Цього тижня виповнилося 33 роки важливій історичній події – підписання Угоди «Щодо принципів мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова».
Саме таке формулювання знайшли молдовські, російські та придністровські дипломати, щоб позначити вододіл між війною, стражданнями, ненавистю та миром, добросусідством, взаємною повагою до прав і свобод. Значення цього документа складно переоцінити як з точки зору забезпечення миру та безпеки, так і вибудовування надалі переговорного процесу. Попри те, що Придністров’я не підписувало угоду 21 липня 1992 року, саме цього дня республіка фактично набула статусу сторони переговорів, яка нарівні з Молдовою взяла на себе певні зобов’язання.
У роки існування СРСР п’ять районів (Кам’янський, Рибницький, Дубоссарський, Григоріопольський, Слободзейський) та два міста – Тирасполь і Бендери (останнє розташоване на правому березі Дністра), входили до складу Молдавської РСР. І все б нічого, якби на хвилі перебудови в Кишиневі не піднявся на весь зріст націоналізм. Точкою відліку початку розколу колись єдиної радянської республіки вважається 31 серпня 1989 року. Тоді Верховною Радою МРСР було ухвалено Закон «Про функціонування мов на території Молдавської РСР». Нею молдавську мову було проголошено державною й переведено з кириличної графіки на латинську. Це викликало протест представників нетитульної нації та стало точкою неповернення.
Через 36 років від початку зародження конфлікту між двома берегами Дністра можна з великою ймовірністю констатувати, що в його основі лежали глибокі розбіжності між націоналістичним керівництвом Кишинева, що прагнуло об’єднання з Румунією, та інтернаціональним населенням Придністров’я, яке вирізнялося поліетнічним складом. Першими рішучими діями з відстоювання придністровцями своєї гідності та права жити на землі своїх предків, розмовляти рідною мовою стали політичні страйки, спрямовані на збереження рівноправності всіх національностей. Потім були пропозиції придністровської сторони створити в регіоні вільну економічну зону. Однак через непоступливу позицію керівництва Молдови прірва між двома берегами Дністра все більше розросталася, доки не призвела до утворення ПМР, створення власних владних інститутів, силових структур.
На все це на правому березі реагували дуже нервово, неодноразово перевіряючи придністровців на міцність. Це вилилося у збройні зіткнення, найбільшими з яких стали:
2 листопада 1990 року в Дубоссарах (троє загиблих придністровців), 13 грудня біля поста ДАІ в Дубоссарах (четверо загиблих). Згодом численні спорадичні збройні зіткнення переросли у повномасштабні бойові дії, що розпочалися 2 березня 1992 року.
Основні бойові дії з застосуванням артилерії навесні 1992-го велися протиборчими сторонами на ділянці фронту в районі м. Дубоссари. Збройні сутички переросли у справжню бійню 19 червня 1992-го, коли військові підрозділи Молдови з різних напрямків спробували захопити Бендери. Тоді сусідня Україна дала притулок понад 100 тисячам біженців із Придністров’я.
Спроби зупинити кровопролиття робилися і до 21 липня 1992 року, але вони виявилися неефективними. Зокрема, 12 квітня було підписано «Протокол про мирне врегулювання». 18 червня парламент Молдови ухвалює рішення про припинення бойових дій. Але далі було те, про що не забуде багато поколінь придністровців – Бендерська трагедія.
Не можна не визнати роль генерала Олександра Лебедя у припиненні війни між Молдовою та Придністров’ям. Саме він7 липня на аеродромі в Лиманському (Одеська область) провів переговори з міністром оборони РМ Іоном Крянге, результатом яких стало підписання угоди про припинення вогню. На основі цього документа вже було підписано відому Угоду в Москві, яка більшою мірою мала політичний характер.
Вже 1 серпня до зони недавніх бойових дій увійшли російські миротворці, які й досі, поряд із молдовськими та придністровськими військовослужбовцями зі складу контингенту миротворчих сил, а також українськими спостерігачами охороняють мир на дністровських берегах.
Угода від 21 липня 1992 року започаткувала також переговорний процес між Молдовою та Придністров’ям, який стартував через дев’ять місяців, коли 24 квітня 1994-го на околицях Тирасполя вперше після закінчення збройного конфлікту відбулася зустріч президентів Молдови та Придністров’я Мірчі Снєгура та Ігоря Смирнова.
Переговорний процес характеризувався то підйомами, то спадами, а з 2019 року взагалі заморозився. Та головне те, що на берегах Дністра і досі зберігається мир.
Сергій ХОХЛОВ.
Фото novostipmr.com