У цьому придністровці понад три десятки років переконувалися неодноразово
Які лише перипетії не доводилося переживати громадянам республіки протягом усього періоду існування придністровської державності. У період зламу старої адміністративно-планової системи господарювання та становлення ринкових відносин неможливо було говорити про самостійність політичного суб’єкта за умов відсутності власної кредитно-грошової політики.
Першими кроками в цьому напрямі стало переведення Тираспольської філії союзного «Агробанку» під юрисдикцію молодої республіки, а також формування першого самостійного бюджету. При цьому на початковому етапі ця фінансово-кредитна установа виконувала функції центробанку.
Але без власного емісійного центру уявити існування створеної з волі народу держави було просто неможливо. У зв’язку з цим на порядку денному роботи органів держвлади ПМР гостро постало питання запровадження власної валюти. Найпримітніше, що Придністров’я чи не єдина з цілого сонму невизнаних держав у світі, яка має національну грошову одиницю. Але цей процес не був усипаний трояндами. Навпаки, він зустрічав запеклий опір офіційної влади Кишинева, яка розуміла: якщо у Придністров’я будуть власні гроші, значить, не буде того політичного якоря, використовуючи який можна буде пришвартувати корабель, що пустився в самостійне плавання, до молдовської гавані.
Якщо хтось каже, що тепер живеться складно, то він не жив у 90-ті. Колись могутня імперія, зшита з національних частин наче ковдра, тріщала по швах, погрожуючи поховати всіх під власними уламками. Національні еліти тягнули її на себе, відразу відмовляючись від усіх атрибутів минулого, зокрема радянського рубля.
Непотрібні папірці зразка 1961–1992 року ринули в ті місця, де валюта СРСР ще «ходила». Серед них було і Придністров’я зразка 1993-го. У такій ситуації треба було захищатися від імпортованої інфляції тим самим шляхом відокремлення. Ноу-хау того часу стало друкування (за межами республіки) невеликих марок із профілем Суворова та відповідним номіналом купюри. Їх треба було наклеювати на радянські рублі, щоб вони здобули на нашій території легітимність.
Перед очима зримо стоїть процес отримання зарплати: касир відраховує рублі (мова тоді йшла про сотні тисяч, а пізніше і мільйони), а до нього дає листи з мініатюрними перфорованими марками. І розпочиналася робота гуртка «Очманілі ручки». І не дай боже марка в процесі використання грошей відірветься, все, купюру можна було викидати.
Вся ця фінансова історія нашарувалася на в одну мить «згорілі» радянські внески; талони на основні харчові продукти, зокрема хліб; шалену інфляцію, коли отриману зарплату потрібно було дуже швидко на щось витратити, інакше незабаром гроші девальвуються і втратять значну частку своєї купівельної спроможності. Через інфляцію в тисячі відсотків на ледь надрукованих на бендерському «Поліграфісті» купюрах доводилося додруковувати нулі, і не один, а одразу три.
Одним з офіційних документів, що яскраво ілюструють життя на початку 90-х, стала Постанова Верховної Ради «Про грошовий обіг у ПМР», яку було підписано 1-м заступником керівника законодавчого органу Володимиром Боднаром. Завтра цьому документу виповниться 32 роки. Його ухвалення депутатами мотивувалося «обміном готівки у РФ та низці інших країн рублевої зони».
Оперативно реагуючи на ситуацію, народні обранці винесли вердикт: «Тимчасово на території ПМР засобом платежу вважати всі види купюр Держбанку СРСР та Російської Федерації зразків 1961–1993 років».
Ми були змушені захищати внутрішній ринок. Реалізація товарів – лише за паспортом із придністровською пропискою. Місцеві органи влади встановлювали норми відпуску, як сказано у документі, «будь-яких товарів в одні руки». Вивезення товарів за межі республіки – під суворим контролем Уряду.
Ось такі прикмети становлення нашої держави, які були характерні, начебто, ще зовсім недавно. Зміни були неминучими, але завжди є привід порівняти минуле та сьогодення.
Микола КОЛЕСНИК.
Фото monetnik.ru