Придністров’я – це благодатний край, де сплелися долі народів, мовні традиції та культурні обряди. Тут національне розмаїття стає джерелом єдності, адже кожна культура додає свою неповторну рису до загальної історії краю. Взаємопроникнення традицій, наступність поколінь, збереження духовних основ – усе це формує придністровську ідентичність, яка живе не лише у звичаях, а й у літературі.
У творах місцевих письменників відображається характер нашого народу. Наприклад, «Легенда лиману» Петра Данича вважається гімном вірності та коханню, що долає закони часу, а повість Володимира Кочубея «Від віку і до віку» розповідає про творчу силу праці, боротьбу за рідну землю та гідність. Обидва тексти доносять до читача важливість традицій, повагу до минулого і нерозривний зв’язок поколінь. Саме у таких літературних творах можна знайти підтвердження того, що придністровська ідентичність ґрунтується на духовній силі народу.
На теренах Придністров’я талант і працьовитість сплітаються у спільне прагнення зберегти коріння, цінності та історію, що передається з покоління до покоління. Вікове надбання не просто належить минулому, а визначає майбутнє.
Петро ДАНИЧ «ЛЕГЕНДА ЛИМАНУ»
Народне сказання, оповите казковістю, показує нам, що кохання настільки сильне людське почуття, що здатне протистояти навіть невидимим законам світу, це найбільша загадка людського існування. Воно приходить несподівано, змінює долі, змушує серця битися в унісон.
Історія Ганнусі та Миколи – то є надзвичайно захоплива розповідь про романтичні почуття. Це легенда про вірність, про внутрішню силу кохання, про його здатність долати будь-які межі. Їхнє кохання було як вогонь, що зігріває й водночас випробовує. Святкування Івана Купала стало для них магічним моментом, коли між світом реальним і потойбічним стираються межі. Їхній пошук цвіту папороті – це символічний шлях до істини, до глибинних знань про долю та людські почуття.
Та не завжди потрібно шукати незвідане: Ганнуся торкається папороті – й миттєво зникає у воді. Це момент випробування, коли кохання перестає бути просто щастям і перетворюється на біль, очікування, вічність. Микола залишається один, але не перестає любити. Його кохання не згасає, а навпаки, стає чимось більшим, ніж почуття за земними законами – воно переростає в лебедину вірність, у символ відданості, що не піддається руйнівній силі часу.
Вигадана розповідь – не просто казка, вона містить глибокий символ вірності. Любов, що не згасає навіть тоді, коли один із закоханих зникає. Микола лишається чекати, його почуття не розчиняється у часі. Таке випробування під силу тільки тим, хто любить щиро.
Легенди нагадують нам, що любов – не емоції, то почуття, притаманні людині, а вибір серця інколи перетворюється на долю. Треба берегти справжнє кохання, бо воно – найбільша магія в житті.
Паспорт твору
Жанр: легенда.
Тема: зображення дивовижної історії кохання.
Iдея: возвеличення справжньої любові.
Основна думка: справжнє кохання живе вічно, навіть якщо один із закоханих іде з життя.
Проблематика:
– духовні цінності; – життя і смерть;
– вічність кохання.
Композиція твору
Експозиція: спогади автора про історію рідного села, роботу з документами, переказами та легендами рідного краю.
Зав’язка: знайомство і закоханість Ганнусі та Миколи.
Розвиток дії: відзначення свята Івана Купала.
Кульмінація: Ганнуся з Миколою залишилися наодинці, пішли шукати цвіт папороті.
Розв’язка: Ганнуся доторкнулася до папороті та зникла під водою, Микола марно розшукував її та очікував до кінця своїх днів.
Головні герої
Автор – Петро Данич, письменник, який дуже любить рідний край.
Ганнуся – молода дівчина, гарна, прекрасна співачка, працьовита, смілива, рішуча, відчайдушна, любляча.
Микола – молодий хлопець, що палко покохав Ганнусю, роботящий, вірний у коханні, однолюб.
Автор розповів дивовижну та загадкову історію про кохання Миколи та Ганнусі, про найдивовижніші чудеса, які відбуваються в ніч на Івана Купала. Треба бути обережним – це час підступів лукавого, як вважали сучасники тих подій. Твір розповідає про лебедину вірність у коханні.
Володимир КОЧУБЕЙ «ВIД ВIКУ I ДО ВIКУ»
Роман можна вважати справжньою подорожжю в минуле, в серце селянського життя, де кожен герой має свою неповторну історію. Автор присвятив твір своїй матері Кочубей Федорі Романівні. Через особисті спогади письменник не тільки розповідає про свою сім’ю, а відображає цілісну картину життя українських селян: їхню працю, боротьбу, традиції та цінності.
Особливе місце посідає образ діда Романа Цвика. Постать цього героя є символом мудрості, втіленням наполегливості та вміння створювати щось більше, ніж приватне господарство. Усі герої та події правдиві, бо це історія сім’ї письменника. Реалістично змальовані життєві факти, характери й портрети головних персонажів. Уміло показане життя селян, побут, традиції, опис картин природи. У тексті використовуються приказки та прислів’я, архаїзми та діалектизми.
