На честь поставленого Господом над усім небесним воїнством Архістратига у Придністров’ї освячено понад 20 православних церков. Одна з них розташована у Хрустовій. Як повідомив протоієрей Костянтин Цуркану, настоятель сільського храму, його історія триває три століття. За радянських часів у будівлі розташовувався клуб, потім – склад. Відновлення церкви у візантійському стилі, що височіє над селом, розпочалося 1991 року. Нині вона є однією з найбільш відвідуваних у Кам’янському районі. Сюди приїжджають паломники з Придністров’я та Молдови, з інших країн. Михайлівська церква, як духовний осередок православ’я, включена в різні туристичні й екскурсійні маршрути.
У храмове свято Хрустова відзначала солідний ювілей – 480 років. Гарну дату святкували й у Кузьмині – 375-річчя заснування села.
Хрустова найпершим словом стала в пісні, що вовік не позабути
Так освідчився у високих почуттях до рідного села заслужений колектив ПМР «Хрустовчанка». Ансамбль уже багато років не тільки дбайливо зберігає пісні нашого багатонаціонального народу та надає їм актуального звучання, а й створює авторські твори, що оспівують при-дністровський край.
Один із принципів роботи сільського Будинку культури – збереження зв’язку, спадкоємності поколінь. Співробітники культурної установи шукають і відкривають серед земляків справжні самородки, допомагають їм розвинути природне обдарування. Тут успішно діють дитячі зразкові колективи: «Асорті» – це різножанрові танці, серед яких є народні та сучасні; а «Юні майстри» ретельно виготовляють унікальні декоративно-ужиткові вироби з дерева. У народному ансамблі «Дністряни» досвідчені солісти передають свої знання юним вокалістам. Завдяки такому творчому підходу кожне свято в Хрустовій стає яскравим і самобутнім.
Цього року його атмосфера панувала не тільки на сцені, а й у фойє БК. Тут представили свої малюнки, присвячені ювілею села, школярі. А дорослі перетворили типове приміщення на справжню світлицю, прикрашену рукоділлям у народному стилі.
Як і годиться на Михайла, стіл радував святковими стравами. До цього дня наші предки зазвичай завершували всі сільськогосподарські роботи та раділи щедрому врожаю і багатому приплоду. Хрустовські господині приготували свої улюблені національні страви. Молдавська мамалига золотим сонцем сяяла у центрі столу, зібравши навколо себе всі належні добавки: ароматну смаженину, густу сметану та найсвіжішу бринзу. У керамічних полумисках виблискували маслянистими боками вареники з різними начинками, над голубцями вилася запашна пара. Поруч рум’янилися паляниці та пончики, сперечаючись за право вважатися українською чи російською стравою.
Господині охоче розповіли, що цього року свято проходить під гаслом «Вінок дружби» і відображає переплетення традицій усіх етносів, що мешкають у нашому краї. Вікове добросусідство, зміцнене міжнаціональними сімейними узами, і створило придністровський народ – унікальну спільність, до якої всі ми належимо.
На оригінальній виставці народних хусток, серед яких були не тільки традиційні для наших місць українські, молдавські, російські, а й східні орнаменти, поспілкувалися з завідувачем сільського музею Аллою Верлан. Спочатку, звичайно, про різноманіття шалей, напівшалей і косинок, які ніколи не вийдуть з моди. Проте головним усе ж було питання, як село за п’ятирічку від ювілею до ювілею «подорослішало» майже на два століття.
«Хрустова, як і багато інших давніх поселень краю, не має точно встановленої дати заснування. Ми ведемо відлік від першої згадки про неї в літописах. До недавнього часу старіший відомий історикам документ, у якому йшлося про Хрустову, був датований 1735 роком. У центрі села навіть встановлений пам’ятний камінь із цією датою. Але краєзнавча робота триває. Вивчаючи архівні матеріали, історик Олександр Горносталь знайшов згадку про Хрустову в Ревізії українських замків Великого князівства Литовського. Цей документ 1545 року послужив основою для нової дати в літописі. Однак і там повідомляється про вже існуюче селище, а значить – Хрустова ще старша», – розповіла Алла Верлан.
