Важка робота – державу будувати
Однак, цей історичний день не був початком тернистого шляху до самостійності, до власної державності та незалежності, він був його продовженням. 35 років ми крокуємо ним, щоб уторувати світлу дорогу в майбутнє.
Про те, як починалася, захищалася і розвивалася придністровська державність, достеменно знають ті, хто перебував тоді у вирі масштабних політичних подій. Напередодні ювілейної дати у конференц-залі ДУ «Приднестровская газета» відбулася зустріч журналістів із творцями та свідками переломної, в якомусь сенсі революційної епохи – Ігорем Смирновим, Володимиром Риляковим, В’ячеславом Загрядським, Павлом Кузнецовим, Миколою Бучацьким, Володимиром Ємельяновим, Валерієм Ширковим.
Тоді, наприкінці 80-х – на початку 90-х, придністровці були сповнені рішучості відстояти свою гідність, право жити на землі предків за їхніми заповітами, говорити рідною мовою, чинити так, як підказує совість і здоровий глузд. І не можна сказати, що наші вимоги були чимось надприродним. Спочатку Придністров’я пропонувало союзній і кишинівській владі заснувати в регіоні «вільну економічну зону». Для цього у нас були і передумови, й бажання. Тим більше, що чинне на той час законодавство дозволяло це зробити. Проте голос народу не був почутий, його не зрозуміли.
Згодом запропонували культурну автономію, та нам і цього не дозволили.
Навпаки, намагалися змусити жити за не нами встановлюваними правилами, лякали покаранням за непокору. Власну державу ми створили на основі чинних у міжнародному праві норм і принципів. Один із них – право націй на самовизначення. Побудову придністровської державності розпочали найдемократичнішим способом – шляхом проведення ради, спілкування з народом та референдумів. Відтоді так і повелося: всі найважливіші для республіки питання виносяться на референдуми, як вищий прояв волі народу.
Радянський Союз припинив існування, і придністровці були залишені напризволяще. Навіть у цій неймовірно складній ситуації жителі Лівобережжя не зневірилися, не занепали духом, а навпаки згуртувалися в боротьбі за свободу і державність. Саме ця монолітна єдність перед зовнішньою загрозою і викликами часу – головна запорука успіхів і досягнень протягом усіх 35 років розвитку ПМР.
Підкоритися не змусила навіть війна 92-го. Сотні придністровців поклали життя на цей жертовний вівтар. Ми й досі нескорені.
2 Вересня 1990 року другий з’їзд депутатів усіх рівнів Придністров’я, що відбувся у Тирасполі, проголосив заснування Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки.
Крім спільності стратегічної мети, міжнародного визнання ПМР та єдності народу, чи не головним досягненням Придністров’я є міжнаціональна злагода. У нас на рівних живуть молдавани, українці, росіяни, гагаузи, євреї, болгари, німці, поляки. Наше національне розмаїття і міжетнічну єдність необхідно берегти, як зіницю ока.
Пізніше придністровці змусили поважати себе як рівноправних партнерів і в переговорах, і у співпраці в різних галузях. Нами не можна нехтувати, тому що не можна ігнорувати народ.
У біографії ПМР не було жодного спокійного року. Проте від цього ми стаємо тільки міцнішими, щоразу переконуючись у правильності обраного шляху. Саме збереження власної державності допоможе нам вижити, вистояти і розвиватися. Ми не повинні поступитися принципами, які наприкінці 80-х сповідували першопрохідці, ті, хто створював і захищав, зміцнював і розвивав молоду республіку. І хто сьогодні передав її в надійні руки спадкоємців.
Для історії 35 років – це мить, для нас же довгий і важкий шлях до визнання, яке, всі у це вірять, обов’язково, рано чи пізно, але буде. Його не може не бути!
ПРО ТЕ, ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
Ігор СМИРНОВ, перший Президент.
Нашу республіку заснував народ. Символічно, що 35-річчя виплеканої і збереженої нами державності ми святкуємо в Рік придністровського народу.
У нашого покоління теж була своя бойова висота, свій рубіж – це захист придністровців від націонал-фашизму. І через три десятиліття я твердо переконаний: ми зробили правильний вибір, ми не могли вчинити інакше. А все тому, що не можна руйнувати багатовікові життєві засади та поступатися моральними принципами, на яких ми були виховані.
Час – найсуворіший історичний суддя. Наш народ пройшов через багато випробувань, усі їх витримав і мужньо відстоює власні ідеали добра та справедливості нині.
Володимир РИЛЯКОВ, голова Комітету з оборони та безпеки Верховної Ради у 1990–1992 рр.
У найскладніші, трагічні моменти у нас не було страху, не було часу боятися. Ми усвідомлювали всю повноту відповідальності, якою нас наділили наші земляки. Заходи, що вживалися на рубежі 80-х–90-х років, мали вимушений характер. Усі вони були спрямовані на захист населення, відстоювання його прав і свобод.
Того часу ми спиралися на ще чинні союзні закони. Тому нас неможливо звинуватити в узурпації влади, як це намагаються представити можновладці РМ. Ми були законослухняними. Та Радянський Союз розвалився, його структури залишилися в минулому, і ми змушені були будувати власну державу, щоб захистити жителів, зокрема й фізично.
В’ячеслав ЗАГРЯДСЬКИЙ, перший Голова ПРБ.
Про економічну самостійність регіону заговорили ще на першому з’їзді депутатів усіх рівнів При-
дністров’я 2 червня 1990 року. У будь-якій державі основу власної фінансової системи становлять податки. Тому шлях до економічної самостійності бере початок з переходу податкових органів, розташованих на Лівобережжі та в Бендерах, під юрисдикцію створеної республіки. Розпочали збір податків, але потрібен був банк. 1 квітня 1991 року в республіці з’явилася перша банківська установа – Тираспольська філія Агропромбанку СРСР була перетворена на придністровський КБ «Агропромбанк». А вже 21 травня був сформований перший бюджет республіки. Відтоді цей день вважається днем працівників фінансової системи ПМР.
Валерій ШИРКОВ, голова Союзу захисників Придністров’я.
Загострення відносин між Придністров’ям і Молдовою, політичне протистояння між ними зумовили усвідомлення необхідності захисту республіки. Оскільки ми створили власну державність, необхідно було вміти її захистити.
Базою для формування воєнізованих структур стали спочатку робітничі загони сприяння міліції (РЗСМ), потім територіальні рятувальні загони (ТРЗ). Вони були організовані на основі ще радянського законодавства.
У березні 1992 року на нашу землю прийшла справжня біда, на захист стали всі – так з’явилося Народне ополчення. Загальний, всенародний порив захистити республіку був тоді на найвищому рівні.
Олександр ЗАВЕЛЯ.