Нинішній рік багатий на ювілеї. Серед них і 35-річчя республіки, яке ми нещодавно відзначили. Одним із важливих процесів становлення придністровської державності був перехід розташованих на території Придністров’я підприємств, організацій, установ під юрисдикцію молодого утворення. Він був нелегким, часом болючим. За таких обставин йшлося про існуючі структури. Однак були й такі, що понад три десятиліття тому створювалися з нуля. Серед них і служба безпеки Президента, яка нині називається Державною службою охорони, що діє під незмінним девізом «Вірність, обов’язок, присяга». Пропонований матеріал – про її становлення.
Першим складніше
Дослідники не мають однозначної думки щодо переважної ролі особистостей чи мас на вплив історичних подій. Останнім часом чаша терезів усе частіше схиляється до твердження, що роль особистості в історії велика! Ілюстрацією цього твердження можуть бути бурхливі суспільно-політичні події, що відбувалися в Придністров’ї наприкінці вісімдесятих – початку дев’яностих. Ще кажуть: історія не терпить умовного способу, та хіба ж можна заперечувати той факт, що якби на чолі боротьби придністровців за свої права став не Ігор Смирнов, а хтось інший, то ще невідомо, як усе повернулося б. Але трапилося те, що трапилося – створена волею придністровського народу республіка захистила себе, стала на ноги й ось уже три з половиною десятиліття розвивається шляхом незалежності. І в цьому об’єктивна закономірність і великий внесок перших керівників Придністров’я.
Лідерам важче за інших, на них постійно тисне відповідальність за долі тисяч, десятків і сотень тисяч людей. Напевно, до лідерів теж можна віднести вислів про те, що ними не народжуються, ними стають. Не випадково, що за таких обставин політичні та ідеологічні противники завжди роблять ставку на зменшення впливу або усунення лідерів, висунутих народними масами. І засоби в таких ситуаціях можуть бути найрізноманітнішими: дискредитація, підкуп, шантаж, погрози, нарешті, фізичне усунення, яке кваліфікується як політичне вбивство. Саме тому лідери, наділені народом владою, потребують фізичного захисту. Об’єктивні закономірності розвитку придністровської державності сприяли народженню та становленню спеціальної служби безпеки при Президенті та Верховній Раді.
У 1990-му, коли ставало все більш очевидним, що уникнути прямого фізичного протистояння з молдовськими націоналістами не вдасться, була створена предтеча служби безпеки Президента – оперативний загін для охорони посадових осіб, які очолили боротьбу придністровців за свободу та незалежність. Керівником нового формування став Валерій Гратов. У складі загону, що називається першими з перших, були: Я. Дідуленко, П. Дзюба, О. Дубровін, О. Смирнов, В. Жакула, С. Тарасов, П. Маріян.
Характеризуючи цих людей, можна застосувати вираз «Час вибрав їх». Чимало випробувань випало на їхню долю. Спочатку саме їм було особливо важко, оскільки вістря удару націоналістичного Кишинева було спрямоване на лідерів опору, за життя і здоров’я яких і відповідали бійці оперативного загону, що охороняв посадових осіб. Невдогад було кишинівським можновладцям, що справу вони мали не зі «змовою білих комірців», як вони хотіли показати ситуацію, а з опором усього народу, який став на захист людської гідності, права розмовляти й думати тією мовою, якою навчили батьки.
Приводом до термінового формування спеціальної силової структури для охорони лідерів придністровської державності, її творців, стали перші арешти молдовськими спецслужбами тоді ще народних депутатів РСРМ від Придністров’я, порушення прокуратурою Молдови кримінальних справ проти них. Тут майже по Леніну: «Будь-яка революція лише тоді чогось варта, коли вона вміє захищатися». Цей урок був добре засвоєний придністровцями, інакше вони не почали б створювати згодом і Республіканську гвардію, і ЧКВ (Чорноморське козацьке військо), і ТРЗ (територіально-рятувальний загін), і Народне ополчення, бійці яких стали на захист рідної оселі в найтрагічніший час нашої історії – під час війни 1992 року.
Служба охорони, як і все тоді, створювалася з чистого аркуша. Охорона взагалі справа дуже серйозна, а за наших тодішніх умов на неї покладалася подвійна відповідальність, оскільки керівники республіки були легітимними лише в межах створеної народом держави.
