Зайшовши до відділу з хлібно-булочними виробами та розглядаючи десятки різної смакоти на полицях, раптом почула:
– О, давайте ось цю з сиром візьмемо!
У супермаркеті хлопчик років дванадцяти-тринадцяти, виринувши з-за мене, протиснувся до стелажів і взяв плетінку з сиром.
– Так-так, давайте! – схвалили вибір двоє його друзів, хлопчик і дівчинка такого ж віку.
З булочкою в целофановому пакеті, в якому пересипається кунжутне насіння з цієї плетінки, вони побігли на касу. А я стою і розумію, що мені прямо зараз, ось у цю саму хвилину, дуже-дуже потрібна плетінка з сиром. У мене гостра нестача кунжуту в крові. І сиру. І здоби. До цього я в прострації вешталася по рядах, мляво розглядаючи асортимент на полицях і без особливого ентузіазму роздумуючи, чого б мені хотілося: таке печиво вже набридло, таке брала минулого разу, для шоколадки немає настрою… А тут моментально взяла дві плетінки й пішла розплачуватися.
На виході з магазину виявилося, що приятелі вже розділили булку і кожен з апетитом відкушує свою частину.
– А чого мені це — е-е-е-? – обурюється хлопчик, якому дістався самий «хвостик», де багато тіста і мало сиру. Проте все одно уплітає. Такий же краєчок дістався дівчинці. Собі хлопчик, що ділив плетінку, залишив найсмачніше – серединку, де найбільше сиру. «Ото як діти, їдять без розбору, було б що».
Кожен зі своїм шматком, вони швидко пішли далі, жуючи та щось енергійно обговорюючи.
Напевно, ніколи людина не їсть з таким апетитом, як у дитинстві: хоч найдешевший пломбір, хоч зелені абрикоси з дерева…
Але, прийшовши додому, свій шматок плетінки я теж «проковтнула» з таким апетитом, ніби в мене нема зайвої ваги, а мені дванадцять і я бігала на вулиці півдня. І сьогодні я щаслива.
Юлія ПОНОМАРЕНКО.