Придністров’я відзначило 34-ту річницю ухвалення Декларації про незалежність.
В основоположному документі сказано: «Територія Придністров’я у встановлених кордонах є недоторканною і може бути змінена тільки за взаємною згодою ПМР з іншими державами з огляду на волевиявлення народу. Єдиним джерелом державної влади в республіці та гарантом її незалежності є народ ПМР».
Як історичну базу державності в Декларації наведений факт офіційної відмови Верховної Ради Молдови визнавати законним утворення 2 серпня 1940 року Молдавської РСР, що була створена шляхом об’єднання правобережних районів Молдавії з Молдавською Автономною РСР.
У прийнятій1991-го Декларації ПМРСР проголошувалася «незалежною державою. Її незалежність – умова природна і необхідна, яка гарантує існування державності республіки. А сама державність покликана забезпечити дотримання рівності прав, свобод і обов’язків громадян незалежно від національності людей, що утворюють народ Придністров’я».
Декларація про незалежність ПМРСР була ухвалена в особливих умовах за безпрецедентних заходів безпеки. Х сесію Верховної Ради 25 серпня 1991 року провели на заводі ім. Кірова таємно. Це було необхідною умовою, оскільки тоді на багатьох придністровських депутатів Кишинів оголосив полювання, декількох із них навіть заарештували. Були, зокрема, затримані обрані до Верховної Ради Молдови від лівобережних районів депутати Гімн Пологов та Ілля Мільман у Бендерах, Володимир Боднар та Григорій Попов у Григоріополі, Олександр Порожан у Дубоссарах. У Кишиневі з ними не церемонилися, під час допитів били. Коментуючи цей кричущий акт, тодішній президент РМ Мірча Снєгур, не соромлячись, заявив, що «спокійний сон цих депутатів тривав занадто довго».
Як зазначали у спогадах свідки тих історичних подій, після серпневого путчу в Москві керівництво Молдови вирішило скористатися ситуацією та оголосити придністровців прихильниками консервативного курсу ДКНС (ГКЧП), а також донести цю спотворену інформацію до керівництва СРСР і Росії. Була розроблена спецоперація «Невід», метою якої став арешт і викрадення найбільш активних придністровських депутатів, керівників республіки та членів ОРТК.
ЗМІ Молдови представили затримання парламентаріїв від Придністров’я як арешт колабораціоністів, оголосивши їх прихильниками ДКНС (ГКЧП). Того часу видання і поширення центральних газет СРСР у Кишиневі було заборонено. У Тирасполі негайно висунули вимогу: беззаперечно, без попередніх умов звільнити незаконно утримуваних депутатів.
На тій історичній Х сесії Верховної Ради кворум зібрати вдалося, делегати приїхали з усіх міст і районів Придністров’я. Перед учасниками стояла складна дилема: вони вирішували, куди молодій республіці рухатися далі. Зрештою, перші придністровські депутати одностайно підтримали документ. Декларація про незалежність визначила подальший шлях розвитку нашої держави. Крім того, на території незалежного Придністров’я, як і раніше, зберігалася пряма дія Конституції СРСР і законодавства ще існуючого Радянського Союзу.
Примітно, що Декларація про незалежність республіки була прийнята на два дні раніше аналогічного документа Молдови. Цей факт дав можливість владі Придністров’я, здійснюючи незалежну зовнішню політику, посилатися на волю народу і рішення законодавчого органу. У результаті документ став ще одним юридичним підтвердженням того, що Придністровська Молдавська Республіка – незалежна держава, яка відмовилася підтримувати сепаратистські настрої Кишинева і залишилася у складі СРСР. І нарешті, прийняття Декларації стало відповіддю на арешт владою Молдови народних обранців ПМР.
Уже через три місяці після тієї історичної сесії, 1 грудня 1991 року, у Придністров’ї відбувся референдум про незалежність республіки та вибори Президента. Ним став Ігор Смирнов. 34 роки тому за незалежність нашої держави проголосували майже 98 % виборців молодої республіки.
Віктор РОМАНЮК.
Фото novostipmr.com