Коли все починається? Звичайно ж із серпня, коли скучив за школою, коли не в змозі вгамувати вчительський неспокій та бажання щось творити.
Мимоволі замислюєшся над тим, як розпочнеться новий навчальний рік, що цікавого додати, щоб викладання не було нудним та одноманітним. Тут спадають на думку курси. Здається, двадцять років за плечима, чого ще не знаєш? Однак спікери на курсах підвищення кваліфікації наголошують, що нові можливості та інструменти у викладанні сприяють розкриттю творчого потенціалу сучасних учнів. Так народжуються тисячі думок, ідей, планів, розуміння, в якому напрямі рухатись.
Лунає перший дзвоник, і починається воно, найцікавіше в роботі, навчання таких непосидючих, жвавих, але цікавих дітей. Так, вони прекрасно розуміють, що треба здобувати знання, чогось навчатися. Та як же без магії, без учительського чаклування на уроках?!
І от учитель – уже сивий літописець, який незнаними шляхами веде своїх учнів, і вони теж перевтілюються на героїв творів. Маратік – небайдужий хлопчисько, який повідомив князя про «Печенізьку облогу Києва». Стасік – товариш «Федька Халамидника», який порадив щиро розповісти правду. Єва, якій Сашко розповів, що «Так ніхто не кохав». Таке воно, вчительське чаклування, вміння зацікавити учнів. Адже зрозуміло, що в сучасних дітей переважає короткострокова пам’ять та «кліпове» мислення. Саме тому, вмикаючи «критичне мислення», учитель стає провідником у світ цінностей, формує моральні орієнтири, розвиває вміння розмірковувати, допомагає зберегти культурну спадщину.
Уроки закінчено. Все, виснажений та щасливий, можеш іти додому, але до кабінету заходить ще одна дівчинка. Вона полюбляє українську мову та дуже хоче взяти участь у міській олімпіаді. Півроку триває копітка систематична робота і Злата (недарма так назвали батьки свою золоту дитину) виборює друге місце на міській олімпіаді з української мови. Здавалося б, усе, відпочинь, дитино! А палаючі дитячі очі відповідають: «Хочу ще!». Добре, бери участь у конференції дослідницького товариства учнів, але про що будеш писати, треба визначитись, що тебе цікавить та надихає. «Природа у творчості письменників рідного краю» – це і буде родзинкою роботи, адже народилася Злата в Одесі (мала батьківщина), а Придністров’я – рідний край тепер. Подруга Емілія теж не пасе задніх, досліджує «Образ жінки, як маркер часу в українській літературі». Дівчата сумлінно працювали та посіли перше та друге місця (навіть на республіканському рівні).
Омріяна перерва: відпочити, зібратися з думками, але інші вчителі йдуть у гості. Згідно з програмою стажування, доводиться ділитися досвідом, показувати сучасні варіанти класичного викладання.
Центр української культури разом із Кафедрою української філології пропонують взяти учать у заходах: Республіканський фотоконкурс «Хустка як символ»; онлайн-конкурс «Ой, хто, хто Миколая любить»; літературне інтерв’ю «Розмова з Лесею»; використання різновиду інфографіки у вигляді хмаринок слів за темою «Новотвори Лесі Українки»; онлайн-конкурс читців «Українська мова – мова поезії та музики»; онлайн-конкурс «Поезія – це завжди неповторність», присвячений 95-й річниці від дня народження Ліни Костенко; «Лепбук за творчістю Т. Г. Шевченка»; відгук до книги «Літературний критик»; фотоквест «Великдень»; вікторина до Дня вишиванки.
Настає весна, куди ж без Шевченківських свят! До тижня у фойє розвішані стіннівки, ілюстрації до творів, приурочені до 211-ї річниці від дня народження Великого Кобзаря. На уроках учні дістали можливість продемонструвати свою кмітливість у виявленні нових фактів із біографії Шевченка як поета, письменника, художника, громадського діяча. Демонстрували акторські здібності, читаючи вірші, розігруючи уривки з поем Тараса Григоровича на сцені школи. Тематичний тиждень залишив по собі гарні наслідки, всі заплановані заходи відбулися на належному рівні. Підбиваємо підсумки: двадцять шість грамот та купа сертифікатів небайдужих учнів.
І зовсім несподівано навчальний рік добігає кінця. За вікном уже пахне липнем, а на душі – тепло від кожного прожитого уроку, від кожної дитячої перемоги, від кожної несподіваної ідеї, що ожила в класі. Учитель не вимірює свої досягнення годинами чи грамотою – він живе в очах учнів, у їхніх запитаннях і відкриттях, у бажанні «хочу ще», що проростає новою надією на краще майбутнє. Один рік – це лиш мить на календарі, але ціла вічність у серці вчителя. Бо кожен день у школі – це нова сторінка, нове чаклування, новий виклик і дар одночасно.
Ось такий він, навчальний рік звичайного вчителя української мови.
Ольга ШАПОВАЛ.
Фото автора.