Під такою назвою триває республіканський конкурс учнівських творів, оголошений Спілкою журналістів Придністров’я.
Він продовжиться й наступного 2026-го року. Роботи школярів, подані українською мовою, публікуватимуться, як і тепер, у газеті «Гомін».
Пропонуємо увазі наших читачів кілька роздумів на задану тему восьмикласників Тираспольської гуманітарно- математичної гімназії.
Вибрати не можна тільки батьківщину
Придністров’я для мене – це найрідніший куточок землі, місце, де я народилася, де кожен камінчик і кожне дерево дихає історією та любов’ю.
Коли я думаю про Придністров’я, першим уявляю собі величний Дністер – сріблясту стрічку, що спокійно несе свої води, віддзеркалюючи небо. Його береги – це місця моїх літніх пригод, де ми з друзями милувалися заходом сонця, що фарбував небо в неймовірні кольори. Наші поля, що простягаються до самого горизонту, особливо красиві влітку, коли достигає пшениця, а запашні трави хиляться під лагідним вітром. Це запах квітучих садів і диких трав, створюють неповторну симфонію природи.
Хочеться також згадати літній відпочинок у селі в бабусі. Саме про нього такі душевні й щирі рядки у вірші «Казкове дитинство» Олени Гешко, моєї вчительки, члена Спілки письменників Придністров’я:
Ще дитинці обов’язково
До бабусі спішити в гості:
Буде згадка, як світанково
За селом пломеніє простір.
А бабусині паляниці
Тануть в роті –
такі смачненькі,
А варення із полуниці
Найсмачніше, звичайно,
в неньки.
Так, Придністров’я – то не лише природа. Це мій дім, моя вулиця, моя школа, де щодня чекають друзі. Це затишок рідної оселі, де пахне маминими пирогами та полуничним варенням.
Придністров’я – це також люди, що живуть тут. Це працьовиті руки, які обробляють землю, будують міста, навчають дітей. Це відкриті серця, готові допомогти та підтримати. Наші свята, традиції, пісні, що передаються з покоління в покоління, – усе це формує нашу унікальну культуру, створюючи особливий колорит.
Я люблю свою землю за її красу, історію та за її людей і мрію про те, щоб рости разом із нею, допомагати їй розвиватися і процвітати.
Анастасія ДЕЛІ, учениця 8-Б класу.
Край, мій рідний край…
Гарна, мальовнича земля на березі Дністра, яка для мене означає набагато більше, ніж просто точка на карті, – це моя батьківщина.
Місце, де я народилася і живу, де я виросла, де живуть мої рідні, а кожна вулиця знайома з дитинства. Тут я робила свої перші кроки, відкривала для себе світ, саме звідси почалося моє розуміння того, що таке рідний дім.
Наш край має особливу атмосферу, бо є багатонаціональним, де поруч живуть українці, молдовани, росіяни та представники інших народів. І хоч ми всі різні, нас об’єднує спільна земля, рідна мова та любов до свого дому. Це різноманіття робить наш край унікальним, бо кожен додає до нього щось своє – традиції, культуру, історію.
Природа Придністров’я теж має свій характер. Річка Дністер, що тихо плине поміж берегами, завжди була символом спокою та сили. Ліси, поля, зелені пагорби – усе це створює особливий настрій і дає відчуття гармонії. Куди б я не поїхала, саме ці краєвиди залишаються в пам’яті найяскравішими.
Однак найголовніше – це люди. Добрі, працьовиті, щирі. Саме вони створюють дух Придністров’я. Кожне місто чи село має свою історію, свої традиції, свій дух. І хоч життя буває різним, тут завжди відчувається підтримка й рідний дім.
Для мене Придністров’я – це не лише місце, де я живу. Тут формується мій характер, мої мрії та бачення майбутнього. Де б я не була, завжди пам’ятатиму, звідки я родом, і з гордістю говоритиму, що Придністров’я – моя земля.
Марія ЖАРКОВА, учениця 8-В класу.
Куточок, де живуть мої мрії
Для мене Придністровʼя – це місце, де все знайоме, рідне, і де я почуваюся захищено. Це край, який виховує мене, формує мої цінності, і куди я завжди буду повертатися, де б не була.
Коли я думаю про нашу землю, перше, що відчуваю, це тепло. Наше Придністровʼя – справжній сонцекрай. Дністер, що плавно несе свої води повз міста і села, мов срібна стрічечка. Родючі землі, які завжди щедро віддячують за працю: золоті поля соняшників, зелені сади, важкі грона винограду.
Ми живемо в дуже красивому місці, де природа ідеально поєднується з міським життям. Наприклад, у нас завжди є куди піти, щоб просто відпочити душею: чи то парки Тирасполя, чи то тихі, зарослі вербами береги біля Рибниці. Гармонія природи та міста робить наш край неповторним.
Хтось скаже, що Придністровʼя має складну історію. Проте я вважаю, що вона не стала для нас тягарем, а нашою силою. Наша земля просякнута мужністю. Від стародавніх поселень до ХХ століття ми завжди вміли боротися та відстоювати свій дім.
