У статусі міста Тирасполь вперше було згадано7 лютого 1795 року в Указі Катерини II про заснування Вознесенської губернії. Тоді це звучало так: «Ми велимо Намісництво поділити на 12 повітів, у яких міста мають бути: …Тирасполь при Серединній фортеці, навпроти гирла Ботни».
Щоб залучити людей на нові місця, царський уряд надав колоністам пільгу на 10 років зі сплати казенних податків і рекрутської повинності, а також допомагав з облаштуванням. Збереглися історичні документи про перших будівельників фортеці та форштадту – поселення, яке було розташоване поза фортецею, але примикало до неї. Це були гренадери Бузького єгерського корпусу, піхотинці Полоцького полку і козаки. Вони споруджували кріпосні вали, зводили необхідні приміщення. Командував ними генерал-поручик артилерії Іван Толстой, який мешкав у Парканах. Тепер дерев’яні скульптури тих билинних гренадерів прикрашають наше місто.
До нинішніх поколінь дійшла також інформація про перші будинки Тирасполя. Козакам «на побудову жител проти гирла річки Ботни» виділили по 1 000 рублів. (Пуд пшеничного борошна коштував на той час 30 копійок). У документах наведено прізвища перших поселенців: Петро Євперанов, Анікен Лобов, Кирило Матронінський, Пархом Іванченко, Мирон Попов. У 1795 році в Тирасполі проживало 2 441 людина, представники багатьох національностей: росіяни (58,5 %), євреї (15,8 %), українці (12,1 %), молдавани (2,5 %), а також вірмени, греки, болгари тощо. З цього можна дійти висновку: вже тоді Тирасполь був «містом десяти народів».
Міське населення швидко зростало. Наприкінці XVIII століття з’являється згадка про Балку (нині мікрорайон «Жовтневий»), що тоді позначалася як Суклейський яр.
Ось як описував Тирасполь у книзі «Подорож по всьому Криму та Бессарабії 1799 р.» сенатор, колезький радник, член Російської академії наук, літератор, а також племінник знаменитого поета Олександра Сумарокова Павло Сумароков:
«Нове це місто розбудовується за планом, широкими вулицями, має в собі до 350 дворів, і мешканці його суть російські старообрядці, малоросіяни, молдавани, валахи, євреї та цигани. У версті від нього велика земляна фортеця з міцним гарнізоном захищає наші рубежі, й нікому не дозволяє перепливати далі половини річки. Повіт Тираспольський простягається з лишком на 300 верст».
У Тирасполі дослідник провів майже добу і пізніше свідчив, що всього в повітовому місті є дві «публічні казенні будівлі», 179 «обивательських будівель», 21 кам’яна купецька крамниця та 75 дерев’яних крамниць.
Вознесенська губернія проіснувала лише два роки. Після смерті Катерини II її син і спадкоємець імператор Павло I у грудні 1796-го скасував намісництво, розділивши його територію приблизно
порівну між Новоросійською, Київською та Подільською губерніями.
Фортеця, що започаткувала місто, завжди підкреслювала військову, оборонну суть Тирасполя: у ньому завжди дислокувалися боєздатні військові підрозділи, які покрили себе невмирущою славою.
За 233 роки історії місто зробило великий внесок у розвиток економіки, науки, освіти, культури та мистецтва придністровського краю.
Віктор РОМАНЮК.
Фото ru.rbth.com