У кожного з нас є свій рідний дім – той, де ми народилися, зробили перші кроки, де промайнули дитинство, шкільні роки, юність… Там залишилися найсвітліші спогади, що зігрівають серце все життя.
Для Петра Богуцького, голови Спілки українців Придністров’я імені О. Бута, таким домом стало мальовниче Поділля – Тульчинський район Вінницької області. Саме звідти розпочався його життєвий шлях. У 1984 році доля привела його до Григоріополя. Тут він зустрів свою майбутню дружину Наталю, з якою вони разом ідуть життєвою дорогою ось уже не один десяток років, ділячи спільний хліб і родинне тепло.
Фаховий економіст за освітою, Петро Петрович реалізував себе на різних посадах: від головного економіста колгоспу «Прогрес» у селі Ташлик до керівника Григоріопольського відділення реєстраційної палати. Згодом обіймав відповідальну посаду заступника глави державної адміністрації з економіки та фінансів. Він не просто працював – він вкладав душу й знання у розвиток краю, що став для нього другою батьківщиною.
Попри службову зайнятість, у 1997 році Петро Богуцький на громадських засадах очолив товариство української культури «Стожари». Це був час творчого натхнення, великих ідей і поступальних кроків до відродження українського слова, пісні й традицій на землях, де з давніхдавен лунала українська мова. За його ініціативи були створені ансамблі народної пісні «Діброва», «Стожари» та «Вербиченька», які стали голосами українського відродження в Придністров’ї. А з 2003 року, з його подачі, республікою пройшла хвиля української пісні – стартував республіканський музичний фестиваль «Пшеничне перевесло», що й досі є яскравою подією в культурному житті регіону.
У 2012 році Петро Петрович очолив Спілку українців Придністров’я. Його громадська діяльність стала справою життя.
Родину Богуцьких можна без перебільшення назвати багатою: двоє синів здобули вищу освіту в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана, нині працюють у сфері ІТ і вже подарували батькам п’ятьох онуків – нове покоління, що несе далі родинну силу й гідність.
Нині, перебуваючи на заслуженому відпочинку, Петро Богуцький не полишає громадської діяльності. Вона – його натхнення, його джерело радості та сенсу. І хоча рідний дім залишився далеко, у серці він знайшов іншу домівку – тут, на придністровській землі, яка стала йому рідною.
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото Анастасії СПОРИШ.