Майор внутрішньої служби в запасі, осавул ЧКВ Віктор Крившенко – людина справді неординарна, творча і талановита. Про таких у народі кажуть: «Самородок!». Його затишний будиночок і домашня майстерня розташовані у східній частині Слободзеї на вулиці, що причаїлася на околиці міста.
Тут на природі дихається легше, і козацька душа розкривається всіма гранями поетичного таланту. Віктор Михайлович безоглядно любить рідні простори, помічає в них навіть найдрібніші деталі. Вони надихають, і в поета народжуються чарівні рядки. Вірші Крившенка настільки мелодійні, що органічно лягають на музику та стають піснями.
Одна з них присвячена, як висловлюються фахівці-архітектори професійною мовою, «об’єкту малої архітектурної форми». На вул. Горького у напрямку до ЗОШ № 4 саме посередині дороги розташувався колодязь. Нового вигляду йому надали козаки Слободзейської станиці.
«У нас тут багато колодязів, споруджених ще в незапам’ятні часи, – розповів Віктор Михайлович. – Двадцять років тому ми задумали з братами-козаками відновити один із занедбаних. Його викопав ще дід одного з наших ветеранів Великої Вітчизняної війни. Можна припустити, що цій криниці щонайменше півтори сотні років».
Як з’ясувалося, творче обдарування у Крившенка виявилося вже у зрілому віці, коли готував стінгазети. Під час служби на посаді заступника начальника прикордонної застави він відповідав за наочну агітацію. Щоб критика була більш дієвою і швидше «доходила» до недбайливих військовослужбовців, він присвячував їм сатиричні вірші. А потім відбулася доленосна зустріч з Анатолієм Дьоміним, членом Спілки письменників Придністров’я, у якого Віктор узяв перші уроки віршування. Згодом став учасником ЛІТО «Зов души», що діє при редакції газети «Слободзейские вести». Через кілька років Крившенко вже був серед авторів збірок «Созвездие лиры-2» и «Слава казачья», випущених цим літоб’єднанням.
Віктор Михайлович – корінний слободзеєць. Його предки по матері сягають роду козака Трофима Корфуненка, який опинився на слободзейській землі у складі Чорноморського козацького війська. Пізніше за указом Катерини II переважна більшість козаків переселилася на Кубань, а ті, що залишилися, завели сім’ї й дали цій землі міцний козацький корінь.
Біографія радянського хлопця була цілком стандартною: школа, училище, ДТСААФ, армія, школа прапорщиків. Він хотів стати військовим і став ним. Служив у військах стратегічного призначення в Іркутську. Його контракт закінчився за два роки після розпаду Радянського Союзу. Наш герой став перед вибором: залишитися в Росії чи повернутися на малу батьківщину? Віктор вирішив повернутися додому, молода республіка потребувала професійних військових. Спочатку служив у позавідомчій охороні, був начальником прикордонної застави в селищі Красне, потім перейшов до аварійно-рятувального підрозділу. Так би й далі займався ратною справою, та здоров’я підвело: 2015-го вийшов у запас у званні майора.
Енергійному і товариському, йому було важко всидіти на пенсії, і Крившенко подався до рідної школи охоронцем, аби тільки бути в колективі, серед людей. І з того часу розпочався новий період у його житті. Доля, відібравши улюблену справу, тут же позначила нову точку застосування його здібностей, про які Віктор Михайлович і не підозрював. Невгамовний характер привів його до шкільної майстерні, де ось уже 30 років викладач фізики й технології Сергій Малихін навчає школярів найрізноманітніших ремесел. Випалювання і випилювання, лозоплетіння та різьблення по дереву, гравюра й виточування виробів на токарному верстаті – все це у комбінованій майстерні. Якось зазирнувши сюди під час чергування, Крившенко вже не мав сили покинути майстерню. Його вмілі руки відгукнулися на поклик творчої натури: згодом, освоївши низку технологій, він почав «видавати» вироби, що перевершували за якістю роботи вчителя, яким був для нього Сергій Миколайович.
Нова справа так захопила Віктора Михайловича, що він почав детально вивчати фактуру дерев, що ростуть у Придністров’ї, пробував їх обробляти. Так з’явилися цукорниця з акації, свічник із горіха, чаша з яблуні, фляга з ясена, кубок зі стразами із софори та ще безліч дивовижних речей, які він просто дарує друзям і знайомим. Він не може інакше, тому що така добра і щира людина.
Олег ГАВРИЛЕНКО.