або Четвертий сезон «Відкритого мікрофона»
В останні дні літа, коли спека поступово почала поступатися прохолодному вітру з Дністра, біля пірсу Катерининського парку знов зазвучали ностальгійні звуки року.
Під гуркотіння гітар і ударної установки один за одним виступали постійні учасники – групи «Антидепресанти», «Du blin», «The Carpets», а також нові гурти та сольні виконавці. Вони старанно виконували душевні кавери на композиції сучасних рок-представників і тих, хто колись перевернув музичний світ. Тут звучали хіти визнаних авторитетів, зокрема «Кіно», «Арія», «Агата Крісті», «ЖЩ», «Акваріум», «Бонд с кнопкой», «Король і Шут», «7Б», «Артерія», «Город 312», «ДДТ», «Секрет», Земфіри. Кожна пісня лунала не просто нота в ноту, а як особиста інтерпретація. Хтось пробував сили вперше, а дехто повертався через роки, щоб знову відчути під ногами підмостки сцени.
Концерт відкрив виступ Владислава Кононова. Він виконав дві композиції: «Дальше действовать будем мы» гурту «Кіно» та «Не я» з репертуару «ЖЩ». Просто взяв гітару, глибоко вдихнув і почав грати. Першим же акордом зачепив за живе. Твір групи «Кіно», який чули, здавалося б, тисячі разів, пролунав зовсім інакше, по-новому. Юнак співав, ніби це його власні слова, і сказані вони не в 1986-му, а нині, тут, у сучасних реаліях.
«Ми народилися в тісних квартирах нових районів, втратили невинність у боях за кохання. Нам вже став тісним одяг, що ви для нас зшили, й ось ми прийшли вам сказати, що буде далі. Далі діяти будемо ми!», – цей рядок завис у повітрі.
Завис, як гасло, як твердження, від якого не відмахнутися. Публіка спочатку просто слухала, потім стихла. Дехто навіть примружив очі, а хтось ніби вперше почув цю пісню не вухом, а серцем.
Між тим молодий виконавець співав уже другу пісню – «Не я» групи «ЖЩ». «Це хто завгодно, та не я. Від твого болю реготав, а потім у всьому звинувачував тебе. Я б так ніколи не вчинив. Ти ж знаєш, я – зовсім не він. Придивися ближче: я інший…». Його голос тремтів, але не від страху. Владислав відчув пісню усім своїм єством. Не всі усвідомили це одразу, та все ж багато хто зрозумів.
Гурт-початківець «Тишина» у складі чотирьох учасників також вийшов підкорювати сцену. Лідер квартету, 17-річний Денис Линенко, розповів про своє дітище:
«Я найстарший з-поміж учасників, напевно, тому й головний: я соліст і граю на гітарі. Наша група менше року на сцені, але це тільки початок. Ми виступали на попередніх концертах «Відкритого мікрофона» і в клубі «Барракуда».
Найближчим часом плануємо складати та виконувати вже власні пісні, що будуть вражати нове покоління рокерів. Мене надихають такі гурти, як «Аліса», «ДДТ», «Шевчук», «БІ-2».
Діана Довгань так проникливо виконала меланхолійний хіт Земфіри «Хочеш?», що майже в кожного глядача очі наповнилися сльозами. Пісня вийшла у 2000 році та невдовзі після появи стала однією з найбільш популярних у творчості співачки. За чутками, композиція присвячена колишньому її продюсеру – Анастасії Калманович, і була написана в період, коли Земфіра серйозно хворіла, а Калманович доглядала за нею. Основний лейтмотив пісні доступно транслює слухачеві образи кохання і смерті. Пісня подається як монолог, благання однієї людини, звернене до іншої.
«Хочеш?» передає абсолютно чітку, дистильовану емоцію – відчай. Ця рок-балада ілюструє біль та відчуття від несподіваної втрати близької людини. Відчай, який змушує шукати способи будь-якою ціною вплинути на неминуче, навіть якщо ці способи зовсім наївні.
Чому так люблять російський рок?
Привабливість російського класичного року криється в його чесності, болю і свободі, висловлених простими словами, під гітарний перебір або хрипкі акорди. Це не глянцеві журнали, не шоу, а вулична правда, часто з відтінком безвиході або бунту. Цой, Шевчук, Гребенщиков, Романов, Родіонов, Тальков… Усі вони не грали, не вдавали з себе артистів, вони говорили про все, як є. Російський рок – це теми, які не звучали більше ніде: класичний російський рок (80-ті – початок 90-х) співав не про вечірки й кохання, а про свободу та її відсутність, війну (внутрішню і зовнішню), пошук себе, смерть і віру. Це були пісні на межі між депресією і надією, що й робило їх справжніми, реалістичними. Звідси походить потужний зв’язок зі слухачем: ти відчуваєш, що тебе розуміють.
Пірс Катерининського парку – не найбільш очевидне місце для рок-сцени, проте саме такі вечори створюють унікальний досвід для слухачів, пропонують щось більше, ніж просто прослуховування музики, додають новий вимір до рок-культури. Рок тут звучить, як ностальгія, як спосіб сказати: «Я відчуваю. Я пам’ятаю».
Публіка розійшлася ближче до ночі, забравши з собою емоції, відгомін пісень і, можливо, рішучість вийти до мікрофона наступного разу. А поки що сцена затихла. До наступного разу, коли гітари знову зберуть небайдужу і віддану публіку в теплі осінні вечори на «Відкритому мікрофоні».
Слід нагадати, що четвертий сезон «Відкритого мікрофона» був організований російським Центром науки та культури спільно з Союзом російських громад Придністров’я.
Софія ЛОНСЬКА.