Багату історію села мешканці не тільки знають і шанують. Кожне покоління вписує в аннали свої рядки та сторінки.
«Сьогодні Хрустова розвивається. Безсумнівно, кожен, хто прийшов до Будинку культури на свято, помітив, що проводиться заміна покрівлі. Цей ремонт став можливим завдяки тому, що Президент Вадим Красносельський прислухався до аргументів районного керівництва і виділив кошти з Резервного фонду. Ще одне важливе рішення – про встановлення у сільському освітньому комплексі твердопаливного котла – було прийняте на рівні Уряду. На сьогодні завершується монтаж обладнання, а значить дітям у садочку та школі буде тепло, незалежно від поставок природного газу», – повідомив землякам глава Кам’янської держадміністрації Сергій Сокирка.
Керівник району наголосив, що проблеми в галузі водопостачання, вуличного освітлення, стану шляхів сполучення не знімаються з порядку денного. Він наголосив, що, завдяки щирому бажанню селян розвивати рідний край, у Хрустовій панують затишок і порядок. У святковий день багаторічна сумлінна праця жителів, їхня участь у громадському житті відзначені державними нагородами, грамотами та листами подяки керівництва району. Серед нагороджених – трудові колективи колгоспу «Путь Леніна» та контрольно-пропускного пункту «Хрустова», які відремонтували пам’ятник полеглим у роки Великої Вітчизняної війни й утримують у належному стані територію навколо нього.
Справжньою овацією вітали земляки нагороджених, які проявили ініціативу та спільно відремонтували свої вулиці та розташовані на них громадські колодязі, інші інфраструктурні об’єкти. Наприклад, дружні сусіди, які мешкають на початку Хрустової, привели до ладу зупинку, на якій чекають рейсовий автобус. Ідею в сільському чаті висловила Катерина Андон, яка повернулася в рідне село після закінчення університету.
«Сусіди відгукнулися, почали збирати кошти на ремонт. Підприємець Іван Думназєв забезпечив нас значною частиною будівельних матеріалів. Це було вельми доречно, тому що зібраних грошей на всі задуми не вистачало. Валентина Богдасарова взялася за шпаклювання та штукатурку. Безкоштовно! Натхненні її прикладом, безоплатно брали участь у ремонті Вадим і Михайло Цибульські, Іван Мирза, Олександр Почтар; багато односельців прибирали будівельне сміття, упорядковували територію. Працювали у вільний час, відклавши домашні справи, часом забуваючи про обід, і тому дуже вдячні Катерині Майструк, Наталії Намисниченко, Світлані Апроцькій, які годували всіх робітників, – розповіла Катерина, яка мобілізувала земляків на ударну працю. – Оформив оновлений павільйон місцевий художник Геннадій Кузьмук. Завдяки йому, наша зупинка тепер – найоригінальніша в селі. А уважний мандрівник помітить на її стіні дату, від якої Хрустова веде відлік своїх років».
З особливою теплотою вшановували на святі сім’ї, в яких цього року народилося семеро малюків, а також пари, які відзначили срібне, золоте та смарагдове весілля. Вони – справжній приклад міцних сімейних традицій і заслуговують на окрему розповідь, яку плануємо опублікувати в одному з наступних номерів газети.
У цих словах зосереджена суть легенди, яку селяни передають із покоління в покоління вже понад три століття. Записана історія про те, як Кузьма Накул переселився в цю місцевість із Бессарабії, й у «Трудах Подільського єпархіального історико-статистичного комітету». Разом із трьома синами хуторянин промишляв риболовлею, освоював родючі землі на березі Дністра.
Хліборобська праця одвіку була та й нині залишається основою життя села. У радянські часи в Кузьмині діяло одне з передових господарств Молдавської РСР. Тут збирали рекордні врожаї, досягали високих надоїв. Радгосп імені земляка-героя Івана Солтиса входив до науково-виробничого об’єднання «Селекція», вирощував елітне насіння різних сільгоспкультур і племінний молодняк. У міцне багате господарство охоче приїжджала молодь, яка вже мала певну професію.
