Сонце піднялося над вершиною пагорба, осяяло затишну долину, в якій прокидалося містечко. Перші промені ковзнули по золотих куполах Успенського храму і, немов реагуючи на їхній дотик, заспівали дзвони, закликаючи кам’янчан та гостей на святкову літургію.
Точна дата заснування північного міста ПМР невідома. Вважається, що перші відомості про Кам’янку відносяться до 1608 року. Однак нещодавно Придністровський історичний портал повідомив, що під час нових досліджень були виявлені польські землевласницькі документи 1594 року, що свідчать про існування поселення, яке дістало назву від лівої притоки Дністра.
«Кам’янка має багатовікову історію. Її славні й трагічні сторінки зосередили в собі безліч подій, відобразили задуми та справи видатних людей, які прагнули, щоб Кам’янка росла та розвивалася», – наголосив у вітанні, адресованому містянам, Президент Вадим Красносельський.
У святковий день до кам’янчан також звернулися Голова Верховної Ради Олександр Коршунов і керівник Уряду Олександр Розенберг, які зазначили, що місто стає все більш сучасним, комфортнішим і мальовничішим, водночас дбайливо зберігає для майбутніх поколінь свою самобутність.
Усе це – результат праці кам’янчан, небайдужих до долі рідного краю. Вони вписують нові яскраві сторінки в його історію. Тому кульмінаційним моментом Дня міста традиційно стає вшанування тих, ким пишаються земляки.
НА БЛАГО РОДИНИ ТА СВОЄЇ КРАЇНИ
Цим принципом повсякчас керуються Григорій Пилипович і Галина Тимофіївна Грабко. Вони знайомі з дитинства, вчилися в одному класі, сиділи за однією партою. Після школи поїхали до Кишинева – здобувати професію.
Григорій, який із ранніх років допомагав батькам у багатьох господарських справах, обрав профтехучилище, де навчали будівельників. Уявлення про цю професію у нього вже було – під час шкільних канікул підробляв на зведенні сучасних корпусів Кам’янського технікуму. У ПТУ юнак освоїв спеціальність слюсаря-сантехніка, набув навичок зварника та газовика, навчився керувати різними автомобілями.
«Коли закінчив училище, мені запропонували хорошу роботу в Кишиневі, давали житло в гуртожитку. Та я не відчував себе столичним мешканцем, тому повернувся до рідної Кам’янки. До призову в армію встиг попрацювати на консервному заводі», – згадує події 55-річної давнини Григорій Пилипович.
Галинка обрала спеціальність фінансиста. Закінчила Кишинівський фінансово-економічний технікум, вступила на заочне навчання до університету. Рік відпрацювала вона за розподілом в одному з райцентрів на правобережжі Дністра. Начебто і місце було непогане, і селище не дуже відрізнялося від Кам’янки, але серце кликало дівчину в рідні місця, до дорогих людей, серед яких був і статний парубок, який одного разу освідчився їй у коханні…
Це почуття вони перевірили розлуками та відстанями, побутовими турботами та сімейними клопотами. Воно розквітало в життєвих радощах і загартовувалося від негараздів. Молодята ділилися своєю любов’ю з рідними, віддавали її (здавалося б, всю без залишку) синові, а почуття від цього лише міцніло, зростало, доповнювалося повагою одне до одного, взаєморозумінням і підтримкою, які стали запорукою щасливого шлюбу.
Подружжя Грабко – активні учасники масштабного народного руху, який наприкінці 1980-х розгорнувся на лівобережжі Дністра на противагу агресивній націоналістичній політиці, що проводилася кишинівською владою. Добре пам’ятають мітинги, збори громадян, страйки та інші методи, за допомогою яких багатонаціональне населення намагалося відстояти свої права.