На початку дев’яностих, коли правоохоронні структури ще перебували під юрисдикцією офіційного Кишинева, ніхто не мав досвіду створення силових структур, що захищають життя і фізичне здоров’я посадових осіб. Тому цю складну справу, на яку у визнаних державах витрачають роки, спочатку доручили спортсменам, які оволодівали бойовими видами східних єдиноборств у тренера з боксу і карате Валерія Гратова, якому довелося залишити і власний бізнес, і тренерську роботу. Вони вже мали певний досвід охорони організаторів та учасників багатотисячних мітингів, що відбувалися, зокрема, в Тирасполі, влітку-восени 1989 року. За кілька років до офіційного оформлення служби безпеки Президента та Верховної Ради вони відповідали на прохання створеного в Тирасполі страйкового комітету. На цей час випало й перше доручення страйку. У 1989-му за межами Придністров’я придбали та доставили військові радіостанції, інше обладнання зв’язку.
Молодій республіці знадобилися фізична підготовка, холоднокровність, витримка, самовладання та відданість першопрохідців охоронної служби. А необхідність у них була гостра: біля стін Верховної Ради РСРМ сталося побиття придністровських парламентаріїв, у Києві – затримання Ігоря Смирнова, арешт В’ячеслава Загрядського, аналогічна спроба щодо Василя Яковлєва. У той тривожний час першими під охорону взяли Голову Верховної Ради Григорія Маракуцу, Володимира Рилякова та В’ячеслава Загрядського. Трохи згодом – першого Президента республіки, інших членів Уряду. Стало зрозуміло: якщо утворили власну державу, то зобов’язані були захистити її лідерів.
Тоді й творці придністровської державності, й їхні охоронці жили в напруженому ритмі. На зорі становлення охоронна служба діяла на кшталт підпільників – влаштовувала зустрічі на явочних квартирах, охороняла сім’ї керівників республіки, перевозила їх, постійно змінюючи місця перебування. У які тільки колотнечі та сутички вони не потрапляли: перші випадки збройного протистояння з опонівцями Молдови в Дубоссарах; гагаузький похід; забезпечення агітаційних кампаній і проведення перших виборів та референдумів; охорона виборчих дільниць (особливо важко це було зробити в сільських населених пунктах, де були сильні позиції народного фронту); супровід іноземних дипломатів та журналістів у зоні бойових дій, і, нарешті, війна 1992-го. Ті, що стояли поряд із керівниками нової держави, й самі практично не були захищені. Спочатку вони охороняли народних лідерів, не маючи на руках зброї. Неодноразово вони наражалися на смертельну небезпеку, але службовий обов’язок виконували сповна, поступово освоюючи премудрості охоронної справи, навчаючись часом на своїх помилках.
Становлення охоронної служби
На початок великомасштабних бойових дій навесні 92-го у службі безпеки Президента і Верховної Ради було сформовано три взводи. Кадри до неї підбирали після відповідних перевірок, зважаючи на роль, яку нове воєнізоване формування відігравало в системі силових структур республіки. Збройний конфлікт став черговим випробуванням підрозділу. В режимі особливої напруги діяли співробітники, коли на бойові позиції виїжджав Президент Ігор Смирнов, а робив він це часто, бувало і вночі – ситуація вимагала. Шлях до них лежав трасою Тирасполь – Дубоссари, що на той час прострілювалася. Крім своїх безпосередніх завдань, що стосувалися гарантування безпеки керівників держави, охорони стратегічних об’єктів, супроводу банківської кореспонденції та коштів, бійці служби воювали на найважчих ділянках: у Дубоссарах, Бендерах, біля сіл Роги та Кошниця, разом із бійцями батальйону «Дністер» охороняли ретрансляцію. Змінившись із добової охорони, співробітники служби добровільно, за покликом серця, на дві вільні доби виїжджали на бойові позиції.
На той час до трагічних подій у Придністров’ї виявляли підвищений інтерес представники міжнародних організацій, зокрема ООН, працівники засобів масової інформації. За життя й безпеку журналістів і високопоставлених міжнародних чиновників також несли відповідальність співробітники охоронної служби.
Причетна перша в Придністров’ї секретна служба і до арешту командира одного з військових підрозділів республіканської гвардії Ю. Костенка, який вийшов із підпорядкування влади ПМР.
