Сучасна державність стала для Молдови подарунком історії. Відбулося це завдяки Росії, адже історичне Молдавське князівство припинило своє існування ще у ХIХ столітті. А найбільша геополітична катастрофа XX століття – руйнування СРСР – принесла Радянській Молдавії суверенітет і незалежність.
За таких обставин міжнародна спільнота визнала нову державу апріорі. Водночас слід зазначити, що державність Придністров’я виникла набагато раніше сучасної молдовської – ще 1924 року. Мало того, саме до першої республіки у Придністров’ї (МАРСР) приєднали території нинішньої Молдови.
Нову державність – ПМР – відтворили ще до розпаду Радянського Союзу. Після сепаратистського акта Кишинева, який визнав утворення МРСР незаконним, восени 1990 року до Верховної Ради СРСР надійшов законопроект про визнання Придністровської республіки як союзної у складі Радянського Союзу. Та розглянути його так і не встигли. Через це після розпаду великої країни Придністров’я не набуло автоматичного міжнародного визнання, як, наприклад, Молдова. У цьому й полягає основний парадокс історичної несправедливості, що дісталася Придністров’ю та людям, які його населяють.
2 вересня 1990 року II Надзвичайний з’їзд народних депутатів усіх рівнів Придністров’я проголосив створення ПМРСР у складі СРСР. Увесь лівий берег Дністра, а також місто Бендери та кілька сіл правого берега фактично відокремилися від РСР Молдова.
1 грудня 1991-го ПМРСР обрала президента, а 98 % громадян виступили за незалежність республіки. Кишинів цей референдум визнав незаконним і вирішив повернути Придністров’я силою. Москва зберігала свій мовчазний нейтралітет. Озброєні зіткнення почалися ще 1990 року. Здебільшого вони відбувалися навколо переправ через Дністер та у правобережних населених пунктах ПМРСР.
Загострення протистояння відбулося на початку весни 1992 року. 28 березня президент РМ Мірча Снєгур видав указ про введення надзвичайного стану.
Цей документ передбачав роззброєння придністровських воєнізованих формувань, іменованих «бандитськими», та арешт «державних злочинців» – так у Кишиневі називали лідерів і захисників Придністров’я. У такий спосіб керівництво Молдови під впливом націоналістів різко взяло курс на силове розв’язання конфлікту. У парламенті Молдови пролунали заяви, що незабаром молдовський триколор замайорить над Тирасполем, Бендерами та Рибницею.
Справжня війна розпочалася влітку
19 червня озброєні підрозділи Молдови вторглися в Бендери. Все почалося близько п’ятої вечора, коли до Бендерської друкарні під’їхав автомобіль із придністровськими гвардійцями за листівками. У цю мить до машини підійшов загін поліції РМ. Намагаючись затримати гвардійців, поліцаї застосували зброю. Стрілянина привернула увагу нашої міліції. Коли міліціонери підбігли, по них відкрили вогонь. Зчинилася перестрілка.
Цей інцидент став для Кишинева приводом для блискавичного вторгнення до Бендер із трьох боків, що свідчить про заздалегідь сплановану операцію. Впродовж двох-трьох годин місто було захоплене, а міст через Дністер на лівобережжі блокований. За Бендери розгорнулися запеклі бої. У них взяли участь ОПОНівці (загони поліції особливого призначення) та національна армія Молдови, загони волонтерів. З боку Придністров’я воювали підрозділи козаків, частини республіканської гвардії, міліція, ТРЗ (територіально-рятувальний загін) та ополченці.
Двадцяті числа червня 1992-го видалися в Бендерах найважчими. Місто заполонили снайпери. Повідомлення про них надходили до міськвиконкому одне за одним: «На вулиці Павлика Морозова жінка веде вогонь з гвинтівки»; «На вулиці Тамари Кручок періодично стріляє снайпер»; «Снайпер на магазині «Товари для дітей»; «З даху магазину «Вікторія» стріляє снайпер». Як згадують самі ополченці, часом розташування супротивних сторін нагадувало «листковий пиріг». Деякі квартали багато разів переходили з рук у руки. Особливо кровопролитні та запеклі баталії розгорнулися біля кінотеатру «Дружба». Лише за тиждень придністровцям удалося встановити свій контроль над великими мікрорайонами міста.