Повернувся до рідного села після навчання в Кодимському профтехучилищі й Олег Мельничук. Влаштувався трактористом у радгосп. Старанність юнака, який сумлінно орав поля та обробляв культури, виконував багато інших справ, помітили. Керівництво направило Олега підвищувати кваліфікацію в Сорокському радгоспі-технікумі, що спеціалізувався на механізації та електрифікації сільськогосподарських робіт. І знову він повернувся до Кузьмина, працював помічником бригадира в тракторній бригаді, в якій розпочав свій трудовий шлях.
Незабаром земляки висунули ініціативного молодого чоловіка в місцеве самоврядування. Уже 30 років Олег Іванович є заступником глави Кузьминської адміністрації. Добре знає всі проблеми села та його мешканців, старається їх вирішувати. Його багаторічна сумлінна праця й активна життєва позиція відзначені в ювілей села орденом «Трудова слава».
Завдяки державній підтримці та згуртованості жителів, Кузьмин і в нинішніх кризових умовах розвивається. За програмою капіталовкладень близько трьох мільйонів рублів було спрямовано на ремонт музею Героя Радянського Союзу І. Солтиса та комплексу, що об’єднує школу і дитсадок. Для ритмічної роботи в осінньо-зимовий період в освітньому закладі встановили твердопаливний котел, який уже довів свою ефективність.
Коштом Дорожнього фонду відремонтований спуск до села. Робота проведена на початку року, відтоді якість її виконання перевірена і транспортом, і природою. Нарікань у жителів немає. У селі привели до ладу півкілометра тротуарів, замостили плиткою майданчики перед школою та амбулаторією. Завершуються роботи з освітлення вулиць.
Чимало жителів беруть участь у повсякденних справах, спрямованих на те, щоб село ставало красивішим, а умови праці та побуту – комфортнішими. Вони озеленюють Кузьмин, виходять на суботники, щоб підтримувати в ньому порядок, облаштовують куточки відпочинку. У найближчих планах – благоустрій джерела, з якого багато людей набирають воду. Активісти, які працюють на упорядкування рідного села, на урочистостях були нагороджені грамотами та листами подяки Верховної Ради та керівництва Кам’янщини.
Подарунки від адміністрації села були вручені сім’ям Ігнатьєвих і Коліничів, у яких народилися цього року малюки, срібним ювілярам Городиським, а також Андрусевичам, які відзначили золоте весілля.
Віктор Франкович і Тетяна Іванівна розповіли, що знайомі зі шкільних років. Тоді між ними зав’язалася дружба, з якої виросло вірне глибоке кохання. Після випускного вступили до різних технікумів: вона вчилася на продавця, він – на механіка. Писали одне одному листи, чекали зустрічей на канікулах.
«Четвертого травня справили весілля, а в День Перемоги я вже проводжала чоловіка в армію, – згадує Тетяна Андрусевич. – Чекала, поки він служив. Працювала завідувачем сільського магазину, але в той час був гострий дефіцит вихователів у дитсадку, і мене направили на навчання. Цій професії присвятила більш ніж 20 років».
Віктор Андрусевич, повернувшись до Кузьмина, влаштувався у місцеве господарство. Завідував племінним комплексом, очолював тракторну бригаду, був головним інженером. Понад 10 років керував радгоспом.
Подружжя виростило трьох доньок, дало їм освіту і путівку в життя. Дідусь і бабуся допомогли виховати вісьмох онуків. Тепер радіють правнуку та правнучці. Впевнені, що нащадки – головне багатство родини.
Майже два десятиліття Андрусевичі присвятили фермерству. Обробляють понад 110 га угідь. Вирощують пшеницю, ячмінь, соняшник і кукурудзу.
«Я з малих років звик до землі, до сільської праці – батьки так виховали. Трудовий стаж уже перевищив півстоліття, а бездіяльно жити не можу, – зізнався Віктор Франкович. – Сьогодні святкуємо, а завтра – знову в поле, завершувати збирання кукурудзи, яке призупинилося через дощі. Попереду оранка під весняну сівбу. Життя триває!».
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.