В. Кочубей пишається дідом – розумним і ощадливим господарем, який своєю важкою працею вивів сім’ю на новий рівень. «Не босяки й пупаї», як раніше називали їх у селі, а заможні й поважні люди. Автор співчуває своїй бабусі Марії, розуміє свою матір Федору, яка не змогла здобути освіту до п’ятдесяти років через соціальні умови життя в селі.
Роман – це історія поколінь, де кожне рішення, кожна дія дають свої наслідки, що формують майбутнє. Однак є в цьому творі й біль: нерівність, соціальні труднощі, брак освіти. Письменник не замовчує проблему безправного становища жінок у суспільстві та сім’ї, засуджує людські слабкості, зокрема заздрість та лінощі. Засуджує хвалькуватість, дошкульність, заздрість, тринькання, тобто нерозумне й неощадливе витрачання грошей, безправне положення жінки, дружини в сім’ї. Однак основна думка залишається незмінною: треба знати й поважати своє коріння, предків, землю, що годує. Це нагадування про те, що важка праця, відданість і чесність завжди становлять основу поваги та гідності, це є найважливішою спадщиною, яку залишають нам предки.
Цим твором письменник прославив свій рід, селянство, яке від віку до віку з любов’ю обробляло землю і дуже її цінувало.
Паспорт твору
Жанр: соціально-побутовий роман.
Тема: реалістичне зображення важкого сільського життя, традицій і психології сімейних стосунків у родині Романа Цвика, його родичів та односельчан на рубежі століть.
Iдея: засуджується егоїзм, жорстокість у взаєминах. Негативну реакцію викликає хвалькуватість і зарозумілість, висміювання бідних прошарків сільського суспільства у стосунках з людьми.
Прагнення людини до кращого життя через наполегливу працю й ощадливе ведення домашнього господарства, до більш авторитетного статусу серед сельчан.
Персонажі: Роман Ількович Цвик; його дружина Марія; їхня дочка Федора; баба Полозиха; отець Агафангел; сусід і родич Ивол Цвик; крамарка Федоровичка; Влас із Лищунів.
Сюжет і композиція твору: основним у романі є соціальний конфлікт, породжений реформою 1861 року, у результаті якої селяни отримали невелику кількість землі, утворилася черезполосиця – наділи землі були розташовані в різних місцях. Для того, щоб землю обробити й утримати у спадщині сім’ї, важливим було народження синів, а також міцний господарський дух вольової людини, справжнього хазяїна.
Експозиція: Роман Цвик збирається за Вітрів рів орати поле, бо кінчається бабине літо і вже можливий перший сніг.
Зав’язка: дружина Марія має родити дитину під час важливої господарської роботи й просить Романа не баритися. Вона потребує підтримки у такий важливий для їхньої сім’ї день. Роман сподівається на сина, тому що це опора й допомога батькові, а також можливість залишити землю в сім’ї. У селі Ступно існувала традиція віддавати посаг за дочку, коли вона виходила заміж. До складу посагу входила земля.
Розвиток дії: народилася дівчина Федора в сім’ї селян середнього достатку. Підкреслюється бережливість батька і його ставлення до доньки. Коли народилася друга дівка, Роман не був радий, боявся збідніти, зневажливо ставився до дівчаток. Господаря непокоїли проблеми обробітку землі своїм конем та інвентарем. Цілий рік треба працювати на землі, розподілити сівозміни й тільки після Різдва селяни могли відпочити. Відчуття власника землі робило Романа щасливим.
Дівчинка Федора росте допитливою дитиною і все хоче знати: історію виникнення села Ступно, походження роду Кочубеїв, легенди, традиції, народні перекази. Марія, хоч і була заклопотана, все пояснювала Федорі.
Голод не спіткав родину Цвика, та проблема малоземелля змусила до того, що родич і сусід Ивол Цвик з молодою дружиною вирішили емігрувати до Америки.
Кульмінація: Марія відправила Романа купити солі. Там він зустрівся з хвальком Власом із Лищунів. Влас постійно висміював, кепкував з Романа через бідність його предків і вихвалявся своїми матеріальними статками. Навіть зачепив Романа тим, що в того народилися тільки дівчата. Зав’язалася бійка, Влас ударив Романа кухлем по голові. Повернувшись додому, ображений Роман вимістив зло на жінці, побив Марію.
Розв’язка: великою радістю і втіхою для Романа стало народження двох синів – Андрія і Клима. Відтоді він не босяк і земля по традиції залишиться в сім’ї. Обрання Романа братчиком церковної парафії зробило його сім’ю щасливою, набожною, а його – поважним чоловіком у селі.
Проблематика:
– добро і зло; – сімейні стосунки; – малоземелля; – роль праці та господарювання в житті людини; – негативне ставлення до бідних; – авторитет у громаді та самореалізація.
Обидва твори нагадують, що духовна сила народу полягає в незнищенності його цінностей: чи то особисті почуття, які перемагають закони природи, чи спадкова мудрість, що визначає долю родини. У них звучить спільна ідея – джерела духовної сили Придністров’я лежать у вірності своїй історії, корінню та людським цінностям.
Ольга ШАПОВАЛ.