Постає питання: чому молдо-придністровський конфлікт, спровокований націоналістами Молдови, переріс у збройне протистояння? Сталося це через небажання влади Молдови вирішувати виниклі суперечності Тирасполя й Кишинева шляхом компромісів. Замість того, щоб узяти до уваги прохання і сподівання придністровців про рівноправність мов, націоналісти, які прийшли до влади в Молдові, вирішили силою нав’язати свої правила.
Ще одна причина: прагнення Кишинева взяти під контроль промисловість Придністров’я: тут вироблялося понад 40 % валового внутрішнього продукту колишньої Молдавської РСР.
Дислоковані в Придністров’ї частини 14-ї російської армії дістали наказ зберігати нейтралітет, попри те, що вони зазнавали нападів з боку Молдови, які мали на меті захоплення зброї та заручників. Тим часом бої набували все більш жорстокого характеру і супроводжувалися загибеллю цивільних осіб. У Москві не могли залишатися байдужими. До того ж на підтримку введення «блакитних касок» виступив і сам Снєгур. Миротворча операція, що поклала край бойовим зіткненням, була проведена 14-ю загальновійськовою армією, командував якою на той час нещодавно призначений генерал-лейтенант Олександр Лебедь.
Завдяки цьому вдалося досягти угоди про припинення вогню, яку представники Тирасполя та Кишинева підписали 7 липня. А вже 21 липня у Москві президент РФ Борис Єльцин і президент РМ Мірча Снєгур підписали Угоду «Про принципи врегулювання збройного конфлікту в придністровському регіоні Республіки Молдова». Відповідно до цього документа, в регіоні створювався механізм миротворчої операції, а в зону конфлікту вводилися російські миротворці.
1 серпня 1992 року вважається днем закінчення бойових дій між РМ та ПМР.
Оцінки жертв конфлікту різняться. До середини липня 1992 року з обох сторін загинуло близько 1 000 осіб (за іншою версією – 950), серед них понад 400 мирних жителів. Iще майже 4 500 людей дістали поранення. Через такі обставини придністровська сторона втратила близько 500 людей загиблими, 899 було поранено, а понад 50 зникли безвісти. Проте експерти вважають, що реальні втрати були набагато більшими.
У молдовському суспільстві та в уряді й досі немає визначеної точки зору щодо винуватців братовбивчої війни. Офіційно влада Молдови називає свою агресію проти незалежного Придністров’я в 1992 році «наведенням конституційного порядку в лівобережних районах». Однак за фактом це була спроба завоювати чужу територію. На щастя, ця спроба з тріском провалилася.
Навіть щорічні пам’ятні заходи 19 червня у Молдові та Придністров’ї відбуваються по-різному. Якщо в Кишиневі згадують тих, хто захищав цілісність республіки, то в Тирасполі та Бендерах жалобні заходи проводять в пам’ять про людей, які відбивали озброєну молдовську агресію та захистили республіку.
При цьому Кишинів досі не дав правову оцінку кровопролиттю 1992 року. Про це Президент Вадим Красносельський сказав 19 червня 2025 року на Меморіалі пам’яті та скорботи у Бендерах.
«Бендерська земля пережила на собі всі жахи агресивної політики влади Молдови. На жаль, ці злочини так і залишилися без належної правової оцінки. Ніхто з офіційних осіб Молдови навіть не спробував попросити вибачення перед придністровським народом, вдовами, матерями та дітьми загиблих. Придністровські гвардійці, козаки, ополченці, всі небайдужі громадяни стали на захист Вітчизни й виявили себе справжніми героями. Вони відстояли республіку, відстояли майбутнє своїх дітей та онуків. Ми вклоняємося перед їхньою мужністю та відвагою, ми ніколи не забудемо їхній подвиг в ім’я миру та свободи!», – наголосив Глава держави, звертаючись до придністровців та закордонних гостей.
Мир і порядок у зоні придністровського конфлікту підтримують спільні миротворчі сили, до складу яких входять 402 російські військовослужбовці, 492 придністровські та 355 молдовських. Службу миротворці несуть на 15 стаціонарних постах та КПП, розташованих на ключових ділянках Зони безпеки. До Об’єднаної контрольної комісії, створеної відповідно до молдовсько-російської угоди про принципи мирного врегулювання придністровського конфлікту, входять делегації Росії, Молдови, Придністров’я і представники місії ОБСЄ та України. Комісія контролює ситуацію в Зоні безпеки на Дністрі та координує діяльність спільних миротворчих сил у регіоні.
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото histrf.rureadarticles