Особливо мені подобається, як у нас співіснують різні культури. Уявіть: поруч із тобою живуть люди, які розмовляють українською, молдавською, російською мовами, болгарською чи гагаузькою, і всі ми разом святкуємо одні й ті самі свята. Це вчить нас поваги, толерантності та показує, що можна жити в мирі та злагоді, навіть якщо ми різні.
Ми – це велика родина, яка вміє домовлятися. Згадайте, як пише Олена Гешко, член Спілки письменників республіки, у своєму вірші «Придністров’ю»:
Різні мови звучать
понад краєм,
І всі рівні,
всі мають значення.
Мій край – це земля, де я росту, і де, я впевнена, будуватиму своє життя. Незважаючи на всі труднощі та невизнаність, я бачу, як наша країна розвивається: будуються нові школи, відкриваються сучасні спортивні майданчики, з’являються можливості для молоді.
Я вірю, що наші мрії здійсняться, а країна стане місцем, відомим у всьому світі своєю відкритістю, технологіями та працьовитими людьми.
Для мене Придністров’я – це не кордони й не політика. Це мій дім та друзі, мої спогади та великі плани. Це місце, де живе моє серце нині, і це завжди буде моя найрідніша земля.
Марія ШУБОДЬОРОВА, учениця 8-В класу.
Тут ніколи не буває сумно
На початку грудня у 4-Г класі Тираспольської гуманітарно-математичної гімназії було напрочуд гамірно та весело: бібліотекар Олена Агєєва організувала для учнів свято – літературно музичну зустріч на тему «Щасливе дитинство».
До них завітали гості: члени Спілки письменників Придністров’я Олена Тавгус та Олена Гешко, а також композитор Вікторія Шкафар.
Захід стартував із натхненного читання віршів про Батьківщину та рідний край, плавно перейшов до поезій про веселе й безтурботне дитинство, а завершився новорічною тематикою – адже улюблене свято і дітей, і дорослих уже нетерпляче стукає у двері.
Діти з великою цікавістю слухали вірші та пісні у виконанні Вікторії Валеріївни, яка представила власні музичні роботи на твори присутніх авторів. Щоб додати трішки магії, бібліотекар підготувала яскраву тематичну виставку книг придністровських письменників.
Учні також переглянули один із мультфільмів минулорічного конкурсу «Оживи листівку», що проходив за підтримки Спілки письменників Придністров’я та Міністерства цифрового розвитку, зв’язку та масових комунікацій.
На «десерт» гімназистам запропонували спробувати свої сили в новому конкурсі мульт-
фільмів – «Карусель зимових свят». Хто знає, можливо, саме їхні роботи закружляють у святковому хороводі цього року?
Захід завершився веселим спільним фото, чудовим настроєм і приємним передчуттям нових зустрічей.
Новорічне
Зимовий котик усміхнувсь хитренько
І місяць хвостиком грайливо обійняв.
Малят уже поклала спати ненька,
А у самої – ще багато справ.
Синочкові-бешкетнику штанини
Ще треба на колінах залатать,
А донечці – прикрасити спідничину,
Бо їй на сцені завтра виступать.
А місто спить, мороз шкребеться в вікна,
Ще тепла грубка і нічник мигтить.
Матусенька, до праці завжди звикла,
Стомилась, задрімала, тихо спить…
Лише зимовий котик у віконце
Глядить, як посміхнеться мати в сні,
Бо для матусі діти – наче сонце,
Найкращі, наймиліші на землі.
Казкова ніч прошурхотить, пролине,
І котик місяць хвостиком змете:
Адже настала світла ясна днина,
Адже на небі – сонце золоте!
До Миколая
Сніжинки вже зацілували небо,
Рожевий крок до першої зорі.
А Миколай святий іде до тебе.
Хлібину мати ставить на столі.
Хлібина з печі – є що в світі краще?
Матусин усміх, батьківське тепло,
І ти, маленький… плакати – нізащо!
Сім’я – то найціннішеє добро!
Он свічечка горить під образами,
Дідусь читає дітям «Отче наш»,
Бабусенька пошерхлими руками
Благословить цей вечір тихий наш.
Чого ж бо ще бажать на цьому світі?
Щоб хлібчик мамин завжди на столі,
Щоб не хворіли ні батьки, ні діти,
Щоб в мами сум не брижив на чолі.
Прохаю в тебе, святий Миколаю,
Здоров’я всім: дорослим і малим,
І неба мирного від краю і до краю,
Щоб всі щасливі повсякчас були.
До Різдва
Цей день такий чудовий, світлий, ясний:
Сніжинки мерехтять, немов живі.
Готують всі даруночки прекрасні
Й дванадцять страв святкових на столі…
Як лиш зоря найперша в небі блисне,
Ми сядем всі рядочком за столом.
Кутя і калачі, і страви різні,
І образи, прибрані рушником.
І свічка запала під образами,
Матуся схилить голову свою:
Помолимось за тих, хто вже не з нами,
Щоб їм велося добре у раю.
Вечеря тиха, місяць у віконце.
На вулицях вже чутно коляду.
А хлопчаки несуть «звізду», як сонце,
І щастя всім бажають на ходу.
Лунають співи, весело і щиро
Всю ніч гуляє молодь по селі.
Церковні дзвони нам оповістили
Найбільшу радість нині на землі.
Олена ГЕШКО, член Спілки письменників Придністров’я.