У столичній картинній галереї відбулося урочисте відкриття персональної виставки Світлани Овсянникової. За два роки художниці вдалося створити близько 40 живописних полотен, виконаних у техніці олійного живопису, вони представлені в експозиції «Над суєтою» в бордовому залі.
Основу виставки становлять натюрморти в жанрі класичного реалізму. Натхнення для композицій Світлана знаходить у приданому від своєї бабусі. Особливу увагу художниця приділяє деталям: фрукти та квіти на її полотнах стають не просто центральними об’єктами, а органічно вплітаються в загальну композицію, насичену складними фонами та предметами, створюючи цілісний художній образ.
Крім натюрмортів, відвідувачі можуть побачити пейзажі з зображенням мальовничих місць рідного краю. Картини наповнені теплотою та щирим сприйняттям навколишнього світу. Публіку безперечно зацікавлять і кілька нестандартних робіт, що вирізняються з загального стилю виставки. У них бачимо парадоксальні поєднання предметів, образи, наповнені загадками та внутрішнім змістом, які знавцям належить розгадати.
Світлана Овсянникова народилася 1968 року в місті Омську. У 1989-му дівчина закінчила Московський текстильний інститут імені О. М. Косигіна, а 2010-го – Бендерське художнє училище. Професійний шлях вона починала на текстильно-ткацькій фабриці як художник-десинатор, а нині працює у Придністровському державному художньому музеї.
«Я з дитинства любила малювати, особливо сукні, мріяла стати модельєром. Нині працюю неквапливо, дозволяючи кожній картині «дозрівати» природним шляхом», – ділиться художниця.
Вона не поспішає доводити розпочате до кінця, якщо не відчуває внутрішньої завершеності образу. Таке дбайливе, інтуїтивне ставлення до процесу робить її творчість особливо глибокою і багатошаровою. Саме завдяки цій тонкій внутрішній роботі картини художниці мають ту саму неперевершену магію, що підносить шанувальників мистецтва «над суєтою» повсякденного життя.
Краса буденності
Натюрморт – жанр, що на перший погляд може здатися найскромнішим у живописі. Ні драматичних сюжетів, ні людських емоцій, ні масштабних пейзажів. Лише предмети: фрукти, квіти, посуд, тканини, книги. Однак за цією уявною простотою криється дивовижний світ, наповнений гармонією, символікою і тихою, споглядальною красою. Історія натюрморту сягає корінням у глибину століть, проте особливого розквіту жанр досяг в епоху бароко. Художники Голландії у XVII столітті зуміли перетворити буденні предмети на джерело філософських роздумів про час, тлінність і красу світу. Натюрморт став своєрідним медитативним мистецтвом, способом зупинитися, уповільнити перебіг життя і побачити поезію та чарівність у простому.
Краса натюрморту полягає насамперед в умінні художника вловити й передати тендітну чарівність моменту. Світло, що падає на шовкову драпіровку, крапля води на пелюстці, блиск яблучної шкірки стають у живописі об’єктом тонкого аналізу і чуттєвої насолоди. Тут важливо все: композиція, колір, текстура, світло і тінь. Та найважливішим є настрій. Хороший натюрморт ніколи не буває просто копією дійсності. Він повинен бути відображенням внутрішнього світу художника, його погляду на життя, де кожен предмет промовляє мовою символів.
Виноград і хліб можуть натякати на духовне наповнення, свічка – на швидкоплинність буття, квіти – на красу та її в’янення. Проте сучасний натюрморт може бути і позбавлений філософського навантаження. Він просто радує око, створює атмосферу затишку, тиші, спокою. Нині, у світі постійного поспіху, суєти та інформаційного шуму, жанр натюрморту набуває нового значення. Він нагадує нам про важливість уваги до деталей, про цінність миттєвостей і здатність бачити красу у звичайних буденних речах. Адже справжнє мистецтво – це не гучні декларації, а тонка робота з почуттями та сприйняттям.
Краса натюрморту криється у тиші, в умінні бути «тут і зараз», у глибокій повазі до світу речей і форм. Цей жанр учить нас бачити, а не просто дивитися, відчувати, а не просто споглядати образи. Можливо, саме тому він залишається актуальним протягом століть, надихаючи і шанувальників, і художників знову і знову повертатися до простого – і тому нескінченно простого та нескінченно прекрасного.
Студенти 1-го курсу філологічного факультету ПДУ ім. Т. Г. Шевченка завітали в галерею, щоб ознайомитися з експозицією, зарядитися емоціями та підтримати художницю. Серед них – 18-річні Катерина Маркарян та Аріадна Дарануца. Дівчата розповідають, що люблять художнє мистецтво, прагнуть краще розумітися на тонкощах живопису та до всебічного особистісного розвитку. На лекції їм пропонували відвідати відкриття нової виставки, тож вони з радістю відгукнулися на запрошення. Аріадна захоплюється малюванням, тому їй особливо цікаво перебувати в такому місці:
«Мені подобається запозичувати ідеї в інтернеті. У Тираспольській галереї раніше ніколи не була, зате пощастило побувати в Луврі. Тепер буду частіше відвідувати й наші виставки».
Експозиція працюватиме для відвідувачів до 5 жовтня 2025 року. Не пропустіть шанс побачити мистецтво, що розмовляє з шанувальниками без слів. Адже це можливість подивитися на світ очима художника, відчути час, колір і тишу. Такі події трапляються нечасто. «Картина – поема без слів», – писав Горацій. Виставка «Над суєтою» підтверджує: мистецтво впливає на емоції та почуття людей, зворушує душу й зачіпає серце. І навіть якщо ви не вважаєте себе знавцем живопису, дайте собі шанс – можливо, ця виставка скаже вам більше, ніж ви очікували.
Стефанія КУЧЕРЯВЕНКО.