Спекотного літа 1992 року розпочалася історія миротворчої операції на берегах Дністра. Саме тоді завершилася гаряча, збройна фаза молдо-придністровського конфлікту.
Підписана ворожими сторонами Угода про принципи мирного врегулювання конфлікту започаткувала миротворчу місію. Відповідно до цього документа сторони, які ще кілька днів тому дивилися одна на одну крізь приціл автоматів, відвели військові формування до місць постійної дислокації. Політична угода передбачала також створення Зони безпеки; запровадження спільних миротворчих сил, а також дію миротворчої операції до повного врегулювання конфлікту. Через кілька років експерти вже характеризували її як «унікальну та ефективну».
Її унікальність головним чином полягає в тому, що зберігати мир на берегах сивого Дністра взялися самі колишні сторони конфлікту – Молдова та Придністров’я. Однак у будь-якому разі потрібен був третейський суддя. У цій ролі виступила Росія та її військовослужбовці, що прибули на аеродром, який тоді ще функціонував у Тирасполі, 29 серпня 1992 року. Придністровці зустрічали їх хлібом-сіллю, квітами та сльозами радості, що нарешті настав довгоочікуваний мир.
Важливим фактором було й те, що рішення в рамках створеної Об’єднаної контрольної комісії, першим співголовою якої від Придністров’я був Володимир Риляков, приймалися лише після досягнення консенсусу: варто комусь із якоюсь пропозицією не погодитись, і все: вона не буде ухвалена. Пізніше до роботи комісії, крім представників РФ, РМ, ПМР, приєдналися співробітники польової місії ОБСЄ, розквартированої в Кишиневі, та військові спостерігачі від України.
Примітно, що всі 33 роки роботи ОКК питання збереження миру на Дністрі та забезпечення безпеки республіки були у центрі міжнародної уваги: ніхто не хотів (і не хоче) появи на карті Європи чергової гарячої точки.
«Йде постійний пошук компромісу. Наша спільна робота локалізує негативні сценарії розвитку подій. У цьому й полягає ефективність миротворчої операції», – говорив рік тому під час засідання «Експертного клубу співголова ОКК від Придністров’я Олег Бєляков.
Саме в миротворцях, що «зберігають мир», жителі обох берегів бачать запоруку неповторення силового сценарію розв’язання проблем, що виникають у взаєминах між Молдовою та Придністров’ям. Тому й не хочуть придністровці згортання миротворчої місії й перетворення її на громадянську, без військової складової частини, місію.
Сумний приклад роботи чотиристоронньої погоджувальної комісії навесні-влітку 1992-го всіх, напевно, вже переконав у тому, що поки що без миротворчості, в основі якої лежить силовий компонент, не обійтися.
Олег БЄЛЯКОВ,
співголова ОКК від Придністров’я.
У поточній ситуації, коли немає політичного врегулювання конфлікту між Молдовою та Придністров’ям, злам нинішнього формату миротворчої операції неприпустимий. Він загрожує негативними наслідками… Морально-психологічний стан військовослужбовців є стійким. Вони розуміють, яка відповідальність лежить на їхніх плечах. Берегти мир у рідній домівці – це для військовослужбовців МС велика честь.
Попри те, що за минулі 33 роки в Зоні безпеки (на території якої нині розміщено 15 миротворчих постів), були й інциденти, й конфліктні ситуації, й небойові втрати, вдалося досягти головного – зберегти на Дністрі мир, не скотитись у прірву ескалації. Цьому сприяло дотримання принципів та механізмів, понад три десятиліття тому закладених в основу роботи ОКК, Спільних миротворчих сил (СМС), Об’єднаного військового командування (ОВК). Проголошене 1992-го загальне завдання – не допустити ескалації конфлікту – і нині залишається актуальним.
Примітним моментом є неодноразові висловлювання Президента ПМР Вадима Красносельського про те, що принципи та досвід роботи ОКК можуть бути використані для відновлення сторонами переговорів у міжнародно визнаному форматі «5+2», який було перервано молдовською стороною ще наприкінці 2019 року.
Отже, поки на варті миру стоять миротворці, у політиків є час для пошуку оптимальних рішень.
Микола КОЛЕСНИК.
Фото novostipmr.com