У сім’ї народжується і росте Людина. Зростає в усіх сенсах: як особистість і як громадянин, усвідомлюючи себе частинкою народу. Саме тому сім’я завжди перебуває в центрі уваги держави та суспільства. Й урочисте вшанування родин, приклад яких доводить, що справжнє щастя – в єдності душ, давно стало невіддільною складовою храмових свят.
У Хрустовій героями нинішнього Дня села були 16 сімей. Найбільш зворушливий момент, звичайно ж, – вихід на сцену Будинку культури щасливих батьків із новонародженими. У сім’ях Полуектових і Бабчинецьких з’явилися на світ донечки. Подружжя Гордієнків, Кірток і Блажиєвських виховують синочків. У Петриманів подвійне щастя – близнюки Максимко і Михасик. Подарунки сім’ям із малюками вручили керівники села та колгоспу «Путь Леніна» Василь Гандрабура та Михайло Пеньковський.
Орієнтиром не тільки для молодих батьків, а й для всіх присутніх у святковій залі стали сім’ї-ювіляри. Весілля вони відзначають різні: від срібного до смарагдового. Однак, скільки б років не пролетіло після укладення шлюбу, це був час кохання та вірності, зворушливої турботи одне про одного, спільних радощів і випробувань, які подолали разом. На життєвому шляху, що пройшли рука об руку, вони опанували науку, як зберігати домашнє вогнище, створили міцні сімейні традиції, які передали, немов найдорожчу спадщину, нащадкам.
Історія кожної пари може служити джерелом натхнення, проте сьогодні розповідь
про золотих ювілярів. Адже вони не тільки створили щасливі сім’ї з налагодженим побутом, а спрямовували свою величезну працьовитість і весь свій творчий потенціал на розвиток рідного краю.
РАЗОМ ІДУТЬ ЖИТТЄВИМ ШЛЯХОМ
Анатолій з Антоніною помітили одне одного в автобусі, на якому щоранку їздили до райцентру на роботу. Він після армії влаштувався на консервний завод. Вона після навчання в Сорокському кулінарному технікумі за направленням працювала в кондитерському цеху ресторану «Кам’янка». Познайомилися, почали спілкуватися на дозвіллі, а незабаром кожен зрозумів, що зустрів ту саму людину, з якою хочеться разом іти життєвим шляхом.
Коли народилася донечка, а потім іще одна, Цуркани вирішили підшукати роботу в селі, щоб вранці, не поспішаючи, водити малят у садочок, разом відпочивати вечорами й у вихідні. Анатолій Андрійович вступив до колгоспу. Був ланковим в овочівницькій бригаді, яка не тільки всьому району, а й у Придністров’ї відома завдяки смачній і багатій вітамінами продукції. Помідори, солодкий перець, баклажани, моркву, цибулю тут вирощують у тепличному господарстві та в полях. Під піклуванням бригади також баштан із великими кавунами та медовими динями. Турбота про рідну землю, її родючість, про високі врожаї сільгоспкультур на три десятиліття стала місією Анатолія Цуркана.
Його дружина завідувала сільським кафе, колектив якого славився смачною випічкою зі свіжих продуктів. Антоніна Петрівна спеціалізувалася на кондитерських виробах. Без її тортів не обходилося жодне весілля, їх замовляли на іменини та інші урочистості сімейного чи сільського масштабу. Приїжджали до Хрустової за оригінальними й вельми красивими десертами постійні клієнти з Кам’янки та навколишніх сіл.
У робочій метушні та повсякденних клопотах з налагодження побуту якось непомітно виросли доньки, вилетіли з батьківського гнізда і стали вити свої. Марія нині проживає в Росії. Оксана в сусідньому селі Ротар навчає дітей російської мови та літератури.
ПРАЦЮВАЛИ В РІДНОМУ КОЛГОСПІ
Хрустова сьогодні залишається одним із небагатьох сіл району, куди, здобувши професію, повертається молодь. Хтось влаштовується на місці, інші знаходять роботу в Кам’янці, з якою налагоджене регулярне транспортне сполучення. За радянських часів центром тяжіння для фахівців був багатогалузевий колгосп, який посідав у районі передові позиції.
«На загальних зборах, що відбулися на початку 1974 року, велику групу молоді прийняли в колгоспники. Я на той час закінчила технікум за спеціальністю «Оператор тваринництва». Ця професія виникла завдяки індустріалізації сільського господарства. Акцент робився на механізацію багатьох процесів. На фермах упроваджувалося автоматизоване годування, доїння, прибирання приміщень, тому були потрібні фахівці, які не тільки володіли базовими зоотехнічними знаннями, а й уміли поводитися з технікою, – поділилася спогадами Ганна Шофул. – Хлопці та дівчата, які повернулися до рідного села, багато часу проводили разом: працювали пліч-о-пліч, їздили на поля і ферми в колгоспних автобусах, домовлялися про спільний відпочинок, який у селі був добре налагоджений… І в 1975-му почалися весілля – одне за одним!»
З перервою в пару тижнів вийшли заміж подруги зі шкільної лави Ніна Ротар, Ліда Верлан і Анюта Романова.
«Ми з Василем розписалися 19 травня – у День піонерії. Народився синочок, потім донечка. Поступово будували хату, обживалися в ній. Усе життя працювали в рідному колгоспі», – продовжила розповідь Ганна Яківна.