Галина Тимофіївна, якій земляки неодноразово довіряли представляти свої інтереси в Кам’янській селищній Раді, – делегат трьох перших з’їздів народних депутатів усіх рівнів, зокрема й доленосного, на якому було прийнято рішення про створення Придністровської Молдавської РСР. Через рік, коли в перший осінній день 1991-го кілька тисяч тираспольчанок вирішили блокувати залізницю у столиці та в Бендерах до тих пір, поки керівництво Молдови не звільнить ув’язнених придністровських депутатів і лідера ПМРСР Ігоря Смирнова, кам’янчанки приєдналися до пікетувальниць. Галина Грабко вдень працювала в Кам’янському райфінвідділі, а з вечора до ранку разом з іншими активістками жіночого страйкому сиділа на рейках у Рибниці. Місяць тривала «рейкова» блокада. Оцінивши свої збитки, Кишинів виконав вимоги придністровців…
Ще через півроку, коли влада РМ розв’язала проти молодої придністровської республіки справжню війну, Григорій Грабко добровольцем вступив до Народного ополчення. У Кам’янському районі тоді було сформовано два батальйони НО кількістю півтори тисячі осіб. Частина ополченців брала участь у бойових діях на Кочиєрському та Кошницькому напрямках, під Дубоссарами. Решта стояли на варті громадського порядку, охороняли низку стратегічно важливих об’єктів на території району, в тому числі райвиконком, консервний завод, міст через Дністер тощо. З огляду на армійський досвід Григорія Пилиповича, його призначили командувати одним із взводів ополчення.
Значний внесок подружжя Грабко й у подальший розвиток республіки. У той час, коли відбувалося становлення фінансової системи незалежної держави, Галина Тимофіївна була заступником начальника райфінвідділу – органу, відповідального за стабільне функціонування економіки Кам’янщини. Це був дуже складний час, і від того, наскільки ефективно вирішувалися завдання, пов’язані з поповненням бюджету, плануванням та розподілом коштів, залежали якість життя громадян і саме існування Придністров’я.
Ще 10 років Галина Грабко працювала провідним інспектором Кам’янського районного комітету державного контролю. На той час наші робочі кабінети розташовувалися по сусідству, і не раз доводилося бачити, як співробітники направляються на перевірки підприємств, установ, різних суб’єктів господарювання. Вони аналізували ефективність і раціональність використання коштів, зокрема й бюджетних, виявляли, а часом і запобігали фінансовим порушенням.
Трудовий стаж Григорія Пилиповича досяг півстоліття. Він не цурався ніякої роботи: був водієм і слюсарем, помічником бригадира в місцевому радгоспі й інженером з охорони праці на підприємстві «Сільгоспхімія». Свої навички та знання передавав учням міської СШ № 2, а потім – студентам політехнічного технікуму. Коли вже досяг пенсійного віку, влаштувався охоронцем на Кам’янську пошту. Там, оцінивши хазяйський підхід Григорія Пилиповича до будь-якої дорученої справи, призначили його завідувати господарством. Понад 10 років присвятив Григорій Грабко роботі в галузі, і саме колектив держпідприємства «Пошта Придністров’я» клопотав про нагородження сумлінного та високопрофесійного працівника орденом «Трудова слава».
Цей рік для подружжя Грабко особливий – у травні вони відсвяткували «золоте» весілля. Оцінюючи пройдений рука об руку шлях, кажуть, що життєву програму перевиконали. Самостійно побудували добротний будинок. Посадили не одне дерево, а цілий сад. Є на подвір’ї (яке тричі визнавалося найкрасивішим у місті) доглянутий виноградник, що дає такі гарні та вагомі бурштинові грона, якими міг би пишатися дипломований агроном. Виховали сина, а для онуків стали прикладом і у виборі життєвого шляху, й у розумінні справжніх сімейних цінностей.
НАША НАДІЯ
Таку промовисту назву дали кам’янчани номінації, присвяченій досягненням юнацтва. Нині вшановували солістку зразкового колективу «Натхнення» Валерію Вальковську.
Співає Лера, скільки себе пам’ятає: жодне свято у великій і дружній родині не обходиться без задушевних мелодій. А в 5 років вона вперше вийшла на сцену – разом із дідусем. Анатолій Горун у рідному Рашкові відомий як талановитий музикант і вокаліст. Багато років працював у сільському Будинку культури, та й зараз, вийшовши на заслужений відпочинок, залишається одним із солістів групи «Пошук», з якою виступає не тільки на районних майданчиках, а й на республіканських. Наші читачі могли ознайомитися з його творчістю у соцмережах «Гомону» і, напевно, запам’ятали пронизану щирою любов’ю до малої Батьківщини пісню «Рашків», яка стала неформальним гімном села.
