Лауреат літературних премій імені Павла Тичини, Юрія Яновського, Івана Котляревського, Олександра Олеся, Пантелеймона Куліша, Степана Руданського, Ірини Вільде, Дмитра Нитченка, Романа Федоріва; Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», літературної премії «Благовіст», премії журналу «Березіль». Переможець I міжнародного поетичного конкурсу «Чатує у століттях Чернеча гора», організованого до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка, дипломант Всеукраїнського літературного конкурсу рукописів прози «Крилатий Лев».
Заслужений діяч мистецтв України нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, Великим золотим знаком Товариства німецько-радянської дружби та срібною медаллю Товариства німецьких антифашистів.
Це все про нього – Миколу Євгеновича Петренка, 100-річчя від дня народження якого ми
відзначили 6 листопада.
Микола Петренко – поет, прозаїк, драматург, гуморист, член Спілки письменників України. Він автор багатьох збірок поезій, прози, п’єс, дитячих творів і понад 200 пісень. Серед його найбільш відомих текстів – «Намалюй мені ніч». Ці вірші, покладені на музику Мирославом Скориком, стали популярною піснею, яку виконувала Софія Ротару. Його віршам також давали музичні крила композитори Анатолій Кос-Анатольський, Володимир Івасюк, Ігор Білозір. Деякі з пісень визнавалися переможцями конкурсів, кращими піснями року.
Життя і творчість
У м. Лохвиця, що на Полтавщині, в сім’ї Петренків 6 листопада 1925 року народився хлопчик Миколка. Мати його була звичайною колгоспницею, що від ранку до ночі працювала на буряковій ділянці. Батько був електриком, якому, за спогадами поета, «чогось-то все випадало мандрувати по заробітках – то на Магнітку, то на Азовсталь». Крім Миколки в сім’ї було ще четверо дітей. Звичайно, дуже хотілося хлопчику, щоб хата батьківська була «трішки просторішою. Та щоб кожному свій закуток: уроки приготувати, книжку почитати, у шахи пограти…»
Вчився Миколка добре, хоч крім науки мав багато обов’язків: корову пасти, грядки копати, полоти, збирати урожай. Знаходив хлопчина час і хист, щоб вірші складати.
Багато випробувань випало на долю Миколи Петренка. Ще першокласником пережив він страшний голод 1933-го. У неповних 16 років, коли почалася війна і в маленькому містечку з’явилося кілька артистів – утікачів із Києва та Харкова – юнак із захопленням бігав на вистави української класики. Одного разу він потрапив в облаву, яку проводили німці…
Про ці події Микола Євгенович розповідав так: «До Львова я потрапив 28 жовтня 1942 року ешелоном із Полтавщини. Везли нас у Німеччину на каторжні роботи і вивантажили в Янівському концтаборі. Тоді це ще був табір перехідного типу між трудовим і концентраційним.
В ешелоні переважно була молодь із Полтавської області, приблизно мого віку. У Львові ми проходили перевірку, санобробку… З того часу я став львів’янином. Мені й 17 років виповнилося у Львові шостого листопада. Міста практично не бачив, хіба ту частину біля табору. Що там можна було бачити? Хіба залізничні колії.
А потім нас повезли в Німеччину… В концтабір Бухенвальд, але я потрапив у філію цього табору – Штокбах при одному військовому заводі. І відтоді позбувся імені, прізвища, відтоді я став людиною номер 9264. Там відпрацював два з половиною роки.
У Німеччині я працював у цеху лакування дуже тонкого дроту. Майстром моїм був Альберт Лессінг – колишній комуніст. Лессінг подарував мені блокнот, щоб я писав у ньому вірші. Вони допомагали мені та іншим молодим людям, яких привезли на примусові роботи».
Весна 1945-го принесла визволення з концтаборів полонених. Відпрацювавши ще кілька років на відбудовах Донбасу, на рибних промислах Камчатки, на лісорозробках, Микола повернувся в Україну до своєї сестри, що жила в Бродах на Львівщині. Тут закінчував школу, працював у редакції районної газети. Ішов йому 26-й рік.
Потім він навчався на факультеті журналістики у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Здобув вищу освіту. Працював у редакції обласної газети. Згодом став редактором Львівської телестудії.
І знов один за одним з’являються його вірші. У Львові М. Петренко зібрав свої давні твори, перекомплектував їх, додав нових – і от у 1963 році у видавництві «Дніпро» вийшла його поетична збірка «Суворі береги». А трохи раніше – у 1957 році – він радів виходу своєї першої поетичної збірки «Дні юності».
Відтоді побачило світ сто книг. Це проза та публіцистика («Не ступлю на цю землю», «Крутояр», «Контрольна для вчителя», «Злочин у сотенному містечку», «Через 48 довгих років», «Написано на снігу», «Самозапалення свічі»), поезія («Серцем палаючим», «Гранітні віхи», «Вітрова гора», «Молода осінь», «Нагорна сповідь», «Молитва отця Зенона», «Поміж двома безоднями», «Карби борні», «При чесному хлібі», «Завчасна проща», «Звабні крила завіс», «Моє містечко над Сулою», «Вічний втікач»), гумор («Вовча дієта», «Лакмусова стрічка», «Черевички від чорта», «А казав, що помреш…», «Такі як є», «Довкруж пня»), вірші для дітей і казки («Випав гномик із коляски», «Пливла у небо казка», «Карпатські колядники», «Це Боже діло», «Десант у Либохору», «Чи бували ви у Львові?»), пісенні тексти («Калина, покровителька любові», «А ми дітки, пташки ранні»). Микола Петренко – автор кількох п’єс та лібрето музичних вистав, які ставилися переважно на сценах львівських театрів: «Чарівне кресало», «Довбушів топірець», «Дві Іванки», «Шість імен» та інші.
Микола Євгенович увійшов у літературу як поет, що писав для дорослих. Це були вірші про змарновану в неволі юність, про потребу людей усього світу жити в мирі та щасті, як то й заповідалося одвічними людськими законами.
Коли письменник одружився і в нього з’явилися донечка та синочок, він почав писати для дітей. Першим дитячим виданням була книжка «Про Марічку невеличку». Ілюстрації до неї виконала знаменита художниця Софія Караффа-Корбут. Потім були книги для наймолодших читачів, які виходили у видавництвах Львова та Києва: «Світ чекає на тебе», «Чом не ростуть вареники?», «Заблуда», «Похід на Чорногору», «Вишиванка від ангела»…
Одна за одною з’являються і п’єси для дітей. Першу – «Чарівне кресало» за казкою Ганса Андерсена – поставив Львівський театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Ставилися його п’єси також у Першому українському театрі для дітей та юнацтва м. Львова та в театрах інших міст.
Не стало письменника 10 жовтня 2020 року. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.
З любов’ю до дітей
Микола Петренко любив дітей, знав їхнє бажання повеселитися, пожартувати, зробити якусь шкоду, і тому, напевно, в його доробку є багато смішних, веселих, дотепних віршів. Отже, він для вас…
Знайде жарт на кожен вчинок
Знайде сотні сміховинок,
підковирок, хай їм грець.
Роздавав би їх по парі
За доляри на базарі –
Мав би повний гаманець!
Хто ж із вас шанує жарти –
Просим до смішної варти,
Зваримо смішний куліш:
Ну ж бо, друзі, веселіш!
Лариса ПАНАЇДА, вчитель української мови та літератури Кам’янської СШ № 2.
Фото ya.ru