Василь Шофул, іще до служби в армії освоїв професію механізатора, розпочав трудовий шлях трактористом. Потім пересів за кермо вантажівки. Під час жнив перевозив на склади зібраний урожай; у міжсезоння їздив по добрива, насіння, інші закуплені колгоспом товари. З Хрустової возив на заводи, розташовані в різних куточках Молдавської РСР, сировину на промислову переробку. Нерідко критий кузов був заповнений мішками з вапном, яке обпалювали в господарстві. Назад повертався з матеріалами, необхідними для будівництва різноманітних споруд: від виробничих і соціальних об’єктів до зручних домівок для фахівців, які в той час активно зводили в селі. Близько 40 років присвятив Василь Миколайович рідному колгоспу.
Стаж Ганни Яківни на 10 років менший, проте знали її не тільки односельці. З доброю посмішкою зустрічала вона кожного покупця, який заглядав до колгоспного ларька. У будні торгувала різноманітною продукцією у Хрустовій, у базарні дні – в Кам’янці. Під час збирання овочів і фруктів виїжджала з вітамінною продукцією до сусідньої України. Відрізняло продавця не тільки привітне ставлення до покупців, а й уважний, ретельний облік одержаної зі складу продукції та виручених під час її реалізації коштів. Промайнуло 50 років, уже виросли четверо онуків Василя Миколайовича та Ганни Яківни, тепер рідну хату наповнює дзвінкий сміх правнука – улюбленця всієї сім’ї.
ТВОРЧІСТЬ І ГОСПОДАРСЬКИЙ ПІДХІД
Не забули, шановні читачі, розповідь про трьох подружок, які виходили заміж, як за графіком? Серце шкільної піонервожатої Лідочки Верлан полонив у ту пору молодий музикант.
Микола Морой був направлений до Хрустової, де наближалося до завершення спорудження Будинку культури. Випускник Сорокського культосвітнього училища встигав усе: організовував заходи в клубі, репетирував із духовим оркестром, розшукував таланти серед селян, виїжджав з агітбригадою на поля та ферми і, звичайно, навідувався на будівництво. З керівництвом колгоспу обговорював питання оснащення нового об’єкта культури всім необхідним. Новий БК із глядацькою залою, розрахованою на 640 місць, із сучасною кіноустановкою, з просторими кімнатами для репетицій і занять різноманітних гуртків, зі світлим фойє, де мешканці збиралися на танці, урочисто відкрили у 1975 році. З тих пір і донині Микола Васильович керує діяльністю цього закладу, який по праву вважається одним із кращих не тільки на Кам’янщині, а й у Придністров’ї.
Лідія Морой опанувала професію бібліотекаря і розпочала свій трудовий шлях у Кам’янці. Та вже через кілька років перейшла у відділення зв’язку, яке щойно відкрилося у Хрустовій. Тут пройшла шлях від оператора до начальника пошти. Уважною та працьовитою пам’ятають її колеги та численні відвідувачі, серед яких за 40 трудових років побував кожен житель села без винятку.
Нині Лідія Іванівна вже на пенсії. Веде домашнє господарство, допомагає сім’ям синів виховувати двох онуків та онучку. Вечорами, приготувавши улюблені страви чоловіка, чекає його з роботи, в якій нерозривно поєдналися творчість і господарський підхід.
«Обіцяв мені, що закінчить ремонт даху Будинку культури й теж вийде на пенсію. Нехай уже молодь розвиває самодіяльність, організовує в селі дозвілля. Є кому!» – впевнено каже Лідія Іванівна, яка і сама підготувала достойну зміну, що працює тепер у Хрустовському поштовому відділенні.
Микола Васильович за 52 роки теж створив працездатну професійну команду, якій під силу забезпечити високий рівень культмасових заходів у селі та гідно виступати на республіканській сцені, представляти Придністров’я на міжнародних фестивалях. Зразкові дитячі гурти «Асорті» та «Юні майстри», народний ансамбль «Дністряни», заслужений колектив ПМР «Хрустовчанка» дбайливо зберігають традиції придністровського народу, знайомлять із ними широку аудиторію в нашій країні та поза її межами. А юні таланти з села впевнено здобувають творчі професії у царині культури й мистецтва. Їм належить розвивати те, що створили попередні покоління хрустовських трудівників.
ПІВСТОЛІТТЯ СІМЕЙНОГО ТА ТРУДОВОГО СТАЖУ
Ці слова – про Івана Хархалупа. Ветеринар з дипломом Одеського сільгоспінституту був направлений у 1974 році на роботу до Хрустової. Колгосп «Путь Леніна» у зв’язку з будівництвом на Кам’янщині великого тваринницького комплексу набув тоді статусу об’єднання з виробництва та переробки кормів. Відтоді назва господарства змінювалася, і не раз, а Іван Олексійович сумлінно виконував обов’язки головного ветлікаря. Турбот у нього було чимало. У господарстві працювали молочно-товарні, свинарські, вівчарська та птахівнича ферми. Славилася Хрустова і своєю пасікою.
За здоров’я сільськогосподарських тварин, забезпечення високої продуктивності ферм і якість виробленої продукції відповідала ціла команда фахівців, до якої входив і сімейний тандем Івана Олексійовича та Ганни Нестерівни. Вона працювала зоотехніком, потім керувала роботою комбікормового заводу. Згадує, що в колгоспі кормовими культурами було зайнято близько 2,5 тис. га. Господарство славилося високими надоями, розводило нетелей, виробляло яловичину та свинину, овечу бринзу, яйця, мед, іншу тваринницьку продукцію.
На заслужений відпочинок Ганна Нестерівна вийшла у 2008-му, а Іван Олексійович працював на своїй відповідальній посаді аж до минулого року! Його сумлінна праця відзначена державними нагородами, а головне – величезною повагою односельців.
Подружжя виховало двох чудових дочок і стало прикладом справжньої родини для чотирьох онуків. Радіють Хархалупи маленькій правнучці й очікують поповнення родини у новому році.
Алла ВЕРЛАН, відмінний працівник культури ПМР.