Вогонь війни спалив чимало
І юних доль, і чистих мрій.
Лише надія не вмирала,
Коли солдати йшли у бій…
Павло СОРОКОПУД
22 червня 1941 року – жахлива дата в історії всього людства. Того дня почалася війна, яку породило ненаситне прагнення Адольфа Гітлера знищити радянську країну: захопити
її безмежні простори, поневолити братні народи.
У цій боротьбі не на життя, а на смерть брав участь і мій прадід – Данило Петрович Верлан. Через пекло боїв він пройшов до світлої Перемоги.
Історія мого пращура – це свідчення того, що особиста мужність однієї людини може вплинути на спільну перемогу, зберегти гідність і свободу для прийдешніх поколінь.
Народився він у мальовничому містечку Дубоссари, в Молдавії. Спокійне життя, мрії, праця – усе обірвалося, коли в 1941 році його мобілізували. Він став солдатом стрілецької дивізії, яка пройшла пекельний шлях через Молдавію, Україну, Румунію, Польщу та Угорщину.
Мій прадід був серед тих, хто не здавався ні перед чим. У лютому 1945 року, під час звільнення Відня, він вчинив подвиг. Тоді ворог засів у кам’яному районі міста, перетворивши його на бастіон смерті, радянські війська не могли просуватися далі. Кулеметний вогонь косив усе, що рухалося. Та Данило Петрович, ризикуючи життям, у темряві ночі, повз під ворожими обстрілами, притискаючись до землі, мов тінь. Рвучкий вітер дув у спину, холод пробирав до кісток, але серце палало. З відчиненого вікна якоїсь будівлі долинали голоси ворогів, і саме туди він кинув гранату. Вибух розірвав тишу. Голоси стихли. А потім, мов із самого пекла, пролунали постріли: це мій прадід захопив ворожу зброю і відкрив вогонь, прикриваючи просування своїх товаришів.
Його подвиг врятував життя десяткам, може, й сотням солдатів, а місто наблизив до звільнення. За цей вчинок Данило Верлан був нагороджений орденом Червоної Зірки. То була не єдина його нагорода. Фронтовий шлях солдата продовжився і довів аж до Берліна. У травні 1945 року він стояв серед кам’яних уламків Рейхстагу і зустрів Перемогу – зі сльозами на очах та глибоким мовчанням у душі.
Данило Петрович Верлан повернувся додому живим, але ніколи не говорив про себе, як про героя. Для нього найвищою нагородою було те, що його онуки та правнуки зростають під мирним небом.
Подвиг мого прадіда – це жива нитка, що поєднує мене з минулим. Це пам’ять, яка зберігається в самому серці. Це вогонь, який ніколи не згасне. Його життя є доказом того, що навіть у найтемніші часи людяність, відвага та любов до Батьківщини можуть перемогти найстрашніше зло.
Велика Вітчизняна війна забрала мільйони життів. Однак вона також відкрила світу мільйони героїв. І кожен з них – то окрема історія, як і мого прадіда, історія про мужність, про біль і про безмежну віру в життя.
Я ПАМ’ЯТАЮ ПРО НЬОГО І НІКОЛИ НЕ ЗАБУВАТИМУ.
Дар’я МОВЛЯН, учениця 8-Б класу, Дубоссарська гімназія № 1.
Фото з сімейного архіву.