Об’єднаній Раді трудових колективів – 36 років.
Придністров’я завжди було сильним самосвідомістю мас. Події того часу цілком підтверджують цю тезу.
Так склалося ще за радянських часів, коли всемогутній Держплан визначав промислову карту країни. Після Великої Вітчизняної війни на вузькій смузі землі вздовж Дністра почали виникати великі, навіть у масштабах Союзу, підприємства. Так аграрна в принципі МРСР перетворювалася на промисловий, як нині прийнято говорити, кластер. На всесоюзні будови з’їжджалися з усіх куточків СРСР найбільш кваліфіковані робітники й фахівці середньої та вищої ланки разом із представниками директорського корпусу. Придністров’я все більшою мірою ставало інтернаціональним за своїм складом і суттю регіоном.
І тому, коли на правому березі Дністра на повний зріст піднявся махровий націоналізм, коли місцева інтелігенція почала «промивати» мізки одноплемінників теорією національної винятковості молдаван (румунів), на лівому березі цьому, природно, чинили опір – це був душевний порив. Оскільки ж головною рушійною силою цього, спочатку стихійного, а згодом і організованого, опору був робітничий клас, то само собою зрозумілим стало те, що на авансцену політичної боротьби вийшли ради трудових колективів, створені на підприємствах Придністров’я раніше, відповідно до чинного тоді союзного закону.
Змиритися з дискримінацією за мовною, культурною, етнічною ознакою придністровці не бажали. Вони просто не могли собі цього дозволити заради майбутнього своїх дітей. У авангард боротьби за власну гідність і права людини стали трудові колективи промислових підприємств.
Вони висловлювали незгоду з мовними законами, які передбачалося прийняти Верховній Раді МРСР, оскільки вони ставили молдавську мову вище за інші, та ще й з використанням чужої для неї латинської графіки. Усі ці події відбувалися на тлі найбільшої геополітичної та соціальної катастрофи – розпаду СРСР. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що націоналісти знайшли беззастережну підтримку у партійних функціонерів Кишинева. Принципи рівноправності були втоптані цим ідеологічним тандемом у бруд, віддані забуттю. Тож робітничому класу Придністров’я доводилося тримати оборону відразу на двох театрах «військових дій».
Приводом для протистояння стали все ті ж законопроекти «Про державну мову» і «Про функціонування мов на території МРСР». У Тирасполі їм чинили опір і вимагали забезпечення рівних прав для всіх національностей; надання статусу державних двом мовам (російській та молдавській); збереження кириличної графіки; проведення референдуму щодо пропонованих законопроектів. Але думка придністровців була проігнорована політичними снобами з Кишинева.
Тоді вони почали самоорганізовуватися, не за вказівкою зверху, а за власними відчуттями. Делегати трудових колективів 31 підприємства Придністров’я зібралися в БК «Кіровець» для проведення конференції, на якій і була створена Об’єднана Рада трудових колективів. 11 серпня 1989 рік – день народження ОРТК, громадської організації-провісника придністровської державності, першим керівником якої став Борис Штефан. Її осередки були створені в усіх містах Придністров’я.
З їх появою робітничий рух дістав друге дихання. Першою політичною акцією ОРТК став загальнорегіональний страйк. Він продемонстрував згуртованість придністровців, а головне, їхню переконаність у необхідності відстоювати свої права, незважаючи ні на що. Спроби Кишинева чинити тиск на страйкарів не увінчалися успіхом, вони їх не змогли залякали.
Тоді саме члени ОРТК фактично взяли на себе функції державного управління, а з ними й найбільшу відповідальність за все, що відбувалося у Придністров’ї – від постачання продуктів харчування і товарів повсякденного попиту до забезпечення правопорядку (пам’ятаєте робітничі загони сприяння міліції (РЗСМ). Тоді Будинок Рад, де в одній із кімнат розмістилася ОРТК, нагадував стривожений вулик. Але саме сюди приходили придністровці зі своїми проханнями, сподіваннями, пропозиціями. Це була справжня народна революція, трохи стихійна, трохи сумбурна, але потрібна і затребувана суспільством того часу. Її закінчення припало на 2 вересня 1990 року, коли придністровські депутати всіх рівнів проголосили утворення Придністровської Молдавської Республіки.
Учасники громадського руху зазнавали переслідувань як з боку партійної верхівки, яка ще була сильною і впливовою, так і з боку націоналістичної влади Кишинева. Незважаючи на це, вони приступили до формування нормативної бази, що лягла в основу юридичного обґрунтування створення нашої держави.
Особлива сторінка в діяльності ОРТК – організація і проведення зборів громадян, мітингів, референдумів і виборів до місцевих, а згодом і республіканських органів влади.
Члени Рад трудових колективів усвідомлювали значення інформації в сучасному суспільстві, необхідність прориву інформаційного вакууму, в якому опинилося Придністров’я. Для цього активісти ОРТК виїжджали до країн СНД, роздавали там агітаційну літературу, на підприємствах розповідали правду про дії націоналістів і боротьбу придністровців за рівноправність і справедливість. Ця діяльність приносила результати: з’являлося все більше тих, хто співчував та засуджував деструктивні прагнення Кишинева. Широко використовуючи методи «народної дипломатії», члени Ради налагоджували зв’язки з представниками різних партій, громадських організацій і рухів СНД.
Безцінну допомогу надала державі ОРТК під час відбиття військової агресії Молдови проти волелюбного придністровського народу. Тоді органи державної влади тільки-но ставали на ноги, ще не все виходило, були прорахунки та помилки, але була віра у справедливу справу захисту Придністров’я. І на вівтар цього було покладено багато чого, зокрема й життя наших героїв, наших захисників.
Згодом цілі, завдання, форми діяльності Об’єднаної Ради трудових колективів змінилися. Однак її члени ніколи не залишалися байдужими до долі придністровської державності. Голос ОРТК був чутний завжди і всюди, тим більше, що інформаційні рупори організація мала повсякчас, є вони і тепер. Це інформаційний бюлетень «Бастующий Тирасполь» і газета «Трудовой Тирасполь».
Особливо виразним стає голос організації тоді, коли республіці важко, коли недруги обмежують її права, можливості, потенціал, оголошують всілякі блокади та вводять обмеження. Так завжди було, так є і так буде!
Віктор ЗАРЕЙЧУК.
Фото РИА Новости.