На жаль, підрозділу не вдалося уникнути втрат як у період війни, так і в мирний час (О. Потапенко, Ю. Нікітін, А. Бевз та інші). Полеглі за свободу та незалежність республіки назавжди залишаться в пам’яті не лише рідних і близьких, а й товаришів по службі.
Уже після закінчення збройного конфлікту, коли Придністров’я було буквально начинене зброєю, співробітники служби безпеки разом із колегами з інших військових підрозділів проводили спільні силові операції з її вилучення, затримання особливо небезпечних злочинців, що було пов’язане як з великою відповідальністю, так і небезпекою для життя. Усе це вимагало від бійців постійних тренувань, бездоганного володіння зброєю та спецтехнікою.
Коли з’явилися перші симптоми початку переговорного процесу, співробітники служби безпеки забезпечували фізичне прикриття учасників з придністровської сторони. Тоді, в середині 90-х, було особливо складно, оскільки в пам’яті залишалися бойові втрати, а рівень довіри між сторонами був досить низьким.
Після закінчення війни керівництво республіки, що вистояла в боях, робило зусилля з відновлення дружніх зв’язків із колишніми республіками СРСР, регіонами РФ. Нелегко було співробітникам СБ Президента у 1993-1995 роках супроводжувати вищих посадових осіб республіки в далеких відрядженнях до міст Росії та України: Південно-Сахалінська, Новосибірська, Москви, Челябінська, Єкатеринбурга, Волгограда, Краснодара, Курська, Києва, Кіровограда, Одеси.
Самовіддана служба співробітників СБ республіки не залишалася непоміченою керівництвом. Вони були нагороджені медаллю «Захиснику Придністров’я», іншими державними нагородами. Їхню справу продовжили ті, хто прийшов їм на зміну.
Згадує Володимир РИЛЯКОВ
Одним із рішень, прийнятих у той неймовірно багатий на події час, стала постанова про забезпечення фізичної безпеки наших лідерів. Спеціалізованих структур, як, утім, й іншого, на той час, звичайно, не було, правоохоронні органи перебували під юрисдикцією Кишинева. Приблизно тоді ми познайомилися з Валерієм Гратовим і його вихованцями. Дещо раніше вони вже брали участь у разових заходах з охорони, забезпечення безпеки та правопорядку на мітингах, нарадах, зборах, які ми проводили. Згодом ця спільна діяльність набула планомірного характеру.
Уже в той період ми почали думати про більш серйозне ставлення до безпеки лідерів Придністров’я, а також до охорони адміністративних будівель. Дійшли висновку про необхідність навчання та професійної підготовки працівників майбутньої охоронної служби. Особливої актуальності питання зміцнення та розвитку охоронної служби набуло після того, як прокуратура Молдови порушила проти лідерів республіки кримінальні справи.
До компетенції служби безпеки належала не тільки охорона державних об’єктів, керівників республіки, а й контррозвідувальна діяльність. Вона діставала відповідну оперативну інформацію з різних джерел, повною мірою виправдовуючи своє призначення щодо забезпечення безпеки держави.
Свого часу, готуючи газетний матеріал до чергової річниці нинішньої Державної служби охорони, довелося записати спогади про її діяльність на початковому етапі становлення Петра ЗАЛОЖКОВА – одного з плеяди творців республіки, якого, на жаль, вже немає поруч з нами.
У той час, коли поліція Молдови почала арештовувати наших керівників, першу групу співробітників служби безпеки вже було направлено на навчання. Професійну підготовку вони здобули в одній із приватних охоронних структур, навчилися там керувати всіма видами техніки, стріляти з різних видів зброї, вміло поводитися з радіотехнікою. Пройшовши відповідне стажування, вони вже могли передавати знання колегам, професійно здійснювати охоронну діяльність.
Тоді ж були підготовлені відповідні документи державного охоронного формування, згодом затверджені президентським указом.
Незабаром СБ була забезпечена зброєю, затверджено штатний розклад служби, положення про її діяльність. З огляду на роль, яку співробітники служби безпеки відігравали в системі силових структур молодої республіки, кадри до неї набиралися після відповідної перевірки.
Олександр ЗАВЕЛЯ.
Фото з архіву автора.