Однак, повернемося до юної вокалістки. Анатолій Горун, гідно оцінивши здібності онуки, порадив розвивати природний дар у спеціалізованій школі. От і пішла Лера в перший клас від-
разу у два навчальні заклади Кам’янки: у СШ № 2 та в дитячу школу мистецтв. Про середню все зрозуміло, в такій кожен із нас навчався. А в ДШМ Лера вивчає естрадний вокал під керівництвом відмінного працівника культури ПМР Світлани Мензарар.
«Що дають заняття у школі мистецтв? Тут професійний підхід до виконання і більш складний, ніж у самодіяльності, репертуар. Це вже не просто спів для душі, а майстерне володіння голосом, уміння взаємодіяти з глядачами, розкриваючи перед ними всю глибину творів», – розмірковує Валерія, оглядаючись на пройдений шлях.
Він чималий: дівчина успішно освоїла 7-річний курс навчання, здобула атестат про додаткову освіту. Другий рік поспіль відвідує клас профорієнтації – готується поступати до Бельцького коледжу музики та педагогіки.
Звичайно, і на цьому шляху має досягнення. Валерія двічі перемагала на престижному республіканському конкурсі «Юний виконавець Придністров’я», неодноразово була призеркою республіканських та міжнародних фестивалів і вокальних проектів.
У складі самобутнього колективу «Натхнення», створеного Світланою Мензарар, дівчина бере участь у різноманітних культурних заходах. Рідкісний концерт у місті проходить без юних талантів, а відтоді, як ансамбль удостоєний звання «Зразковий», кількість виступів збільшилася на порядок. Районні проекти «KAMENKA FEST+» і літній марафон «Камертон», республіканські фестивалі «Караван» і «Джерело традицій», міжнародний конкурс «Пісні Великої Вітчизняної війни», присвячений 80-річчю Великої Перемоги – це лише кілька яскравих рядків із творчої біографії «Натхнення».
Уже із самих тільки назв заходів зрозуміло, наскільки різноманітний репертуар юних вокалістів. Вони виконують народні, класичні, естрадні та сучасні твори – з душею, щирим захопленням і досить професійно. У День міста ансамбль виступив з актуальною піснею, яка закликає нас зупинитися хоч на мить і відчути, яке прекрасне життя та рідна земля. А солістка виконала композицію «Небо слов’ян» із репертуару рок-групи «Аліса». Сам Костянтин Кінчев пояснював зміст цієї пісні так:
«Вона не про «аналіз крові», а про те, що всі ми єдині у вірі, єдині в любові до Батьківщини, єдині в гордості за свою країну та її історію».
Рок-музика для Лери – експеримент у межах проекту «Вуличний артист». Цього літа з ініціативи колективу районного Будинку культури в затишних куточках Кам’янки – біля входу в старовинний парк і навколо фонтану – ечорами лунає різноманітна музика. На імпровізованій сцені виступають городяни різного віку: грають на гітарах і ударних інструментах, співають те, що подобається. Перехожі зупиняються послухати, підспівують, найсміливіші виходять до мікрофона і діляться з аудиторією своєю творчістю. У цій вільній атмосфері Лера спробувала співати під гітару.
«Улюблений стиль – рок-н-рол?» – запитала я, практично не сумніваючись у позитивній відповіді. І була здивована, почувши, що цій сучасній, стильно одягненій дівчині більш до душі етнічна музика, російські, українські, молдавські, козацькі фольклорні пісні. У них, як у дзеркалі, відбивається характер кожної національності, що привнесла свою автентичність у спільну нашу придністровську культуру.
«Яка вона – Ваша учениця?» – задала фінальне питання Світлані Костянтинівні.
«Талановита і працьовита, – відразу виділила наставниця головні риси Валерії. – Яскрава індивідуальність, яка дозволяє дівчині виступати з сольними номерами, гармонійно поєднується з високою культурою хорового співу, де необхідно відчувати плече та підтримку одне одного. Лера дуже відповідальна, розуміє, як важливо вчитися, репетирувати, працювати над своїм природним даром. А ще вона – приклад для молодшої сестрички. Аріна навчається у 4 класі школи мистецтв, співає в дитячому ансамблі «Музична акварель», бере активну участь у вокальних конкурсах. Вже відзначилася серед «Юних виконавців Придністров’я» та на міжнародному огляді талантів «Горизонт творчості».
От і для нашої газети сестрички сфотографувалися удвох, немов уособлюючи зв’язок і наступність поколінь, які переймають у старших багатство рідної культури та дбайливо його примножують.
Ніна ПАНАЇДА.