Відродження козацтва у Придністров’ї розпочалося в Дубоссарах. Першим зареєстрованим об’єднанням став «Дубоссарський союз дністровських козаків» під керівництвом отамана Пантелея Сазонова.
Це сталося 11 лютого 1991 року. Через дев’ять місяців у столиці ПМР відбувся Установчий сход нащадків чорноморських козаків, на якому було оголошено про заснування ЧКВ. До його складу увійшов і Союз дністровських козаків на правах Дубоссарського козацького округу.
Серед нащадкових козаків Дубоссар була й родина Калинкіних. Дев’ятеро її представників підтримали ідею Пантелея Сазонова щодо відродження козацтва. Спадкоємець козацького роду Микола Калинкін розповів, що Сазонов був близьким другом його батька. Вони змалку захоплювалися спортом: разом грали у футбол, культивували боротьбу та підіймали гирі.
«Ми тоді були підлітками, та я добре пам’ятаю, як Пантелей Семенович прийшов до нас додому і запропонував батькові розпочати спільну роботу з відродження козацтва. Батько підтримав його. Згодом об’єднання козаків – і спадкових, і по духу – почало розширюватися. На сьогодні молоде покоління дубоссарського козацтва продовжує традиції предків. Я вже внукові прищеплюю козацькі цінності. Організовуємо спортивні змагання пам’яті нашого першого отамана. Важливо зберігати пам’ять про цих людей, передавати її молодому поколінню», – наголосив поважний козак.
Серед ініціаторів козацького руху в Дубоссарах слід також назвати ряд активістів, як-от: Іван Здоровець, Іван Попель, Валентин Гробовий, Олександр Лобода.
Про глибоке сімейне коріння і традиції нашому кореспонденту розповів ще один представник козацької династії Калинкіних, захисник Придністров’я Павло Григорович. За його словами, ще за часів Суворова, після Ясського мирного договору, коли територія Лівобережжя Дністра увійшла до складу Росії, частина солдатів повернулася на батьківщину, а багато з них залишалися тут, створюючи сім’ї та нові поселення. На той час у Дубоссарах влаштувалися і три брати Калинкіних – давні предки його родини. Від покоління до покоління вони залишалися захисниками Вітчизни, продовжували козацькі традиції служіння, віри та вірності.
«Наші діди та прадіди були козаками – захисниками Батьківщини. За всіх часів на військову службу козаків закликали першими, бо це фізично і морально підготовлені люди», – переконаний Павло Калинкін.
З особливою теплотою він згадав і батька – Григорія Петровича Калинкіна, який пройшов фінську та Велику Вітчизняну війну, і дійшов до Берліна.
За словами Павла Григоровича, на початку 90-х настав час і його ровесникам стати на захист рідної землі. Трагедія 13 грудня 1991 року, коли внаслідок провокації молдовських опонівців біля Дубоссарського посту ДАІ загинули троє придністровців, стала переломним моментом. Слідом за цим на запрошення Пантелея Сазонова до міста приїхали брати-козаки з Дону та Кубані. Їхня підтримка зміцнила козацький рух.
Під час відбиття збройної агресії Молдови козаки разом з ополченцями, бійцями Республіканської гвардії, ТРЗ (територіально-рятувальним загоном), з добровольцями козацьких військ Росії покрили себе невмирущою славою. У боях за незалежність Придністров’я загинуло 95 козаків.
Надія ДОБРЯНСЬКА.
Фото автора.