На Меморіалі Слави щорічно 15 грудня згадують видатного державного діяча і патріота Миколу Остапенка. У 90-ті він стояв біля джерел заснування республіки. Нині йому виповнилося б 72 роки.
Народився Микола Іванович у с. Кіцкани 15 грудня 1953-го. Мати Ксенія Федорівна та батько Іван Петрович працювали в колгоспі, а маленьким хлопчиком опікувалася старша сестра Валентина, яка часто брала його з собою до школи. Згодом настав і його час навчатися. Юному школяреві настільки все подобалося, що він вирішив стати вчителем. Мрію свою він таки реалізував: у 15 років вступив до педагогічного училища в Кагулі. По завершенні навчання його направили на роботу в одну зі шкіл Чимішлійського району. Потім була служба в армії. І, нарешті, 1975 року він вступив на історичний факультет Кишинівського університету. Навчався заочно, а з другого курсу почав працювати вчителем історії у школі № 3 села Кіцкани. В інституті молодий чоловік познайомився зі своєю майбутньою дружиною Валентиною, в 1977 році вони справили весілля. У них народився син Олександр.
Робота на педагогічній ниві тривала до 1985 року, а потім розпочався інший період його життя: у 32 роки Миколу Івановича обрали головою сільської Ради Кіцкан.
Уже тоді стало зрозумілим, що ця людина живе не лише для себе, а переймається проблемами односельчан, його хвилювали інтереси й добробут земляків. З огляду на це в лютому 1990 року Миколу Остапенка обрали народним депутатом Верховної Ради МРСР.
Микола Іванович був одним із засновників Придністров’я: працював депутатом Тимчасової та Верховної Ради І скликання, брав участь у розробці першої Конституції республіки, активно виборював права придністровського народу.
Своїми спогадами щодо постаті Миколи Остапенка поділився перший Президент Ігор Смирнов:
«У світі відбуваються різні події. І з кожним роком все більше розумієш, наскільки велике значення людей, які, не шкодуючи себе, віддавали життя за майбутнє. Найголовніше, що він не зрадив тих основ життя, за якими жив тоді весь наш Радянський Союз, а сьогодні – придністровський народ. Не продав, не зрадив, не розрізняв за національною ознакою, любив дітей та поважав народ. У цьому, мабуть, уся сутність Миколи Івановича Остапенка».
Глава державної адміністрації Слободзейського району та міста Слободзеї Василь Тищенко зазначив, що Остапенко одним із перших передбачив наступ націоналістів Молдови:
«Він перший попередив, що у Копанці формується націоналістичне гніздо, туди завозиться зброя і звідти слід чекати неприємностей. Багато хто ще не вірив, а його прогнози підтвердилися зрештою».
У 1992 році молдовські націоналісти прагнули ліквідувати найбільш грамотних, професійних і сміливих керівників, здатних чинити реальний опір румунізації краю. До них належав і Микола Остапенко, якого любили слободзейці й ненавиділи вороги Придністров’я. Йому підкидали записки з погрозами, загрожували його сім’ї, але зламати цю людину не змогли. Тоді вирішили просто вбити його. Коли терористи 23 квітня 1992 р. розстріляли машину Остапенка, ця звістка стала шоком не лише для слободзейців, а й для всіх придністровців. Була надія, що він – такий міцний і сильний – виживе. На жаль, 18 кульових поранень зробили свою чорну справу й 30 квітня 1992 р. Миколи Івановича не стало.
Історія його життя і подвигу в ім’я миру на придністровській землі назавжди залишиться в літописі республіки й ніколи не зітреться з пам’яті людської.
Володимир ДАНИЛОВ.
Фото автора.