ПМР – дійсно демократична народна республіка. Серед її інститутів демократії, таких як участь у виборах, в обговоренні найважливіших законопроектів, особливе місце належить інституту референдуму, який виступає у формі прямої чи безпосередньої демократії. Відомо, що утворенню республіки сприяли саме референдуми, причому ініціатива їхнього проведення походила від самих придністровців.
Загалом у Придністров’ї було проведено 7 всенародних референдумів. Перший із них – про створення Придністровської МРСР у складі МРСР з урахуванням рівноправного функціонування всіх мов – стартував 3 грудня 1989 року в Рибниці. Там «за» за доцільність нового державного утворення (ПМРСР у складі МРСР) проголосувало 91,1 % рибничанин. Продовжився плебісцит 28 січня 1990-го в Тирасполі. Тут за доцільність входження Тирасполя до складу ПМРСР у разі її створення проголосувало 96 % від усіх мешканців міста.
Третіми 1 липня 1990 року стали Бендери. Плебісцит відбувався у надзвичайно тривожний час. Спроби прорумунських націоналістів нав’язати свою волю народу не припинялися. Офіційний Кишинів не захотів приймати розумних, компромісних рішень, запропонованих депутатами від Придністров’я, членами ОРТК, а також учасниками політичного страйку. Усі їхні вимоги двомовності, рівноправності молдавської, російської та української мов, послідовно й жорстко відкидалися Кишиневом.
На той час Кишинів практично повністю контролювали націонал-радикали, які вимагали надати державного статусу лише одній мові – молдавській, перекладеній латинською графікою, тобто, по суті – румунській. А це миттєво й закономірно поставило б усіх російськомовних поза законом. Націоналісти безперервно влаштовували провокації в Бендерах, намагалися встановити в місті румунський триколор. Однак, вони зіткнулися з рішучою протидією, неприйняттям румунізації з боку місцевого населення. Власними силами городяни успішно припиняли всі наміри екстремістів. Та потрібно було дати чітку відповідь на низку ключових питань, поставлених часом перед суспільством.
Найкращим способом у такій ситуації міг стати референдум. Підготовку до нього розпочали негайно. Проте слід узяти до уваги, що Бендерам, з огляду на географічне розташування міста, на всіх стадіях цього політичного процесу було значно складніше.
Як зазначає у книзі «Референдуми у ПМР (1989–2003)» державний радник Президента Анна Волкова, діяльність з організації референдуму проводилася в умовах протидії з боку міськкому комуністичної партії. Тому звернення міської комісії з проведення плебісциту було надруковане не в бендерському партійному періодичному виданні «Победа», а в газеті «Днестровская правда».
Проте, попри протидію міськкому та кишинівської влади, голосування було проведене успішно, в ньому взяли участь 80 % виборців. На референдум винесли чотири питання: 1) про застосування нового прапора МРСР – триколору – на території Бендерської міськради; 2) про створення асоціації міст Бендери й Тирасполь у рамках закону про місцеве самоврядування;
3) про доцільність входження м. Бендери до Придністровської республіки в разі її створення;
4) про доцільність перейменування міста Бендери на місто Тигіну.
Як бачимо, йшлося не тільки про політичні й економічні аспекти, а також і про ідентичність, світовідчуття громадян. Придністровцям безсумнівно хотіли нав’язати чужий формат. Всупереч історичній пам’яті, румунський триколор їм подавали як неабияку цінність, що була мало не «кроком уперед» порівняно з «радянським окупаційним режимом». Однак у абсолютної більшості городян цей символ невідступно асоціювався з днями румунсько-фашистської окупації міста.
В історії Придністров’я вже неодноразово траплялося так, що всенародне голосування виявляло насправді демократичний, незалежний вектор розвитку суспільства. 93,8 % учасників референдуму висловилися проти застосування молдавського триколору; 96,2 % – проти перейменування Бендер на Тигіну; 98,1 % виступили за створення асоціації міст Бендери й Тирасполь; нарешті, 97,4 % проголосували за входження Бендер до складу Придністровської республіки, якщо вона буде створена.
1 липня 1990 року бендерчани чітко та однозначно проголосували за те, щоб уже в липні 1990-го Бендери сформували разом із Рибницею та Тирасполем промисловий фундамент, ідеологічний кістяк та культурну основу майбутньої ПМР.
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото Віктора БРИЧАКА.