжди покласти край нацистській ідеології. Без героїчних дій Червоної Армії, без політичної підтримки Москви 1945-го Австрія не була б звільнена від німецького панування. Австрійська Республіка не змогла б піднятися з руїн як незалежна, демократична, нейтральна держава».
Над площею лунали пісні воєнних років у виконанні самодіяльних артистів із різних країн. Запам’яталися, зокрема, композиції, виконані під акомпанемент гітари російським композитором Анатолієм Ольшанським. Зворушили серця людей проникливі голоси юних сестер Дібзієвих, які декламували вірші Муси Джаліля. Не залишила байдужих танцювальна композиція місцевого хореографічного ансамблю «Калинка» на пісню «Журавлі». Злободенно звучали під час концерту слова «поверніть пам’ять». Кульмінацією програми стало загальне виконання знаменитої «Катюші».
Відлунням великої Перемоги пройшов головною вулицею Відня «Безсмертний полк». Разом з усіма крокували й ми з братом та нашими дружинами. Велика колона буквально заполонила всю вулицю. Згодом вона попрямувала до пам’ятника радянському воїну-визволителю, її супроводжували байкери. Спів учасників маршу то замовкав, то знову поновлювався. Над ним майоріли прапори, на високо піднятих над головами штандартах – портрети ветеранів Великої Вітчизняної війни. Лунали «Вставай, страна огромная!», «День Победы», «Помнит Вена, помнят Альпы и Дунай».
Хто б міг припустити, що через 80 років по Рінгштрассе, повз будівлю Віденської опери, у складі «Безсмертного полку» знову пройдуть радянські воїни-переможці, а з вуст їхніх нащадків знову пролунає голосне «Ура!».
Нарешті колона бурхливим потоком заповнила площу Шварценбергплац, над якою височів пам’ятник радянським воїнам, полеглим під час звільнення Австрії від фашизму. Тут учасників процесії привітав Посол РФ в Австрійській Республіці Дмитро Любинський, який також тримав портрети своїх дідів-танкістів. Дипломат зазначив, що 8 травня на «Фестивалі радості» на площі Хельденплац жодного слова не було сказано про те, хто визволяв Європу від фашизму. Під час звільнення самої тільки Австрії загинуло 30 тис. радянських воїнів.
«Ім’я переможця – радянський багатонаціональний народ», – заявив Посол Дмитро Любинський. – Ревізіонізм, що спотворює історію, правду про Велику Перемогу, є неприйнятним і не має шансів».
Після виступу Постійного представника РФ при ОБСЄ Олександра Лукашевича, батько якого Казимир брав участь у звільненні Відня, розпочався святковий концерт, що завершився пізнього вечора.
Подивившись лише його невелику частину, ми попрямували до Угорщини. Незрима присутність нашого батька Гаврила Євстафійовича відчувалася щохвилини нашого перебування в країнах, які він звільняв від коричневої чуми.
P.S 13 лютого 1945 р. нашого батька було поранено під час вуличних боїв за Будапешт. Після цього він перебував на лікуванні у шпиталі під Віднем. Разом із нами через 80 років солдат знову «побував» у тих місцях, де промайнула його бойова молодість.
Олег НАСТАСЕНКО.
Фото автора.