Сумлінно торує свій життєвий шлях і Світлана Миколаївна Іванишина – жінка-міністр, жінка, яка все своє життя присвячує служінню людям, а нині відзначає ювілейний день народження.
Вадим Красносельський, вітаючи ювілярку, адресував слова подяки людині, яка віддає свої сили, знання і талант вихованню та освіті молодих поколінь:
«Ви є яскравим прикладом того, як обрана професія стає справою всього життя. Своїм професіоналізмом та громадянською позицією, чуйним і вдумливим ставленням до кожного напряму роботи Ви по праву заслуговуєте на глибоку повагу колег, учнів та батьків».
Президент побажав Світлані Миколаївні здоров’я, миру та добра.
Бути міністром зовсім непросто, тим більше – міністром просвіти. Це ж така висока відповідальність, яку звичайній людині й уявити неможливо.
– Як Ви навчалися у школі, в інституті, як взагалі стають міністром просвіти? Що для цього треба робити?
– Розуміння навколишнього середовища та усвідомлення свого місця в ньому відбувалося в мене з дитячого віку, коли у складних ситуаціях я брала на себе роль третейського судді. Знаючи, що я завжди на боці справедливості та честі, навіть учителі зверталися до мене з проханням згладити гострі моменти, що виникали в конфліктній ситуації поміж школярами. Не знаю, як саме, але мені це вдавалося завжди. Вдавалося знаходити такі переконливі, від самого серця, слова, що мені вірили навіть уперті, закоренілі хулігани.
Але ж як стають міністрами, я не можу сказати. Мені здається, що треба просто старанно працювати, бути чесним із самим собою і людьми, здобувати нові знання, і згодом тебе можуть помітити.
Ми розмовляли у службовому кабінеті міністра просвіти за кілька днів до її ювілейного дня народження. Постійні наради, зустрічі, обговорення нагальних питань напередодні нового навчального року – все потребує уваги керівника відомства просвіти. Однак Світлана Миколаївна знайшла «вікно» у своєму щільному графіку для спілкування з кореспондентом, тим самим виявляючи повагу до людей нашої професії.
– Розкажіть, будь ласка, де Ви народилися, хто ваші батьки?
– Я, Світлана Iванишина (у дівоцтві Бойко), народилася у смт Вапнярка Вінницької області УРСР у сім’ї службовців 12 серпня. Мама працювала на нафтобазі, вона мене любила, пестила, хоча іноді й сварила, однак тато в усіх випадках підтримував. Він бачив, що в моєму характері живе лідерське начало, знав, що я завжди на боці справедливості та порядку, тож був переконаний, що мені можна довіряти.
Перебування в початковій школі Світлана сприймала як казку, як диво, настільки все там було захопливим і незвичним. З четвертого класу дівчинка змінила своє ставлення до навчання і серйозно взялася за здобуття освіти. Брала участь у предметних олімпіадах, конкурсах, перемагала, завжди вірила в себе. Раділа піонерському галстуку, мала серйозні амбіції й була не проти очолити піонерську організацію. Серйозно займаючись спортом, дівчина набула звання майстра спорту з волейболу. У старших класах її обрали комсоргом школи.
Мама хотіла, щоб її дитина стала економістом, то ж слухняна дівчина зі шкільним атестатом у руках подала документи до торгово-економічного вишу. Проте душа не лежала до такого майбутнього, тому абітурієнтка на останній вступний іспит не з’явилася.
«Я дуже любила історію. Моя шкільна вчителька, прекрасний історик, Юлія Василівна наполягала на тому, щоб я пішла її стопами. Вона вважала мене істориком за народженням, а мені й самій подобалася ця наука. Тому я досі з вдячністю пригадую свою наставницю і вважаю, що від учителя залежить дуже багато в майбутній долі учнів», – признається Світлана Миколаївна.
Уже через рік розумна і настирлива дівчина стала студенткою історичного факультету Одеського державного університету ім. I. I. Мечникова і вдало закінчила його у 1983 році. До того часу встигла вийти заміж за старшого на рік хлопця зі своєї школи, народити донечку. Любов, взаєморозуміння та лад у молодій сім’ї, а також наполегливість і старанність студентки вишу сприяли успішному завершенню навчання й отриманню омріяного диплома.
«За розподілом я, як молодий спеціаліст, потрапила до Бендерської середньої школи № 8, де й розпочала педагогічну діяльність учителем історії та суспільствознавства», – продовжила міністр.
З 1990-го до січня 2022 року Світлана Миколаївна працювала в Бендерському теоретичному ліцеї імені Л. Берга на різних посадах: учителем історії та суспільствознавства, завіду-
вачем кафедри, керівником міського методичного об’єднання вчителів історії та суспільство-
знавства. З 2012 року очолила цей престижний навчальний заклад.
– Практично три роки тому, в січні 2022-го, Вас призначили міністром просвіти ПМР. Як Ви до цього поставилися? Як це сприйняли Ваші рідні?
– Як не прикро, але цього радісного моменту не застав мій коханий чоловік Анатолій Петрович. Лише кілька місяців він не дожив до «рубінового» весілля. Однак мене привітала дочка Ярослава з онукою.
Що стосується діяльності на посаді міністра, зауважу, що вона дуже насичена та цікава, і немає жодного дня, що повторюється. Це моя стихія, тут я почуваюся на своєму місці.
Держава гідно оцінила заслуги ювілярки: в день народження високу нагороду – орден Катерини Великої – міністр просвіти Світлана Iванишина отримала з рук Голови Уряду Олександра Розенберга:
«Уряд дуже цінує Вашу працю. Ви сьогодні очолюєте таке складне відомство – Міністерство просвіти. У цій галузі все має бути чітко, стабільно, системно та зрозуміло. І Вам це вдається робити. Я дуже вдячний Вам за Вашу працю».
Друзі, колеги були щасливі розділити цю радість зі своїм керівником.
Колектив редакції нашої газети долучається до слів привітання, бажає наснаги в роботі, терпіння у вирішенні складних питань, а також здоров’я, благополуччя та процвітання освіти у Придністров’ї.
Михайло ТРЕМБIТА.
Фото novostipmr.com